Пенсіонер я торгую бубликами на базарчику, а тут намагалися мене обдурити.
Стою собі біля своєї розкладки з бубликами вже багато років цей куточок на розі на Подолі став для мене наче другий дім аж тут підходять до мене двоє чоловіків. Добре вдягнені, і в костюмах, і краватки, з шкірянкою в руці. Ті ще поважні, на вигляд ніби службовці з міської адміністрації, тільки щось підозріле в очах блищало з самого початку.
Доброго ранку, пані, каже один із них, посміхаючись так по-міському, як люблять ті, хто спочатку обдурить, а потім щиро побажає гарного дня. Ви тут головна?
Я, синку, тут хазяйка, кажу. Може, бубликів скуштуєте? Щойно з печі, любі, ще й теплі.
Ні, дякуємо, у нас до вас інша справа. Ваша розкладка стоїть у зоні підвищеного комерційного інтересу, потрібно узгодити документи.
Я вже насторожилась, але вдавала, що нічого не розумію.
Ой, синочку, узгодити Я якраз своє цукор в крові ніяк не можу узгодити. То тиск, то цукровий діабет, а ще минулого тижня лікарка сказала, що холестерин у мене зашкалює. У вас, до речі, холестерин є? У мене є. О, розказати б вам, які піґулки прописали…
Пані, треба лише підписати… перебив мене один.
Не гарно, дітки, перебивати літню людину! Якраз про холестерин хотіла розповісти, не здаюся я. Від тих піґулок я вся, як повітряна куля на ярмарку. Онука шкода їй з чоловіком не щастить, зараз розлучаються… Хлопець ледар, як і мій покійний Петро царство йому небесне. Хоча і за життя не дуже кращим був…
Другий вже виводить якісь папірці.
Йдеться про штраф у сто тисяч гривень і…
Сто тисяч?! Ой, синочки! Я ледве набираю на оренду! Ви бачили, скільки газ нині коштує? А світло? Мій менший внук, той Петрику, що мріє стати ветеринаром ще у школу ходить каже: Бабцю, не вмикай бойлер часто! Та на мої літа без теплої води й кістки крутить…
Послухайте, будь ласка…
Ні, це ви мене послухайте. Ви уявляєте, як це торгувати бубликами у 68 років? Моєї пенсії хіба на піґулки вистачає… Артрит ноги, руки, шия… Ночами не сплю від болю. А все одно кожен день тут дощ, сніг, спека. Якщо не прийду голодувати доведеться. Й тепер мені кажете: плати сто тисяч? Та краще я тут впаду, і то клопоту буде менше.
Обидва перезирнулись. Вже пітніють, притихли.
Можна… можемо розтермінування зробити…
Ой, які ви добрі! Я вже маю розстрочку і в банку, і в аптеці, і з крамницями. Навіть із сусідкою на зуб. Ви знаєте, скільки зуб коштує? Десять тисяч! І це ще в державній клініці!
Один уже сховав листи у портфель.
Ой, чекайте! Я ще не все розповіла. Сестра моя на діалізі. Чуєте, що це? Тричі на тиждень, по чотири години на апараті! А пенсія ледь жива. Разом із братами і сестрами з усіх сил підтримуємо, я теж з бубликів по 500 гривень на місяць віддаю. І що штраф? За що? Документи всі у мене, дозвіл від міської ради, зареєстрована я, податки плачу небагато, бо й заробіток невеликий. Є у мене навіть медкнижка. Показати?
Витягаю гаманець, там купа папірців.
Ось! Дозвіл ще рік дійсний, підпис, гербова печатка все, як треба. А тепер ви скажіть, з якого ви відділу?
А вони вже починають відступати.
Щось ви не назвали, кажу. Дивно, знаєте… Бо старенька не означає дурна. Я, взагалі-то, до бубликів 35 років у міськраді працювала в тому ж відділі, де дозволи на торгівлю. Точно знаю, хто і що має питати, і що справжній інспектор готівку без касового чеку не вимагає і в такому дешевому костюмі не ходить.
Ще й знаєте що на розі камера стоїть, а зять у мене поліціянт. Він мені це місце і влаштував, щоб спокійно було. Бажаєте викличу його? Він тут через кілька кварталів.
Ті вже ледь не побігли.
Вибачте, пані! Помилка…
Ой, хлопці, та беріть по бублику з собою! кричу їм услід. Щоб знали: я не злопамятна!
Моя постійна покупчиня сміється до сліз.
Півгодини морочила їм голову!
Та пів біди то вигадала. Ні цукрового, ні діалізу, ні проблем у доньки здорові всі. Але шахраї впевнені: якщо ти пенсіонерка і бідна, то вже й дурна.
А зять-міліціонер?
Ото правда. І камера також. А головне документи. Бо бідність це одне, а дурість зовсім інше. Бублики я продаю не тому, що рахувати не вмію, а бо пенсії на життя не вистачає.
Насипав звичну порцію бубликів, щедро посипав цукром і взявся за роботу.
І задумався: чи робить людину вразливою бідність сама по собі, чи, може, життєвий гарт і розум кращі за будь-який диплом? Життя мене навчило: поважай себе і не давай нікому дурити навіть тоді, коли довкола повно спритників.
