Хочу трохи пожити для себе й нормально виспатися, кинув Олег, коли виходив із квартири.
Два з половиною місяці. Саме стільки тривала ця круговерть. Два з половиною місяці без сну, коли Дениско кричав так голосно, що сусіди по обидва боки грюкали у стіну. Два з половиною місяці, за які Наталка ходила мов тінь, з червоними очима та трясучими руками.
А Олег слонявся по квартирі з таким обличчям, наче йому грім близько гримнув.
Уявляєш, я на роботі виглядаю як той жебрак! якось буркнув, розглядаючи себе у дзеркалі. Під очима мішки прямо до підборіддя.
Наталка мовчала. Годувала Дениска, заколисувала, знову годувала. І так по колу. А поруч нишпорив Олег чоловік, який замість підтримки лише скаржився.
Слухай, може, мама твоя до нас приїде, допоможе? запропонував він одного вечора, потягуючись після ванни. Свіженький, відпочилий. Я так подумав: може, махну на кілька днів до друга у Ворзель на дачу?
Наталка застигла з пляшечкою у руці.
Мені відпочинок потрібен, Наталко. Серйозно, почав складати речі у дорогу сумку. Я вже давно не спав як людина.
А вона хіба спить?! Вона ледве очі тримає, але тільки лягає Дениско знову кричить. І так уже четвертий раз за ніч.
Мені теж важко, ледь чутно сказала Наталка.
Я розумію, але ж на мені робота, відмахнувся Олег, впихаючи в сумку улюблену сорочку. Я за все відповідаю, не можу ж з таким виглядом до клієнтів виходити.
І тут щось клацнуло. Наталка ніби поглянула збоку: вона в старому халаті, розпатлана, з крикливим малюком на руках. А він пакує сумку й тікає.
Хочу трохи пожити для себе й нормально виспатися, кинув Олег, навіть не дивлячись на неї.
Двері грюкнули.
Наталка стояла серед кімнати з плачучим Дениском і відчувала, як у ній все валиться.
Минув тиждень. Ще один.
Олег дзвонив пару разів питав, як справи. Голос байдужий. Мов до далекої знайомої.
Приїду на вихідних.
Не приїхав.
Завтра точно буду.
І знову ні.
Наталка заколисувала орущого сина, міняла підгузки, готувала суміші. Сон по півгодини між годуваннями.
Як ти там? питала Оленка, подруга.
Все добре, збрехала Наталка.
Навіщо вона бреше? Соромно. Соромно, що її кинули, що вона сама з малюком.
Здавалося, гірше нема куди. Але цікавеньке сталося в супермаркеті Наталка зустріла свою колишню колегу Ірину, що працює в тому ж офісі, де Олег.
А де твій Олег? питає Ірина.
Працює багато.
Зрозуміло. Всі чоловіки однакові як діти, відразу на роботі ховаються. Ірина схилилася ближче: А що, Олег у відрядження часто їздить?
Відрядження?
Ну він же в Одесу тільки-но їздив, на семінар. Фото мені показував.
В Одесу? Коли це?
Наталка згадала: на тому тижні Олег не дзвонив три дні. Казав завал на роботі.
Виходить, брехав. Замість роботи Одеса.
Олег приїхав у суботу з квітами.
Пробач, що довго не був. Купа справ.
А в Одесі був? тихо питає Наталка.
Він ніби застиг з букетом.
А хто сказав?
Байдуже хто. Важливо навіщо обманюєш?
Я не брехав. Просто думав, засмутишся, що без тебе поїхав.
Без неї?! Вона ж з немовлям ніде не могла бути!
Олег, мені реально потрібно щось змінити. Я вже місяцями не спала як слід.
Наймемо няню.
На які гроші? Ти ж не даєш.
Як не даю? Я ж за квартиру плачу, комунальні.
А на їжу? Підгузки? Ліки?
Мовчав. Наостанок:
Може, на роботу вийдеш? Хоч на неповний день. А там няню наймемо.
