ПОДАРУНОК
Ну що, синку, розповідай, як день минув, які у тебе успіхи? мовив тато Віктор, щойно повернувся з роботи, обережно підсадив біля себе на диван пятирічного Андрійка й весело скуйовдив його світле мяке волосся. Поки мама Оксана чаклувала на кухні над вечерею, тато насолоджувався спілкуванням з улюбленим і поки єдиним сином. У квартирі було тепло й затишно, а в центрі вітальні, між телевізором, що щось бубонів, і книжковою шафою, загадково переливалась кольоровими вогниками невеличка, але дуже ошатна ялинка. До Нового року залишалася рівно доба.
У мене все чудово! радісно відрапортував спадкоємець. А у мого друга Лева біда.
А що з Левом трапилось? зацікавився Віктор. Лев той, що з нашого третього підїзду?
Ага, підтвердив Андрійко.
Йому на новорічному ранку в садочку подарунок не дали, пояснила Оксана, визираючи з кухні у хмарці ароматів щойно запеченої курочки. Бідолаха… Ну, хлопці, миєте руки та за стіл, вечеря готова!
Як це не дали? здивовано озвався Віктор, підводячись із дивану. Всім роздали, а йому ні? Щось тут не те…
Та всім дали, а Леву ні, підтвердив Андрійко, слідом за татом сповзаючи з дивана. Снігурочка і Дід Мороз всіх обдарували, а Лев чекав… і не дочекався.
Це що ж за Снігурочка з Дідом Морозом такі, що дитину образили? вже сердито підсумував Віктор, швидко притягнув стільця і сів за стіл.
Та то не їх провина, знизала Оксана плечима. Мабуть, мама Лева або забула за подарунок здати кошти, або не мала копійки зайвої. Буває… Андрійку, руки чисті?
Чисті, я ж з татом їх вмивав, засвідчив син, а тато ретельно нарізав румяну курочку й акуратно розкладав по тарілках.
Допустімо, гроші не внесли. Але як завідувачка садка… Олена Семенівна, здається? Як вона дозволила таке приниження для хлопця, що всім дарунки, а йому нічого, й ще на очах у всіх?
А вона ж у нас і була Снігурочкою, повідомив Андрійко. А Дід Мороз наш завгосп Павло Іванович!
Тим паче! не вгамовувався Віктор. Хіба тяжко було знайти подарунок для бідного малюка, а потім б уже мама розрахувалась? Де людяність?
Видно, не змогли, зітхнула Оксана. Я б на їхньому місці якось викрутилася.
А мама Лева чому так допустила, що син без подарунка? не вгамовувався Віктор. Не збагну… До речі, синку!
Віктор поглянув на Андрійка, який з апетитом наминав ніжку курки.
Ти, сподіваюсь, поділився солодощами з Левом?
Малий докірливо подивився на тата.
Я ж хотів. Та й Сергій, Соломія, Данило, ще кілька дітей пропонували. Але Лев не взяв ні в кого.
Глянь ти! Який гордий хлопець. Ще скажи, не плакав?
Не знаю… Я не бачив, чесно признався Андрійко.
Молодець! щиро здивувався Віктор. Й не заслуговує такого ставлення.
Справді шкода того Лева, співчутливо кивнула Оксана. Мабуть, як йому боляче…
Я от що пропоную: давайте справедливість відновимо! раптом проголосив Віктор. Й, очевидно, вже щось надумав: щоки почервоніли, а очі блиснули.
І як? цікавиться Оксана, витираючи губи. Андрійко теж дивиться на тата з очікуванням.
Дуже просто! загадково відповів Віктор. Хтось знає, де живе той Лев? Андрійко?
Ні, похитав головою хлопчик. Ми тільки на дворі й у садочку разом.
Та я зясую, повільно сказала Оксана. Маю знайому, що у нас в будинку усе знає. Зателефоную їй. Тільки навіщо?
Дзвони саме зараз! вимогливо звернувся Віктор.
Гаразд, погодилась Оксана. А ви тим часом зі столу все приберіть й посуд помийте!
Сімя Левченків живе у тридцять девятій квартирі, оголосила Оксана, повернувшись через кілька хвилин. Маму звати Валентина. Батька нема: був та десь зник, чи сама його виставила… Загалом, живуть удвох.
Звідки такі подробиці? всміхнувся Віктор.
Мою подругу кличуть Зіна вона в ОСББ засідає, у курсі всіх новин, засміялась Оксана.
То все ясно, потягнувся Віктор. Андрійку, ти вже весь подарунок з’їв?
Ще не встиг, зітхнув син. Мама сказала солодощів багато не їсти.
І правильно зробила погодився тато. То пакунок твій не пошкоджений?
Так, я акуратно відкривав, похвалився Андрійко.
Оце добре, знову скуйовдив йому чубчик Віктор. Переклади залишки у іншу торбинку, а сам пакунок дай мені.
