Хлопчик прокинувся від стогону мами

Хлопчик прокинувся від стогону мами.
Підійшов до її ліжка:
Мамо, тобі боляче?
Матвійчику, принеси водички!
Зараз, кинувся на кухню.
За хвилину повернувся із повною кружкою:
Ось, мамо, пий!
Раптом у двері постукали.
Синку, відкрий!
Мабуть, бабуся Ніна прийшла.
Увійшла сусідка, тримаючи в руці велику кружку.
Як ти, Марія?
торкнулася голови.
У тебе температура.
Я гарячого молока з маслом принесла.
Я вже ліки випила.
Тобі треба в лікарню, там лікування хороше.
Харчуватись треба нормально, а твій холодильник майже порожній.
Тітко Ніно, я вже всі гроші на ліки витратила, хвороба на очах, сльози навертаються.
Нічого не допомагає.
Полеж в лікарні.
А з ким я залишу Матвійчика?
А з ким ти його залишиш, якщо помреш?
Тобі ще й тридцяти нема, ні чоловіка, ні грошей, погладила по голові.
Не плач!
Тітко Ніно, що робити?
Все, я викликаю лікаря, сусідка дістала телефон.
Д dodone.
Сказали: протягом дня.
Я йду.
Як приїдуть йди за мною, Матвію.
Сусідка вийшла в коридор, хлопчик пішов за нею:
Бабусю Ніно, мама не помре?
Не знаю.
Треба у Бога допомоги просити, а твоя мама в нього не дуже вірить.
І дідусь Бог допоможе?
в очах хлопчика світиться надія.
Треба до церкви сходити, свічку поставити й попросити, тоді він поможе.
Я пішла.
***
Він повернувся до мами роздумуючи:
Матвійчику, мабуть, ти їсти хочеш, а в нас нічого нема.
Принеси два стакани.
Коли він приніс, мама розлила молоко:
Пий!
Випив, а ще більше захотів.
Марія це помітила.
З працею підвелася, взяла з столу гаманець:
Ось пятдесят гривень.
Купи два пиріжки і зїж по дорозі, я щось зготую.
Іди!
Провела сина до дверей, тримаючись за стіну, пішла на кухню.
В холодильнику тільки дешеві рибні консерви, трохи маргарину, на підвіконні кілька картоплин та цибуля.
Треба суп варити…
Запаморочення, вона знеможено опустилася на стілець:
«Що зі мною?
Сил нема.
Половина відпустки пройшла.
Гроші закінчились.
Якщо не вийду на роботу як збирати Матвія до школи?
Через місяць в перший клас!
Рідних нема, допомогти нікому.
А головне ця хвороба.
Треба було одразу йти до поліклініки.
А зараз, якщо покладуть, як Матвій буде сам?»
З трудом піднялася, почала чистити картоплю.
***
Їсти хотілося сильно, але думки хлопчика були про інше:
«Мама весь день лежала вчора.
Якщо, справді, помре?
Тітка Ніна сказала, треба у дідуся Бога просити» він зупинився і повернув до церкви.
***
«Вже півроку як повернувся із війни.
Чудом залишився живим.
Добре, хоч ходити вже можу, правда, з паличкою.
На численні рани вже й не зважаю.
А шрами на обличчі?
Тепер все одно ніхто заміж не піде, з такими думками йшов до церкви Микита.
Треба поставити свічку за хлопців…
Вже рік, як вони загинули, а я вижив».
Двадцять років тому пішов до армії.
Ось повернувся.
Тепер цивільний, але важко відчувати себе непотрібним.
Пенсія добра, на безбідне життя вистачає, і контрактних грошей у банку ще вистачить.
Але навіщо це все одному?
Біля церкви стояли жебраки.
Микита дістав кілька трисотгривневих купюр, роздав їм і попросив:
Помоліться за моїх загиблих друзів Романа та Станіслава!
