Мав три серйозні стосунки у своєму житті. В усіх трьох думав, що стану батьком. І в усіх трьох, коли справа доходила до серйозної розмови про дітей, я йшов геть.
Моя перша дівчина, Ганна Сеник, вже була мамою маленької доньки. Мені тоді було двадцять сім. Спочатку це мене зовсім не бентежило. Поступово звик до її розпорядку, нового темпу життя, до дитячих звуків і обовязків дорослого, які впали на мене. Коли ж ми почали планувати спільну дитину, минали місяці, але нічого не виходило. Ганна першою звернулась до лікаря, перевірила здоровя їй сказали, що все гаразд. Вона почала цікавитися, чи пройшов обстеження і я. Я відмахувався, казав, що з часом усе буде добре. Але всередині мене росла тривога, я ставав дратівливим, нервовим. Ми почали частіше сваритися. Я відчував, що не хочу це чути і боюся зізнатись собі у тому, чого не хочу знати. Одного дня я просто зібрав речі й пішов.
Другі стосунки були з Оксаною Хомин. У неї не було дітей, і ми ще з початку говорили, що хочемо створити родину. Минали роки, намагалися раз за разом а у відповідь лише поразки, один негативний тест за іншим. Розчарування замкнуло мене в собі, Оксана плакала все частіше, а я уникав розмов про це. Вона пропонувала звернутись до спеціалістів разом, я казав, що вона надто сильно все сприймає, хоча сам щодня згубно думав про це. Почав пізно повертатися додому, втрачав інтерес, відчував лише втому і пастку. Чотири роки так минуло, і ми розійшлись.
Моя третя жінка Наталя Пахолюк мала уже двох підлітків-синів. Відразу сказала, що не хоче більше дітей і її це повністю влаштовує. Але тема дітей зявилась сама (та й я її спровокував). Хотів довести собі: ще можу стати батьком. І знову нічого не вийшло. Я раптово почав відчувати себе чужим у чужій хаті, немов відібрав у когось місце під сонцем.
У всіх цих трьох історіях відчував не лише розчарування. Завжди було щось більше страх. Страх піти до лікаря і почути, що проблема в мені. Я так і не зробив жодного аналізу. Так нічого й не дізнався. Просто тікаєш від відповіді, яку не можеш витримати.
Мені вже більше сорока. Я часто бачу своїх колишніх з новими чоловіками, з дітьми, які не мої. Часом думаю: може, я тікав не від них чи звичайної рутини, а від власної боягузливості й небажання поглянути правді у вічі що справа могла бути саме в мені.
