Тарасе, мені потрібна твоя допомога з подарунком для мами.
Ксенія відклала свій телефон на підвіконня й обернулася до чоловіка, який розлігся у старому кріслі, міцно тримаючи пульт від телевізора. Тарас сонно перебирає канали, ніби їх можна згортати пальцями у клаптики.
Який ще подарунок?
Плита. Гарна, новенька. У мами день народження через два тижні, ти ж памятаєш?
Тарас нарешті спустив погляд на дружину. В його очах замиготіло роздратування, але він швидко натягнув ту саму усмішку, яку завжди носив, мов пальто на холод.
А що зі старою? Вона ж працює, наче нічого.
Ксенія присіла на край крісла, автоматично розгладжуючи свою лляну сукню.
Ти сам бачив минулого разу. Духовка ледь жевріє, дві конфорки як неживі. Мама постійно каже, що її вишневий пиріг виходить сироватий. Ти ж знаєш, для неї це життя.
…Ївга Андріївна жила на кухні, як кішка на сонці. Від її оселі завше пахло корицею й яблуками, а на вузькому балконі холонули медові пампушки. Сусіди заходили «просто під горнятко» і виходили з торбою смакоти. Старенька плита ще з часів «Донбасенерго», облуплена і втомлена, жевріла останніми крихтами.
Добре, Тарас потягнувся, наче дерево у полі. Що мені треба зробити?
Обери модель, а тоді поїдь, поглянь, замов доставку. Я зараз у роботі ні хвилинки вільної.
Ксенія дістала з сумки синю карточку і простягнула чоловіку. Вона блищала у світлі настільної лампи, мов знак на дверях нічної аптеки.
Тут моя премія, двадцять пять тисяч гривень. Вистачить на пристойну?
Тарас взяв карту, крутнув між пальцями губи ледь тенькнули.
Вистачить. Не переймайся, все буде як треба.
Ксенія кивнула. За сім років шлюбу вона навчилась довіряти чоловіку побутові справи. Тарас умів домовлятись, торгуватися, вигризати знижки. У цьому він був, як лис у кущах.
Тільки не тягни, добре? Щоб до свята доставили.
Все буде, Тарас заштовхнув карту у кишеню спортивних штанів і знову потягнувся до пульта.
Минув тиждень. Ксенія хапалася руками за поручні у переповненому львівському трамваї, коли згадала про баланс картки. Пальці мовби самі проскользнули у додаток на телефоні.
Знято: 25 000 грн…
Ксенія посміхнулася, дивлячись на цифри. Значить, Тарас не схибив. Двадцять пять тисяч це серйозно, напевно придбав щось із таймером, грилем і дверцятами, як мама мріяла. Ївга Андріївна нарешті пече свій західний «наполеон» без ризику, що все піде нанівець.
Ксенія уявила мамине лице, коли вона побачить подарунок. Зморшки біля очей стиснуться у віяло радості, губи затремтять, а потім Ївга Андріївна скаже своє коронне: «Ой, дітки, навіщо ж так витрачались!» І одразу почне мізкувати, який пиріг спекти першим.
Хороша техніка нарік на роки. Ксенія памятала, як бабуся розказувала про свою «Дніпрянку», яка служила тридцять років без жодної поломки. Нові моделі, звісно, інші, але якщо не жалкувати на якість прослужать, як місячний камінь під дверима…
…День народження у суботу. Ксенія зранку снувала квартирою: складала букет з кущових троянд, упаковувала маленькі дарунки. Тарас ліниво блукав кімнатами, раз по раз зиркаючи у годинник.
Конверта не забудь, нагадала Ксенія, застібаючи свої чорні чоботи. Документи там?
Все на місці, Тарас потупив руку у внутрішній кишені піджака.
До Ївги Андріївни дісталися по обіді. Квартира пахла свіжою шарлоткою навіть із старою плитою мама спромоглась створити щось казкове. В передпокої юрмились родичі, дзеленчали келихи, вітальні сміхотіли під стелею.
Ксенія обійняла маму.
З днем народження, мамо! Ось тобі.
Вона подала щільний конверт вершкового кольору, який забрала у Тараса по дорозі. Навіщо зазирати всередину чоловік усе вже владнав.
Ївга Андріївна розцвіла.
Ой, дітки, чого ви! Вона обережно підчепила клапан нігтем, очі забриніли, як роси під вікном.
Ксенія спостерігала з теплом. Секунда, друга. Раптом мамине лице окаменіло. Усмішка змовкла, поступившись розгубленості.
Це що… таке?
Ксенія нахмурилась, нахилилась ближче. Глянула через плече.
Сертифікат у магазин косметики. Дві тисячі гривень.
Дві.
Тисячі.
Тарасе, Ксенія різко повернулася до чоловіка, який вже ховався біля дверей на балкон. Що це?
Ну, норм, Тарас скривився, ховаючи очі. Сертифікат крутий, косметика класна…
А плита?!
Він промовчав. Швидко прослизнув на балкон і зачинив дверцята позаду, як за мости на весняній повені.
Ксенія кинулася слідом. Штовхнула двері так, що скло аж задзвеніло.