Зайшов до церкви, купив свічки, запалив і став читати молитву, яку навчив батюшка:
Згадай, Господи Боже наш…
Хрестячись, промовляв слова, а перед очима стояли його товариші живі.
Коли закінчив молитву просто стояв і згадував свою непросту долю.
Хлопчик, маленький та худенький, став поруч із дешевою свічкою в руці.
Оглянувся, не знаючи, що робити далі.
До нього підійшла старша жінка:
Давай, я тобі допоможу.
Запалила його свічку, поставила.
Ось так перехрестися!
показала як.
І розкажи Господу, навіщо ти прийшов.
Матвій довго дивився на образ, потім промовив:
Допоможи, дідусь Бог!
Мама хворіє.
Окрім неї нікого нема.
Зроби так, щоб вона одужала.
У мами нема грошей на ліки.
А я скоро до школи піду, а в мене навіть портфеля немає…
Микита завмер, слухаючи хлопчика.
Його власні проблеми відсунулись на другий план.
Хотів крикнути на весь світ:
«Люди, невже ніхто не допоміг цьому хлопцю, а його мамі купити ліки, йому портфель».
А хлопчик дивився на образ і чекав чуда.
Хлопче, ходім зі мною вирішив Микита.
Куди?
хлопчик перелякано поглянув на чоловіка з палицею.
Дізнаємося, які ліки мамі потрібно і підемо до аптеки.
Ви правду кажете?
Мені дідусь Бог передав твоє прохання.
Справді?
весело глянув хлопчик на образ.
Ходімо!
усміхнувся чоловік.
Як тебе звати?
Матвій.
А мене дядько Микита зови.
***
З квартири лунали голоси мами й сусідки:
Тітко Ніно, лікарка виписала стільки, а ліки дорогі.
Звідки мені взяти грошей?
У мене лише пятсот гривень залишилось.
Хлопчик рішуче відкрив двері.
Голоси стихли.
Сусідка глянула й тихо прошепотіла, дивлячись на незнайомого чоловіка:
Маріє, дивися!
Та теж завмерла в страху.
Мамо, які ліки тобі потрібні?
Ми з дядьком Микитою підемо до аптеки.
А ви хто?
здивовано спитала Марія.
Все буде добре, усміхнувся чоловік.
Давайте рецепти!
Але в мене лише пятсот гривень.
Ми з Матвієм гроші знайдемо, чоловік поклав руку на плече хлопчика.
Мамо, давай рецепти!
І Марія подала їх.
Чомусь відчула, що у цього чоловіка з суворим обличчям добре серце.
Маріє, що ти робиш?
отямилася сусідка, коли чоловік із хлопчиком вийшли.
Ти його зовсім не знаєш.
Тітко Ніно, мені здається, він добра людина!
Ну гаразд, Маріє, я йду.
***
Марія сиділа і чекала сина, який пішов із цим чоловіком.
Вона навіть забула про свою хворобу.
Двері відчинилися, першим вбіг син, сяючи лицем:
Мамо, ми тобі ліки купили і смаколиків до чаю!
У дверях був Микита і теж радісно усміхався, обличчя здавалось не таким вже й страшним.
Спасибі вам!
вклонилася жінка.
Заходьте, будь ласка!
Чоловік намагався зняти взуття це вдалося з трудом, він хвилювався.
Пройшов на кухню.
Сідайте!
сказала господиня.
Чоловік сів, крутив головою, не знаючи куди поставити палицю.
Давайте, я поставлю!
поставила так, щоб було зручно.
Вибачайте, але пригощати нема чим…
Мамо, ми з дядьком Микитою все купили, і син розкладає на стіл продукти.
Ой, навіщо ви так!
зітхала Марія, помітивши, що багато солодощі.
Побачила пачку дорогого чаю швидко поставила чайник.
Приготувала чай.
Здавалось, хвороба відступила, чи просто не хотіла здаватись хворою перед цим чоловіком.
І, наче вгадавши її думки, чоловік спитав:
Маріє, вам не важко, ви така бліда?
Нічого Я зараз ліки прийму.
