Відчепися від мене! Я ж ніколи не обіцяв тобі одруження! І взагалі, хто знає, чия це дитина!
Може, вона й не моя зовсім?
Ото й гуляй собі, а я, мабуть, поїду з цього села, саме так казав Василь, який працював у відрядженні в їхньому селі і трохи ошелешив Галю.
Вона стоїть мов заворожена, не вірить своїм вухам і очам. Невже це той самий Василь, котрий зізнавався їй у коханні, носив її на руках? Той самий, який називав її Галочкою й обіцяв зірки з неба? Перед нею стояв чужий, розгублений чоловік зовсім інший Василь
Галя плакала тиждень, махнула рукою Василеві назавжди. З огляду на свій вік їй вже тридцять пять, зовнішність непоказна, і шансів на щастя жіноче небагато, вона вирішила стати мамою, не сподіваючись більше ні на кого.
Вчасно у неї народилася дівчинка голосна, енергійна. Назвала її Софійкою. Росла доня тихою, слухняною, ніколи не дошкуляла матері.
Немов знала: хоч плач, хоч мовчи все одно нічого не зміниться Галя дбала про дочку, годувала, одягала, іграшки купувала, але справжньої материнської ніжності Софійка не отримувала. Галя майже не обіймала дочку, не гладила по голівці, не гуляла з нею. Завжди була зайнята, втомлена, клопоту багато, то голова болить і так ніколи в неї не прокинувся материнський інстинкт.
Коли Софійці стукнуло сім, сталося щось несподіване Галя познайомилася з чоловіком. Ба більше: забрала його до себе додому! Все село гомоніло. Казали: Ну й ця Галина, легковажна баба!
Чоловік той був несерйозний, не місцевий, постійної роботи не мав, жив бозна-де! Може, і шахрай, хто його знає…
Але життя таке, Галя працювала у кооперативі, а він прийшов підзаробити на розвантаженні товару. Так і завязався між ними роман.
Незабаром метикувата Галя взяла Петра так його звали до себе жити. Сусіди засуджували:
Притягла невідомо кого! Про Софійку подумала б! перемивали кістки жінці. До того ж, мовчазний, слова з нього не витягнеш наче щось приховує!
Та Галя нічого й нікого не слухала. Вона відчувала, що, може, це її останній шанс на справжню жіночу радість
Та поступово селяни змінили свою думку: Петрові руки для господарства виявилися незамінними. Хата Галини зовсім захиріла, ремонту просила і от Петро спершу полагодив ґанок, тоді підлатав стріху, паркан склав, що завалився.
Щодня щось майстрував, лагодив і хата на очах оживала. Побачивши, що у чоловіка руки золоті, люди почали звертатися по допомогу, а він казав:
Якщо старий чи скрутно живеш допоможу так, безплатно. Іншим за гроші чи городиною віддячуйте.
З одних за роботу брав гривнями, з інших консервацією, свіжим мясом, яйцями, молоком. У Галини господарства не було як це без чоловічої руки? Софійку раніше рідко балувала сиром чи молочком, а зараз у холодильнику вже й сметанка, і свіжина завелася.
Одним словом, у Петра були золоті руки. І Галя, що ніколи красунею не була, з ним розцвіла мов світло всередині зявилося, добра, лагідна стала, навіть до Софійки тепліша. Усміхається а у неї на щоках ямочки, ось як
Софійка тим часом підростала, вже ходила до школи. Одного вечора сиділа на ґанку, дивилася, як Петро працює в нього все кипить у руках. Трохи згодом Софійка побігла до подружки, забарилася там до самого вечора. Коли повернулася аж подих перехопило: по подвірї колихалися новенькі гойдалки! Легенько хиталися на вітрі, наче кликали:
Це для мене? Дядику Петре, це ви мені зробили? Гойдалки?! не вірила своїм очам Софійка.
Тобі, сонечко! Прошу випробовувати! сміючись, відповів здебільшого мовчазний дядько Петро.
Софійка сіла, розгойдалася, а вітер свистить у вухах щасливішої дитини й світ не бачив
Галя рано вирушала на роботу, куховарив дядько Петро. Готував сніданок, варив борщ на обід. А які пиріжки й запіканки випікав!
Він саме й навчив Софійку готувати, накривати на стіл, господарювати. Стільки талантів відкрилися у цій, здавалося б, не дуже говіркій людині!
З приходом зими, коли дні коротші, дядько Петро зустрічав її зі школи, ніс портфель, розповідав історії свого життя. Розказував, як доглядав тяжко хвору маму, продав свою київську квартиру заради матері, а ще як брат обдурив і вигнав з дому.
Він навчив Софійку рибалити. Влітку на сході сонця ходили разом до річки, тихо сиділи, чекали кльову. Там вона навчилася терпінню.
Посеред літа Петро подарував їй перший дитячий велосипед, сам учив їздити. Коли розбивала коліна, він акуратно мазав їх зеленкою.
Петре, зламається ж дівчинка, сварилася мати.
Нічого з нею не стане. Вона повинна навчитися падати й вставати знову, впевнено відповідав він.
Якось на Новий рік подарував їй справжні дитячі ковзани. Увечері вони сіли разом за стіл, який готували вдвох Петро і Софійка. Дочекалися опівночі, вітали, сміялися, цокалися келихами домашнього соку. Весело та смачно всім було. А вранці Галя з Петром прокинулися від гучних вигуків донечки:
Ковзани! У мене свої білі ковзани! Дякую, дякую! захоплено кричала Софійка, знайшовши подарунок під ялинкою. Обіймала їх, сміялася і плакала від радості водночас.
Того ж дня пішли разом на замерзлу річку, Петро довго чистив лід від снігу, Софійка допомагала. Потім учив її ковзатися. Вона падала, а він терпляче тримав за руку, поки не навчилася. А як поїхала самостійно й не впала щастю меж не було!
Повертаючись із річки, кинулася йому на шию:
Дякую, дякую за все! Дякую, татку
Тепер уже Петро плакав від щастя. Намагався тихцем витирати слізки, щоб вона не побачила, та не міг втримати
Потім Софійка виросла, поїхала вчитися у Львів. Життя складалося непросто, але Петро завжди був поруч на випускному, приїздив у місто з пакунками їжі, аби доня, його Софія, не голодувала.
Він вів її до шлюбу, чекав під родильним будинком разом із зятем, няньчив онуків, любив їх, як власних.
А коли Петро пішов у засвіти як і всі ми колись підемо Софія разом із матірю стояли над свіжою могилою, кинула жменю землі, важко зітхнула й тихо промовила:
Прощавай, татусю Ти був найкращим батьком на світі. Я завжди тебе памятатиму
Петро назавжди залишився в її серці. Не як дядько Петро, не як вітчим, а як БАТЬКО Батько це іноді не той, хто дав життя, а хто виростив, хто розділяв з тобою і радість, і печаль. Хто був поряд
Отака життєва історія. Дякую усім за ваші думки, вподобайки й підписку читайте ще більше цікавого про наше українське життя!