Навіщо? підозріливо спитав Андрійко. Але все ж пішов у кімнату й приніс яскравий подарунковий пакет. Тут же висипав все на стіл, закотилися цукерки, печиво в сріблястих обгортках…
Мама деякий час за цим мовчки наглядала, а потім сказала:
Тобто ви зібралися порадувати Лева подарунком? Коли і хто понесе?
Так краще сьогодні! сказав Віктор. Ти як, Андрійко?
Звісно сьогодні! захоплено погодився син. Можна я йому покладу трохи своїх цукерок?
Якщо не шкода, підтримав Віктор.
А ми разом підемо? Андрійко складав солодощі назад у пакет.
Насправді, ти ж сьогодні пропонував йому ласощі, але толку не було. Видно, хлопець гордий. Мабуть, краще зробити інакше…
І з цими словами тато зник у спальню і через кілька хвилин повернувся… Дідом Морозом! Білий кожух, червоний жупан, прикрашений візерунками, шапка, борода, посох та порожній мішок, вишитий золотими зірками.
Андрійко розгублено глянув:
Тату, це ти був Дідом Морозом торік? І позаторік?
Я, зізнався Віктор. Вибач, що тільки зараз розповів. Якось попросили на роботі підсобити на свято, сподобалось, так вже три роки й перевдягаюсь. Одночасно й тебе з мамою вітаю. Минулий Дід Мороз тобі сподобався?
Дуже! похвалив тата Андрійко. Класно, що у нас свій Дід Мороз є!
Підбіг до тата й обійняв за ноги.
Оксана від себе всипала ще трохи гостинців, перевязала пакет яскравою стрічкою, Віктор сховав його у святковий мішок, поправив бороду та виголосив:
Ну, ви не проти, щоб я навідав ображеного малюка Лева?
Ні! майже одночасно вигукнули Оксана з Андрійком.
А можна я піду з тобою? попросив Андрійко.
Замість Снігурочки? всміхнувся тато.
Зайчиком! весело вигукнув Андрійко та побіг перевдягатися. За хвильку зявився у білому комбінезоні з кролячими вушками на капюшоні, милим хвостиком і маскою з намальованими вусиками.
Ну, ходімо, тільки курточку вдягни! погодився тато. Зайчик зайчиком, а надворі зима…
І вони рушили у підїзд. Оксана ледве стримувала сміх, дивлячись, як довговязий Дід Мороз з дзвінким посохом і маленький зайчик поспіхом тягнуть святковий мішок.
Хвилин за десять додому повернувся сам тато вигляд мав трохи розгублений.
А Андрійко де? занепокоїлася Оксана.
Все гаразд, він у Лева залишився, граються. Через півгодини піду заберу, підморгнув Віктор, витираючи з лиця рясний піт ватяною бородою.
Як опинився на дивані, промовив:
Оце так справи…
Розказав: вони з Андрійком виявилися вже… шостими (!) хто приніс Леву новорічні гостинці. І далеко не останніми! Перед ними вийшла сама завідувачка Олена Семенівна вже без костюму Снігурочки. Ой, як вона випрошувала вибачення у Левка й його мами, аж виляла словом і виноватою усмішкою…
Уявляєш, вже за кілька годин відео з садочкової ялинки в інтернеті набрало тисячу переглядів і які коментарі пішли!
Та невже?! здивувалася Оксана. Треба глянути.
Не це головне, зауважив Віктор. Мама Лева просто трохи спізнилась здати гроші…
Ну, й їй докір, перебила Оксана. Але що поробиш одна виховує малого, то й копійка не завжди є. Могли ж у садочку якось підстрахуватися.
А керівництво не стало мучитись, взяли та й викреслили його зі списку «заслужених». А ні в чому не винний хлопчик залишився з порожніми руками…
Ех, не я керую тією Оленою Семенівною таких черствих треба звільняти! поскаржилася Оксана.
Може й звільнять, погодився Віктор. А може одумається… Вчителі з дітьми повинні мати серце.
Мовчки кілька секунд потер бороду, а потім підняв очі:
О, ще новина: прийшов навіть тато Лева! З гостинцями та вибаченнями, ледь не плакав…
Та не може бути! зраділа Оксана.
В двері задзвонили. Оксана пішла відчиняти то Андрійко повернувся.
Чого сам додому прийшов? здивувався Віктор. Я ж мав забрати тебе!
Думаєш, я маленький? обурився Андрійко. Та й стало мені там нецікаво…
Чому? спитав тато.
Там Левкова мама з татом спочатку сперечались, потім плакали, ми з Левом прийшли а вони вже обіймаються… Коли Лев приєднався, всі троє обнялися та знову розплакались. Дивні якісь! Мене навіть не побачили, як я вийшов…
Батьки переглянулись і розсміялись від полегшення.
Ну, мої хороші, час на чай, оголосила Оксана. А після, якщо хто не засне, будемо Новий рік зустрічати! Хай він приведе всім радість!
Хай приведе! щиро погодився Андрійко.




