Я усвідомила, що мій чоловік має коханку. Вирішила взяти її на роботу дехто вважав мене божевільною.
Коли я знайшла повідомлення між чоловіком і іншою жінкою, мої очі не знайшли сліз, я не скаржилася та не кричала. У звороті моїх вуст народилася посмішка. Адже я генеральна директорка однієї української міжнародної консалтингової компанії в Києві й придумала щось цікавіше за сварку.
Через два тижні оголосила про відкриту вакансію помічниці керівника. Вона подала анкету. Її біографія була зовсім звичайною, але обличчя на фото ті самі вилиці, що на селфі з телефона мого чоловіка.
На співбесіду прийшла у маревній сукні; простір кімнати наче хвилювався між мною і нею. Я сіла у своє улюблене крісло ніби трон на власному весіллі.
То ви кандидатка? Сідайте, прошу.
У її погляді ані натяку на впізнавання. Воно й не дивно навряд чи він показував їй моє фото. Для неї я, певно, була його страшною, завянулою дружиною з ізюмівським акцентом.
Розкажіть, чому вас цікавить ця робота? спитала я спокійно, голос відлунював наче флейта над Полтавськими степами.
Ваша фірма має гарну думку на ринку й…
Звертайтеся до мене просто пані директорко, вклала я посмішку у паузу. Ми тут мов рідня, зрозуміла?
Її взяла одразу, без вагань.
Перші місяці минули у справжньому театрі всюди мерехтіли її сині сережки-кульчики, а вона справді добре виконувала роботу. Але найсолодшим було бачити її різноманітними ранками: чоловік мій обережно вислизав із дому, а я дві години потому пила міцну львівську каву з його таємною пасією.
У вас є чоловік? якось спитала вона, гортаючи папери.
Так, щасливо одружена, дивилася їй прямо у вуста. А в тебе є обранець?
Її щоки заіграли маковим румянцем.
Все непросто. Він зараз у складних обставинах…
Одружений він, мовила я недбало. Класика жанру.
Ні, ви не так зрозуміли! Він мене любить, просто…
Спокій! Я не осуджую. Серце як спраглий сад завжди шукає дощ.
Увечері чоловік питав, як минув мій день. Я розповідала йому кумедні історії з офісу й між іншим згадувала: Моя нова асистентка дивовижна працівниця. Він навіть не підозрював нічого. У невірних чоловіків дивовижна наївність.
На шостий місяць я призначила її керівницею нового офісу, що виріс з нічного туману у далекому Казахстані.
Ти чудово впоралась. Ми відкриваємо нову філію в Азії. Ти поїдеш туди головною. Вісімдесят відсотків надбавки, власна квартира, контракт на три роки. Уявляєш?
Її очі спалахнули, як карпатський бурштин у сонячний полудень.
За кордон? Але у мене… тут лишається хтось!
Любов перемагає відстані, якщо це справжнє почуття, тихо промовила, доторкнувшись до її плеча. А якщо ні можливо, воно й не вартувало того. Повір досвіду.
Чоловік стогнав ночами, дзвонив комусь у ванній, поки я удавала, ніби сплю, обійнявши пухнастого кота Мартика. Зрештою вона поїхала як казав мій водій, вся у сльозах на летовищі Борисполя, прямо як з мелодрами про осіннє кохання.
Її робота за кордоном була бездоганною. А мій чоловік наче відчув легкість на серці: знову дарував мені квіти, влаштовував вечері з варениками та обіцями про новий обряд вінчання в Софійському соборі.
Як мило.
Рівно за рік я зателефонувала їй на відеозвязок.
Потрібна серйозна розмова.
Очі її стали крижаними.
Ми припиняємо з тобою контракт. Фірма змінюється. Сама знаєш, як це буває.
Як? Я ж усе кинула! Своє життя там!
Розумію. Шкода, що ти залишила того складного чоловіка заради цієї роботи. Між іншим… зробила паузу, передай йому вітання, коли повернешся. Хоча сумніваюся, що він на тебе чекатиме. Бо він нині методично готує відновлення весільних обітниць із дружиною.
Зависла урочиста тиша. Її обличчя роздуло від жаху: вона зрозуміла, хто я.
Ти… ти все знала…
Від початку. Твою компенсацію вже нараховано у гривнях. Раджу використати на хорошу терапію. А якщо наступного разу одружений чоловік скаже тобі, що дружина не має його часу чи розуміння запитай його, чи вона керує бюджетом на десятки мільйонів гривень. Справжня жінка завжди знає більше, ніж уявляється.
Відєдналася.
Того ж вечора чоловік повернувся з пляшкою шампанського.
Піднімемо келих! Рівно рік тому між нами відкрилась друга весна.
Я пригубила і насолоджувалася кожною краплею.
Ніколи не сказала йому нічого. Навіщо руйнувати крихкий спокій? Своє я вже здобула. Він навіть не помітив, що моє відплата була сповнена не холоду а чистої української іронії.
Як думаєш: холодна помста краща за відкриту сварку, чи все ж варто правду рубати, мов косу на сінокосі?
