Безхатченко

БЕЗ ДОМУ
Згадаю ті далекі весняні дні, коли Явдоха залишилася зовсім одна, без підтримки й без будь-якої надії. Місто Львів тоді здавався їй непідйомною ношею ні грошей, ні сімї, ні даху над головою. Може, переночую пару ночей на Привокзальному… А далі куди? гірко роздумувала дівчина. Раптом згадала про стареньку дачку під Пустомитами, напівзруйновану, але все ж кращу за залізничний вокзал.
Сіла в приміську електричку, притулилася до холодного вікна, закрила очі і спогади нахлинули хвилею. Два роки тому, після трагічної аварії, Явдоха втратила батьків. Плати за навчання у Львівському університеті не було, довелося піти з інституту, влаштуватися продавцем на базар.
І тоді, після довгих невдач, їй усміхнулася доля зустріла Миколу, порядного хлопця й доброго, як весняний мед. За два місяці молоді одружилися скромно, майже без гостей.
Здавалося, життя починає налагоджуватися але не тут-то було. Микола запропонував Явдосі продати батьківську квартиру на проспекті Свободи, щоб відкрити власний магазин. Він розмальовував усе так гарно, що Явдоха повірила родина швидко вирішить матеріальні проблеми, й вони зможуть подумати про дітей. Скоро станемо на ноги, і я нарешті буду матірю!, мріяла наївна дівчина.
Бізнес не пішов гроші розчинилися, сварки почалися щодня, і невдовзі Микола привів у їхню оселю іншу жінку, виставивши Явдоху за двері. Хотіла піти до поліції, але згадала сама продала квартиру, сама віддала гроші йому…
***
Вийшла на станції весна, навкруги пусто, дачний сезон ще не почався. За три роки дачка заросла буряном, вигляд мав жалюгідний. Нічого, наведу лад хоча жити, як раніше, вже не вийде думала вона.
Знайшла ключ під порогом, але двері перекосилися й не відкривалися. Намагалася з усієї сили марно. Нарешті, засіла на сходах і розплакалася.
Тут на сусідній ділянці побачила димок, почула гомін. Зраділа сусіди вдома. Мчить до них:
Тітко Оксано! Ви тут? гукнула.
Та у дворі стояв літній чоловік, зарослий, з добродушною осанкою. Грів воду на невеликому багатті в старенькій кружці.
Хто ви?.. Де тітка Оксана? злякано запитала Явдоха.
Не лякайтеся, дитинко. Не кличте поліцію. Я нічого поганого не роблю. В хаті не живу, тільки на подвірї, спокійно відповів він, і голос мав якийсь інтелігентний, спокійний так говорять люди освічені.
Ви бездомний? не втримала дівчина.
Так, невпевнено озвався чоловік, відводячи погляд, Ви мешкаєте поруч? Не бійтесь, не заважу вам.
Як вас звати?
Я Михайло.
А по-батькові?
Петрович, знітився старий.
Явдоха роздивилася Михайла Петровича одяг старий, але чистий, сам чоловік охайний.
Я не знаю, до кого звернутися сказала вона сумно.
Що сталося? співчутливо запитав він.
Двері перекосилися, не можу відчинити.
Дозволите подивлюсь? запропонував бездомний.
Буду вдячна, відповіла дівчина.
Поки Михайло Петрович возився з дверима, Явдоха сиділа на лавці, думала про незнайомця: Чи маю право засуджувати його? Адже й сама я безпритульна
Явдохо, роботу зроблено! Михайло Петрович усміхнувся, і двері піддалися. Ви залишатиметесь тут на ніч?
Так, а де ще? здивувалася вона.
У хаті є піч?
Десь повинна бути розгубилася Явдоха.
А дрова?
Не знаю, зітхнула дівчина.
Гаразд, заходьте, щось придумаю, сказав чоловік, і пішов.
Явдоха годину прибирала. Холодно, сирість, сумно. Не знала, як тут жити. Згодом прийшов Михайло Петрович із дровами, і несподівано Явдоха зраділа, що поруч є ще одна добра душа.
Михайло прочистив піч і розпалив її через годину стало тепло.
Піч тримає гарно, підкидайте трохи дров на ніч погасіть. Тепло буде до ранку, пояснив чоловік.
