ТОТ САМЕ БЕРЕЗЕНЬ
Березень це не просто місяць, а щорічна перевірка на стійкість нервів.
Особливо коли твоя закоханість така ж непередбачувана, як погода за вікном: то весна, то апокаліпсис, то наче хтось облив цілий Київ сірою фарбою й залишив городян наодинці з гулящим болотом.
Любов Олега і Богдани почалася саме в березні, і це пояснювало все.
Інші пари знайомилися під мелодію квітучих каштанів на Хрещатику, а ці двоє зустрілись у той момент, коли Олег випадково окропив Богдану водою із багнюжної калюжі, а вона, не розгубившись, метко закинула йому у лобове скло розталий сніжок, у якому, як здалось Олегу, була захована цеглина.
Це була любов з першого рикошету.
Березень у Києві час, коли романтика виходить на вулицю у гумаках.
Пішли гуляти?
ніжно шепотів Олег у слухавку.
У мене немає човна, розумно відповідала Богдана.
Я тебе понесу на плечах.
Зрештою, їхні побачення більше нагадували тренування десантників на болоті.
Олег героїчно носив Богдану через безкраї озера глибокої каші, а вона тримала над ним парасолю, яка уперто хотіла вилетіти у напрямку Одеси разом із їхніми сподіваннями на сухе взуття.
Знаєш, хлюпаючи правим чоботом, філософствував Олег, це і є глибина.
Ми як дві качки у парку.
Качки вилетіли до теплих країв ще у жовтні, Олеже.
Ми схожі на двох нерозважливих пінгвінів, які промахнулись повз Антарктиду.
Їхня дивна любов проявлялася у дрібницях.
Глибоке почуття в березні це не каблучка у келиху шампанського (бо там усе одно плавала б льодинка), а остання таблетка «Фервекс», розділена навпіл.
Це тобі, урочисто промовив Олег, простягаючи їй половинку жовтого порошку.
Від душі відриваю.
А чому вона в шерсті від кота?
Це приправа.
Для імунітету.
Богдана дивилася на нього у безглуздій шапці з помпоном, з червоним носом і божевільним блиском у очах і розуміла: саме так всесвіт збиває налаштування й зводить разом двох людей, які вміють сміятися, коли температура під сорок (що для чоловіка майже передсмертний стан).
Найромантичніший момент стався наприкінці місяця.
На вулиці нарешті визирнуло сонце, оголивши все те, що зима ретельно ховала під снігом.
Місто виглядало як декорації для фільму про повстання житлово-комунального господарства.
Вони стояли на мосту.
Вітер дув зі швидкістю тридцять метрів на секунду, намагаючись зірвати з Олега куртку.
Богдано, почав він, перекрикуючи гула весни, я хотів сказати Ти для мене як перша підсніжник!
Така ж бліда і прориваєшся крізь сміття?
уточнила Богдана, поправляючи шалик, який вже тричі обмотав її голову.
Олег зашарівся.
Ні.
Така ж стійка.
Попри цей клятий березень, ти все ще зі мною.
Навіть після того, як я втопив твій телефон у сніговому заметі, під яким була калюжа.
Богдана подивилася на нього, чхнула (одночасно з трамваєм, що проїжджав повз) і засміялася.
Добре, герой-підсніжник.
Йдемо додому.
Я купила кілограм лимонів і знайшла рецепт глінтвейну.
Якщо ми переживемо цю неділю, я офіційно визнаю нашу любов історичною памяткою.
Вони йшли вулицею, обходячи айсберги на тротуарах.
Глибина їхньої любові рівно по коліно, як раз стільки води було у підїзді.
Проте це нікого не турбувало.
Бо в тому самому березні важливо не чистота взуття, а чия рука поруч, коли ви обидва ковзаєте назустріч неминучому квітню
Минув ще рік.
Прийшов новий “той самий березень”.
Місто знову стало декорацією для фільму “Водний світ”, знятого на бюджет три гривні.
Олег і Богдана стояли перед величезною калюжею, яка за ніч окупувала весь їхній двір.
Сусіди похмуро тулились до парканів, намагаючись пройти по краю льоду, а якийсь пенсіонер з надією вдивлявся в небо, очікуючи якщо не рятувальний гелікоптер, то принаймні голуба із гілкою верби.
Олеже, Богдана подивилась на свої нові білі кросівки, куплені з безпідставним оптимізмом.
Ми ж дорослі люди.
У нас іпотека, робота, річний звіт.
Ми ж не можемо просто
Можемо, перебив її Олег.
З-за спини він, як фокусник, дістав два яскраво-жовті гумові чоботи з малюнком веселих каченят.
Учора купив.
Твій розмір.
Богдана зітхнула.
Це була та сама глибока любов, коли твоєму партнеру відома не лише довжина ноги, а й ступінь готовності до деградації.
Через пять хвилин вони вже стояли в самому центрі калюжі.
Вода весело плескала, сонце відбивалося у брудних шматках льоду, а перехожі дивилися на них, як на втікачів із дуже доброї, але дуже закритої установи.
Знаєш, Богдана підстрибнула, піднявши фонтан бризок, який окропив сусіда у норковій шапці.
Це найкращий старт весни!
Це код “Жовта качка”, серйозно відповів Олег.
Система всесвіту намагалась нас втопити у депресії, але в нас непромокаючі пятки.
Вони стояли серед весняного хаосу смішні, мокрі, але абсолютно синхронні.
Це була химерна любов, зрозуміла лише тим, хто вміє знаходити дно там, де всі бачать лише бруд.
Олег обійняв її, і сонце так припекло, що від їхніх курток пішов легкий пар.
Ми горимо, помітила Богдана.
Ні, усміхнувся Олег.
Ми просто нарешті прогрілися до правильного градусу.
В цей самий березень вони зрозуміли головне: якщо життя кидає тобі калюжі купуй найяскравіші гумові чоботи і навчися танцювати у нихІ поки місто вперто кипіло у березневих потоках, вони йшли, сміялися і відчували, ніби під ногами розквітають підсніжники.
Навіть якщо замість квітів хлюпала вода і до штанів липла весняна багнюка, саме тут, у серед божевільного Києва, проростало те, що переживе будь-який сезон.
В наступний рік, коли березень знову розкладе свої пастки, Олег вже підготував нові чоботи, а Богдана приховала десь лимони та рецепт особливої пікантної глінтвейнової сезонної магії.
У березні як у житті головне з ким ти йдеш крізь калюжі.
Бо справжня весна починається не під каштанами, а там, де двоє стоять по коліна у воді й все одно бачать сонце.
ОТАКИЙ БЕРЕЗЕНЬ