Моніка навіть не помітила, як почала ходити навшпиньки по власній оселі, намагаючись усе робити тихо й непомітно, аби не заважати доньці та зятю.

Ой, мамо, ти знову смажиш рибу, сказала Ярина, зазираючи на кухню.
Так, доню, але я відчинила вікна й увімкнула витяжку, відповіла Валентина.
Вже чотири місяці, відколи дочка з чоловіком переїхали жити до неї, Валентина по кілька разів на день чула різні зауваження.
Ти пересолила борщ, або неправильно склала речі, або телевізор у твоїй кімнаті надто голосно працює.
З часом Валентина навіть не помітила, як почала ходити навшпиньках у власній квартирі. Намагалася все робити тихо та непомітно, щоб не заважати дочці та зятю.
На початку все здавалося нормальним
Після весілля Ярина з чоловіком вирішили жити окремо. Знімали квартиру, а у мами бували на вихідних. Це було зрозуміло робота, свої справи, турботи.
Якось Валентині стало зле. Сусіди викликали швидку. За кілька хвилин приїхала й дочка. Коли матері дозволили повернутися додому, Ярина сказала:
У нас для тебе сюрприз. Думаю, тобі сподобається. Побачиш його вдома.
Валентина зайшла до квартири й відразу натрапила на якісь сумки у коридорі.
Ми порадилися й вирішили, що тепер житимемо з тобою. Будемо піклуватися про тебе.
Валентина була приголомшена поведінкою дітей.
Спочатку Ярина справді дбала про маму прибирала, готувала, прасувала білизну. Але вже через два місяці про причину їхнього переїзду ніхто не згадував.
Валентині стало краще. Вона знову почала все робити сама. Коли діти були на роботі, вона й готувала, й мила підлогу.
Донька не раз просила матір більше приділяти часу собі, але Валентина лише переконувала, що їй так легше.
Ярина з чоловіком одразу відчули всі принади спільного життя з мамою: не треба платити оренду, чисто, прибрано, завжди свіжий борщ.
Мамо, сьогодні до нас прийдуть друзі. Може, підеш до сусідки на чай? Ми не будемо хвилюватись, і ти не засумуєш, якось запропонувала донька.
Валентина не хотіла виходити у вечірню пору, та й сусідка рано лягає спати. Надворі було тепло, тому вирішила пройтись у дворі, на свіжому повітрі. Години минали, а гості все не йшли. Валентина хотіла лягти відпочити, але вперто чекала, поки дочка подзвонить і покличе додому.
Сусід Ігор вийшов із своїм псом на прогулянку, а повернувся через пів години Валентина все ще сиділа на лавочці.
Вибачте, у вас все гаразд? запитав сусід.
Так, просто мої діти запросили гостей, а я не хочу їм заважати.
Ви ж із першого підїзду? Ми зустрічались, уточнив Ігор.
Так, памятаю вас.
Колись іще здоровались, не більше. Дружина Ігоря недавно померла, а його діти вже дорослі й живуть окремо.
Ходімо до мене на чай. Надворі вже прохолодно. Зателефонуйте доньці й скажіть, що затримаєтесь у мене.
Валентина набрала Ярину, але та не відповідала. Нарешті, погодилась.
Вони пили чай, розмовляли. Раптом дзвінок від Ярини:
Мамо, ти де? Гості вже давно пішли, а ми спати лягаємо, а тебе нема.
У голосі доньки знову чулося невдоволення. Валентина ніяк не могла зрозуміти, що цього разу зробила не так. Вона почала збиратися. Ігор провів її до під’їзду.
У тебе ж два поверхи ще піднятись, сказала Валентина.
Я тебе проведу, так спокійніше буде, відповів Ігор.
Відтоді Валентина часто заходила до сусіда: пили чай або разом готували вечерю. Часом Ігор готував щось за власним рецептом. Того вечора Валентина знову була в гостях. У зятя був день народження вдома гості.
У тебе так тихо і спокійно, одного разу сказала вона.
Можеш залишитись у мене назавжди, запропонував Ігор.
Він подивився на неї такою щирістю, що вона відразу зрозуміла він каже правду.
Я ще подумаю, відповіла Валентина з усмішкою.
Хоча вже знала, що згодна.