А ви куди? До сусідів?
Так… Дайте, поживу трохи на сусідньому городі В місто не хочу боляче згадувати минуле.
Михайле Петровичу, залишайтесь! Вечеряємо, чай випємо а там вже підете, вирішила Явдоха.
Старий не сперечався, тихо сів біля печі. Вона наважилася спитати:
Пробачте, але ви зовсім не схожі на бомжа… Чому ви живете на вулиці? Де ваш дім, рідні?
Михайло Петрович розповів, що усе життя викладав в університеті, був науковцем. Старість прийшла раптово. Коли зрозумів, що залишився сам, змінити щось було вже пізно.
Минулого року почала приходити племінниця. Коли запропонувала допомагати за умови, що квартира перейде їй, він повірив. Згодом вона запропонувала продати квартиру у глухому районі, купити затишний будинок під Яричевом і відкладає гроші у банк.
Дідусю, присядьте на лавці, а я все дізнаюся. Пакет із грішми візьму раптом за нами хтось спостерігає, сказала Таня біля входу до банку.
Таня зайшла після пакету і зникла. Старий чекав годину, дві, три Племінниця не виходила. Зайшов, а там пусто, із чорного ходу люди виходили.
Михайло Петрович не міг повірити рідна кров так підступно ошукала його. Наступного дня пішов до неї додому двері відчинила чужа жінка і пояснила, що Таня давно квартиру продала.
Отака сумна історія… тяжко видихнув старий. Відтоді живу на дворі. Не можу усвідомити: без дому залишився.
Так… Я думала, я одна така… Мені теж ніде жити, розповіла Явдоха.
Погано все це… Я хоч життя прожив, а ти молода, покинена інститут, без житла. Але не впадай у розпач кожна біда вирішується. Ти молода, все ще попереду.
А що ми все про сумне… Ходімо вечеряти! усміхнулася Явдоха.
Спостерігаючи, як старий їсть макарони з ковбаскою, Явдоха відчула щем у серці наскільки він самотній і беззахисний.
Як же страшно залишитися сам на сам із життям на вулиці, коли ти не потрібен нікому… роздумувала вона.
Явдохо, я можу допомогти тобі повернутися в університет там у мене ще багато друзів. Думаю, зможеш вступити на бюджет, несподівано сказав Михайло Петрович. Бачити колег не можу, але напишу листа ректору, зустрінься з ним Константин Данилович, мій давній товариш. Він обовязково допоможе.
Дякую! Це було б чудово! зраділа Явдоха.
І тобі дякую за вечерю й за те, що вислухала. А тепер піду вже пізно, підвівся старий.
Не йдіть… Якось незручно, куди ж ви підете? тихо сказала вона.
Не переймайся, у мене є теплий шалаш на сусідньому городі. Завтра навідуюся до тебе, усміхнувся він.
Не треба йти на вулицю у мене три великі кімнати. Одна точно для вас. Бо ж чесно я боюся залишатися сама, боюся печі, нічого не розумію. Ви не покинете мене?
Ні, не покину, серйозно відповів Михайло Петрович.
***
Минуло два роки… Явдоха успішно здала сесію й поверталася додому, у свою дачку. Жила вона в гуртожитку, а по вихідних і канікулах із радістю їхала у Пустомити.
Привіт! захоплено обіймає дідуся Михайла.
Явдохо! Моя рідна! Чому не зателефонувала зустрів би на станції! Ну як сесія?
Та майже все на відмінно! хвастає дівчина. Ось, купила торт. Став чайник, святкувати будемо!
Явдоха з Михайлом Петровичем пили чай, ділилися новинами.
Виноград посадив, згодом зроблю альтанку зручно й красиво, розповідав дідусь.
Чудово! А взагалі, ти тут господар роби все як вважаєш за потрібне. Я ж приїхала, поїхала… сміється Явдоха.
Михайло Петрович змінився: тепер він не був самотній. У нього був дім і онука Явдоха. Дівчина теж повернулася до життя. Дідусь став для неї рідною людиною. Явдоха вдячна долі за те, що послала їй Михайла Петровича, який замінив батьків і підтримав у найважчий час…