Дякую вам!
***
Пили ароматний чай із солодощами, дивлячись на хлопчика, що весело щось розповідав.
Час від часу їх погляди зустрічались, і відчувалось, що усім було добре сидіти разом за столом.
Але все добре рано чи пізно закінчується.
Дякую вам!
Микита підвівся, взяв палицю.
Я йду.
Вам треба лікуватись.
Вам велике спасибі!
господиня теж піднялась.
Не знаю, як вас віддячити.
Він вийшов у коридор, мама із сином за ним.
Дядьку Микито, ви ще прийдете?
Обов’язково!
Як твоя мама одужає, всі разом підемо купувати тобі портфель!
***
Чоловік пішов.
Марія прибрала зі столу, вимила посуд.
Синку, подивись телевізор, я трохи полежу.
Лягла й заснула міцним сном.
***
Минуло два тижні.
Хвороба давно відступила видно, що дорогі ліки допомогли.
Останні дні Марія працювала, в кінці місяця завжди поспіх, її викликали з відпустки.
Це добре дадуть грошей, а вже серпень, треба готувати сина до школи.
Субота.
Встали, поснідали.
Матвію, збирайся!
Підемо до магазину, подивимось, що тобі потрібно до школи.
Тобі гроші дали?
Ще не дали, але наступної суботи точно дадуть.
Мені позичили тисячу гривень, дорогою купимо щось із продуктів.
Збирались, і тут подзвонив домофон.
Хто?
спитала господиня.
Марія, це Микита…
Він хотів ще щось сказати, але Марія вже натиснула кнопку й відчинила двері.
Мамо, хто там?
син вийшов із кімнати.
Дядько Микита!
жінка не приховувала радості.
Ура!
Він зайшов, як завжди, спираючись на паличку, але цього разу змінився: дорогі брюки й сорочка, модна стрижка.
Дядько Микито, я вас чекав!
кинувся хлопчик до нього.
Я ж обіцяв!
підняв блискучі очі.
Вітаю, Маріє!
Доброго дня, Микито!
Незапланований перехід на «ти» неочікувано потішив обох.
Ви вже зібрались?
Ходімо!
Куди?
Марія ще не тямилася.
Матвію ж скоро в школу.
Микито, але в мене
Я обіцяв Матвію обіцяне треба виконувати.
***
Марія завжди звертала увагу на найдешевші речі, в будь-якому магазині зайвих грошей нема, рідних, чоловіка також.
Окрім хлопця з коледжу, який зник.
А ось зараз поруч чоловік, який з радістю дивиться на її сина.
Купує все до школи, не дивлячись на ціну, тільки питає її думку.
Навантажені, вони повернулись додому на таксі.
Господиня кинулася на кухню.
Маріє, зупинив її Микита, ходімо прогуляємось усі разом!
Десь пообідаєм.
Мамо, ходімо!
син схопився.
***
Тієї ночі Марія довго не могла заснути.
Відновлювалися картинки дня.
Перед очима його люблячі очі.
І розум, і серце наче спілкувались:
«Він некрасивий і кульгавий», категорично казав розум.
«Він нормальний, добрий і з любовю дивиться на мене», серце відповідало.
«Він на п’ятнадцять років старший».
«То й що?
Вони з сином він йому як батько».
«Ти ще знайдеш ровесника, гарного і стрункого».
«Не треба мені гарного і стрункого вже був такий.
Мені потрібен добрий і надійний».
«Але ж ти мріяла не про такого чоловіка».
«А тепер саме про такого!»
«Справді, так швидко змінюєш вподобання?»
«Я просто зустріла…
Я люблю його!»
***
Їх вінчання проходило у тій самій церкві, де три місяці тому познайомились Микита і Матвій.
Микита з Марією стояли перед вівтарем, палички вже не було, а Матвій невідривно дивився на образ того святого, з яким розмовляв тоді.
Від самого серця хлопчик промовив:
Дякую тобі, дідусю Боже!