Пояснюй. Зараз же!
Тарас притиснувся до перил, мов метелик до лампи.
Та, розумієш, Оленка на роботі закрутилася, їй би хоч трохи відпочити… Я не зміг відмовити!
Який відпочинок? Яка Оленка? Ксенія ступила ближче, очі палали. Я дала тобі гроші на плиту для мами!
Путівка горіла, розумієш? Двадцять три тисячі Туреччина, все включено… Пропала б. Оленка в захваті!
Ксенія вихопила телефон з його кишені раніше, ніж Тарас зреагував. За секунду відкрила месенджери. Переписка із турагентством: дати, суми, захоплені слівця Оленки із купою сердечок.
«Братіку, ти найкращий! Дякую! Вилітаю у пятницю!»
Ксенія підняла очі на чоловіка, а той наче танув у сутінках, стискаючись, як образ у калюжі.
Вона мовчки набрала номер агентства. Гудок. Ще один.
Доброго дня, турфірма «Київ-Світ», Олена, чим можу допомогти?
Добрий день. Бронювання на імя Олени Полтавської, Туреччина, виліт у пятницю. Бажаю скасувати.
Вибачте, а ви…
Я власниця картки, з якої списано оплату. Моєї згоди не було.
Тарас рушив уперед, але Ксенія зупинила його одним жестом.
Зараз гляну, голос став офіційним. Знайшла бронювання. Прошу приїхати до офісу, все вирішимо. Повернення грошей протягом десяти робочих днів.
Дякую, завтра буду.
Ксенія кинула телефон чоловіку.
Ксю, ну що ти як чужа! Може поговоримо…
Але вона вже виходила. Перейшла гостинну, де затихли родичі притулилися до салатів, підійшла до матері, яка стискала нещасний сертифікат у руці.
Мамо, ходімо. Купимо тобі достойний подарунок.
Ївга Андріївна не заперечувала. Позабула про гостей, накинула хустину й рушила за донькою.
У магазині побутової техніки пахло пластиком та металом, як у вугільній копальні. Продавець хлопець років двадцяти пяти із бейджем «Дмитро» терпляче пояснював різницю між моделями.
Ось, найкраща, Дмитро кивнув на білосніжну плиту. Для випічки саме те. Рівномірний нагрів, таймер, гриль, конвекція.
Ївга Андріївна провела пальцями по холодній поверхні.
Яка ж вона гарна… прошепотіла.
Беремо, мовила Ксенія. Доставка можлива завтра?
Ранковий слот з девятої до дванадцятої, усе гаразд.
Оформлення зайняло пятнадцять хвилин. Ївга Андріївна мовчала всю дорогу, аж поки біля підїзду злегка притулила доньку за лікоть.
Ксенієчко, дякую тобі, рідна… Але ж я хвилююсь за тебе.
Не треба, мамо.
А він Тарас Ви
Ксенія обійняла маму.
Розберусь. Не думай про це. З днем народження!
Вдома вона зявилась, коли вже стемніло. Тарас сидів у напівтемряві на дивані, телевізор мовчав.
Маємо поговорити, почав він, встаючи назустріч.
Ксенія пройшла повз. Відкрила шафу, дістала його сорочки, склала їх у валізу так, наче латає порожнечу.
Що ти робиш? Тарас підскочив. Ксю, годі вже! Я ж хотів сестрі допомогти вона на роботі згоряє, один шанс був відпочити!
Джинси, футболки, шкарпетки. Ксенія методично звільняла полиці.
Ти руйнуєш нашу сімю через якусь плиту! Це ти винен!
Вона застигла. Повернулася до чоловіка, мов до дзеркала.
Я довірила тобі зароблену премію. Попросила купити подарунок для моєї мами. А ти все спустив на свою сестру!
Ну, не все…
Ти навіть не спитав! Вирішив за мене! І ще брехав!
Тарас ступив ближче хотів обійняти. Ксенія відступила, тримаючи його светр як щит.
Не чіпай мене!
Оленці реально зле було…
Забирай речі й іди.
…Минув місяць. Ксенія сиділа на кухні у Ївги Андріївни. Нова плита білилася в кутку, духовка працювала на повну, квартира наповнювалась ароматом ванільного бісквіту.
Уявляєш, я записалась на курси кондитерів! Ївга Андріївна світиться, мов світанок над Полтавою. Сусідка Ніна порадила, там справжній французький кухар навчає!
Ксенія скуштувала шмат торта. Ніжний крем танув на язиці, наче сніг у травні.
Смакота, мамо. Диво просто.
…Розлучення оформили швидко, без зайвої тяганини. Тарас так і не зрозумів, чому дружина не пробачила «дрібну витівку». Оленка вилетіла відпочивати вже за свої гроші або не вилетіла зовсім, Ксенії було байдуже.
Вона дивилась, як мама метушиться біля нової плити щаслива, натхненна, справжня. За вікном починався вечір. Попереду чекала нова глава без брехні, без зради, без людини, для якої довіра й гроші мають однакову ціну.
Ксенія усміхнулась і потяглась за другим шматком торта. А чом би й ні?
