От так! вигукнув Сашко. Все як належить! Останнє слово мусить залишатися за чоловіком.
Зранку до Степанюків приїхав зі Львова дорослий онук, на весіллі якого вони зовсім недавно гуляли. Сашко приїхав по картоплю, адже завжди допомагав улюбленим дідові з бабусею і садити її, і вибирати.
Ну ти хоч розкажи, Сашку, як тобі живеться зі своєю Яринкою? з цікавістю перепитала бабуся, пораючись коло печі.
Та по-різному, бабусю не дуже охоче відповів онук. По-різному буває…
Постривай-но, насторожився дід Остап. Це що значить по-різному? Вже, може, й сварка була?
Та ні, щоб уже сварилися то ні. Поки що сперечаємося, хто в хаті господар, зізнався Сашко.
Гм зі смішком промовила бабуся Настя, ще ті питання знайшли Усе й так ясно має бути.
Та ясно, розсміявся дід. Зрозуміло, що головна в сімї жінка.
Ну-ну… обізвалася бабуся з-за грубки.
Дідусю, ти якось дивно говориш, жартуєш? Сашко здивовано дивився на діда.
Ніяких жартів тут нема, відказав Остап. Як не віриш спитай у бабусі. Ну, Насте, скажи, чия завжди в нашій хаті остання? засміявся.
Не мороч дурниць, відповіла бабуся по-доброму.
Кажи, наполягав дід, хто остаточне слово мовить ти чи я?
Та я ж…
Як то так? здивувався Сашко. Я ніколи того не помічав. Я гадаю, що чоловік має бути в домі господарем.
Сашко, не сміши, засміявся дід. В хорошій сімї все трохи не так. Ось ось, зараз історії пригадаю сам переконаєшся.
Історія
Знову починається, пробурмотіла бабуся. Тепер, мабуть, про старий запорожець згадає.
Про який ще запорожець? перепитав онук.
А про той, що досі під навісом стоїть та іржавіє, підтвердив дід. Було йому вже під пятдесят років. Знаєш, як бабуся примусила мене його купити?
Бабуся? Примусила?
Авжеж. Навіть гроші дала зі своїх збережень! Але спершу таке було.
Якось підробив я, якраз на запорожець вистачало. Катерині ой, тобто, Насті кажу: хочу купити машину, щоб з городу картоплю возити. Раніше нам під картоплю на полі давали ділянку.
Твоя бабуся вперлася. Каже: «Краще купімо кольоровий телевізор, а то ті дорогі такі тоді були!» Картоплю, каже, і велосипедом возиш і далі вези.
Поклав мішок на раму і гайда! Кажу: як скажеш, твоє слово останнє. Купили ми телевізор.
А машину? здивувався онук.
Машину таки купили, зітхнула бабуся. Тільки згодом. Спершу дід твій спину скрутив так, що мені самій довелося майже всю картоплю возити.
А як восени поросяток зарізали та гроші отримали, тоді я й віддала йому всі гривні мовляв, їдь до райцентру та купуй машину.
А наступної осені знову зявились гроші, повів далі дід, кажу: треба на них нову баню збудувати, бо стара дахом протекла. Але твоя бабуся знову вперлася краще, мовляв, меблі нові поставимо, щоб не гірше, ніж у людей. Ну, думаю, лишай за нею останнє слово. Купили меблі.
А навесні стара баня розвалилася від снігу, закінчила Настя. От і вирішила, що вже краще буде, як Остап вирішуватиме.
Ну от! вигукнув Сашко. Так і треба! Чоловік має сказати останнє слово.
Ні-і, Сашко, не так ти зрозумів, весело засміявся дід. Бо завжди, як щось задумав, іду до Насті: «Дозволяєш пічку класти?» А вона як скаже, так і буде.
А я після того кажу роби, як сам вважаєш.
Отож, Сашко, в кожній справжній родині все вирішує жінка, підсумував дід. Ти мене зрозумів?
Сашко призадумався, потім розсміявся щиро, а згодом очі його засяяли.
Тепер я, дідусю, добре збагнув. Приїду додому й скажу: «Яринко, їдемо, як ти хочеш, на відпочинок до Буковеля. А машину на СТО поки не віддаю. Якщо зламається будемо добиратись маршрутками, нічого страшного, раніше вставати будемо». Оце правильно, так, дідусю?
Палко підтримую, Сашко, кивнув дід. Пройде рік-другий і у вас лад у сімї буде.
Бо жінка і справді має бути головною. А чоловікові спокійніше. Я вже знаюУсі троє ще трохи посиділи на кухні за чаєм і свіжими пиріжками. Надворі вже пахло літом, і до хати долітав сміх дітей з сусіднього двору. Дід Остап погладив бабусю по руці й лукаво підморгнув Сашкові.
Памятай, онучку, мир у хаті то найголовніше. А решта то таке, минеться.
Та буду старатись, пообіцяв Сашко, і сам того не помічаючи, відчув легкість на серці, ніби вже повернувся додому і з Яринкою сміється над буденними дрібницями.
Вони ще довго розповідали веселі історії, аж поки сонце не схилилося за край городу. Перед відїздом Сашко допоміг дідові винести із погребу мішки, бабуся поклала йому в торбу пиріжків «для твоєї Яринки» і обійняла міцно, як у дитинстві.
Вже сівши в авто, Сашко озирнувся: на порозі стояли дід і бабуся, обійнявшись, легенько махали йому. Сашко усміхнувся і запустив двигун, знаючи, що справжня родина це не про те, хто головний, а про те, як триматися купи попри все.
А ззаду, у торбі, пахли пиріжки і домашня злагода.
