Сьогодні ввечері знову довго думаю про своє життя й ті зміни, що відбулися за останній рік. Після одинадцяти років шлюбу мій чоловік, Олексій, одного дня просто зібрав свої речі й пішов. Причину він озвучив напрочуд просто: я перестала за собою стежити. За його словами, це накопичувалося давно, хоча ніколи раніше він про це відверто не говорив.
Я добре памятаю, як усе починалося. Я, Катерина, завжди знаходила час для себе макіяж, акуратний манікюр, сукні, зачіска. Я працювала в редакції, ходила з подругами в кавярню на Льва Толстого, мала купу енергії й бажання жити на повну. А потім у наше життя прийшли діти, зявилася щоденна рутина, побутові обовязки. Я продовжувала працювати, а ще займалася дітьми, хатою, готуванням, прибиранням, записувала всіх до лікарів. Усе те, без чого українська родина не тримається купи, але що зазвичай ніхто не цінує.
Мої ранки починалися о 5:45, а закінчувалися пізно вночі. Часто я виходила з дому без макіяжу просто не вистачало часу. Одягала першу чисту футболку чи светр, який потрапив під руку. Не тому, що мені було байдуже. Я була виснажена до краю. Олексій повертався ввечері додому, швидко їв борщ або котлети, вмикав телевізор і засинав під трансляцію футболу. Він ніколи не питав, як я, чи потрібна мені допомога.
З часом почались його коментарі. Мовляв, чому я більше не ношу сукні, як у студентському Києві, чому волосся завязане у хвіст, чому виглядаю «якось неохайно». Я сприймала це як разові зауваження, навіть жартома казала, що це все побутова весна в Лисичанську чи нестача вітамінів. Я й подумати не могла, що це стане головною причиною його відходу. Він жодного разу не сказав: «Катю, давай поговоримо», жодного разу не зізнався, що відчуває віддалення.
Того дня, коли він зібрав валізу, він просто сказав, що більше не відчуває до мене те саме, що й колись. Що йому бракує тієї Катерини, яка завжди піклувалася про себе. Я нагадала йому, скільки всього зробила для дітей, дому, нашої сімї. Він відповів, що цього недостатньо йому, бач, треба пишатися своєю жінкою.
Тихо, без сцени, він пішов. Через кілька днів я випадково дізналася, що він зустрічається з іншою бездітною жінкою, яка може дозволити собі кожного дня робити зачіски й бувати у фітнес-центрах. Тільки тоді до мене дійшло: справа була не лише у макіяжі.
Я так само прокидаюсь рано, працюю, тримаю наш дім. Доглядаю за собою тоді, коли хочу я, а не коли цього чекає хтось інший. Я ніколи не занедбала себе через нестачу кохання. Я просто взяла на себе забагато і сімя, і робота, і побут. І все одно, він вирішив піти.
Іноді замислююсь, чи не взяти абонемент у спортзал на Оболоні, але часу катма. Та й, якщо чесно, тепер уже знаю: справа не в зачісці, і не в тінях. Просто він не хотів саме мене.