Сидиш удома, ніби відпочиваєш!
І в той мить вона взяла Дениска, глянула на Олега і зрозуміла: цей чоловік її не цінує.
Взагалі.
Ніколи не любив.
Іди. Вимовила тихо.
Куди?
Геть. І не повертайся, доки не визначишся, що тобі важливіше: родина чи власна воля.
Олег забрав ключі й пішов. Два дні мовчав. Потім прислав: Думаю.
А Наталка ці дні не спала, тільки думала.
Уяви: вперше за місяці ти одна зі своїми думками.
Тут дзвонить мама:
Наталко, як справи? Олег вдома є?
У відрядженні.
Знову збрехала.
Може, приїду, підмога потрібна?
Я впораюсь.
Мама не чекала, приїхала сама.
Що тут у вас? окинула квартиру оком. Боже, Наталко, ти себе бачила?
Наталка глянула у дзеркало. Авжеж, красуня
А Олег де?
На роботі.
О восьмій вечора?
Мовчить.
Що коїться?
І тут Наталка розревілася. Голосно, дитячо, по-справжньому.
Він пішов. Сказав, хоче трохи пожити для себе.
Мама мовчала, а потім аж словами різонула:
Паскудство. Як так можна, доню?
Наталка здивувалась, мама її ніколи не сварила.
Я завжди думала, що Олег слабак. Але щоб настільки…
Мамо, може, я щось не так роблю? Може, треба було зрозуміти його?
Наталко, тобі не важко?
Від простоти цієї Наталка прозріла: вона думала лише про Олега. Його втома, комфорт.
А про себе ні слова.
Що мені далі робити?
Жити! Без нього. Одній легше, ніж так.
Олег з’явився у суботу. Засмаглий. Вочевидь, думав на дачі.
Говорити будемо?
Давай.
Сіли на кухні.
Наталко, я розумію, ти втомилась. Але й мені непросто. Може, домовимось? Буду допомагати грошима, навідуватися. А поживу окремо поки.
Скільки?
Що скільки?
Грошей. Скільки?
Ну… тисяч п’ять.
П’ять тисяч гривень. На дитину, їжу, ліки.
Олег, та ти йди…
Що?!
Ти чув. І не приходь.
Наталко, я ж роблю пропозицію!
Пропозицію? Тобі волі хочеться? А де моя воля?
Тут Олег випалив:
Яка ж у тебе воля? Ти ж мама!
Наталка глянула на нього оце і є справжній Олег. Інфантильний егоїст, для якого материнство клеймо.
Завтра подаю на аліменти. 1/4 зарплати. Все по закону.
Ти не насмілишся!
Насмілюся.
Олег грюкнув дверима. А Наталка вперше за довгий час вдихнула на повні груди.
Дениско знову заплакав. Але Наталка вже знала: впорається.
Минає рік.
Олег двічі пробував повернутися.
Наталко, може спробуємо ще раз?
Пізно.
Олег почав усім жалітися, що Наталка стерва. Нікому не цікаво.
Наталка знайшла няню, влаштувалась медсестрою в міську лікарню.
Там і познайомилася з Андрієм лікарем.
Діти є? спитав Андрій.
Син.
А батько сина?
Живе для себе.
Познайомила. Андрій купив Дениску машинку. Гралися разом, сміялися.
Потім часто гуляли всі гуртом у сквері.
Олег дізнався, зателефонував:
Дитині рік, а ти з чоловіками!
А чого ти хотів? Щоб тебе чекала?
Але ти ж мама!
Та й що?
Більше не дзвонив.
Андрій був іншим. Коли Дениско хворів приїжджав одразу. Як Наталка дуже виснажувалась забирав їх до себе на дачу в Миргород.
Зараз Дениску вже два. Називає Андрія дядько. Олега не памятає.
Олег одружився. Платить аліменти.
А Наталка не зла. Вона теж тепер живе для себе. І це найкраще, що могло статися.
