Знайдеш своє щастя. Не квапся, дочко. Все станеться тоді, коли треба.
У Ярослава була давня, трохи дивакувата звичка. Кожної зими, перед самим Новим роком, дівчина йшла до ворожки на околиці Києва. У величезному мегаполісі знайти нову ворожку не становило проблеми їх тут, як снігу у грудні.
Знаєте, Ярослава була самотньою. Як би не старалася зустріти гідного хлопця, все дарма. Здавалося, всіх достойних вже давно запросили до загсу
Цього року доля сама знайде тебе! суворо мовила чернява ворожка, пильно вдивляючись у тремтячий бурштиновий камінець.
Де? Ну де саме? нетерпляче перебила Ярослава. Мені щороку говорять одне й те саме. А роки минають, і я все одна.
Мене порадили саме вам, мовляв, ви найсильніша ворожка Києва. Кажіть конкретно, або таку славу зроблю, що про вас і на Хрещатику заговорять! пригрозила дівчина.
Ворожка закотила очі і зітхнула, здогадуючись, що ця панянка просто так не відчепиться. Якби зараз не придумала щось, Ярослава сиділа б тут до ночі, не даючи спокою жодному черговому «шукачу дива».
В поїзді зустрінеш! промовила ворожка, заплющуючи очі. Уявляю його Високий, світловолосий, немов герой із казки
Ого! радісно вигукнула Ярослава. А в якому поїзді і коли?
Перед Новим роком! всміхнулася ворожка. Їдь на вокзал. Серце саме підкаже, куди купити квиток
Спасибі! зраділа дівчина.
Ярослава вибігла на мороз із підїзду і одразу викликала таксі на центральний вокзал. Біля каси почуття впевненості в неї трохи згасло. Вона розгублено дивилася на розклад, не розуміючи, куди саме має їхати
Вам куди? урвав її думки нетерплячий голос касирки.
Давайте квиток на Дніпро, тридцятого грудня, у купейний вагон, тихо промовила Ярослава.
Вона вже уявляла себе в теплому купе з чаєм, а потім раптом заходить він, її майбутній наречений
Повернувшись додому, Ярослава гарячково почала пакувати валізу, адже їхати мала вже цієї ночі.
Вона навіть і не думала, що робитиме у Дніпрі на Новий рік. Жадала тільки одного аби пророцтво ворожки стало реальністю.
Особливо боляче було відчувати себе чужою у святкові дні коли усі бігали з рідними по базарах, вибирали один одному подарунки, запасалися кутею, олівє і домашньою ковбаскою. Всі, крім неї
Минуло кілька годин, і Ярослава сиділа у купе з стаканчиком чаю. Все, як мріялося. Лишилось дочекатися, коли ж зайде її казковий принц
Добрий вечір! пролунав за спиною голос бабусі, яка ледве волочила в купе величезний саквояж. Де ж моє місце?
Ось тут розгублено заморгала Ярослава, показуючи на верхню полицю. Ви впевнені, що не помилилися вагоном?
Ні, сонечко, не помилилася, тепло усміхнулася бабця і вмостилася навпроти.
Вибачте, я мені треба вийти, захвилювалася дівчина. Вона раптом зрозуміла, що безглуздо все це затіяла. Дозвольте вийти! Я передумала!
Чекай, сумку прилаштую не розумію, що трапилося, не розуміла старенька.
Ну все Поїзд рушив важко видихнула Ярослава. Що тепер буде?
Чого ти так злякалась? Може, щось забула дома? співчутливо запитала бабуся.
Ярослава лиш мовчки відвернулася до вікна. Вона розуміла винна тільки собі, сама створила цю ситуацію.
А тим часом Галина Степанівна дістала з сумки ще теплі домашні вареники і пиріжки і пригостила попутницю.
Я від доньки їхала, пояснила бабуся. Тепер поспішаю додому, син із нареченою приїжджають, будемо разом Новий рік зустрічати.
Вам пощастило А я, мабуть, святкуватиму на вокзалі, зітхнула Ярослава.
І якось сама собі несподівано розповіла Галині Степанівні правду про свої пригоди.
Ех ти, дитино, чого до цих шарлатанок ходиш? похитала головою бабуся. Знайдеш свою долю, коли настане її час. Не гони коней
Наступного ранку Ярослава вийшла на перон Дніпра, який бачила вперше. Вона допомогла Галині Степанівні зійти з вагона і розгубилася що далі?
Дякую, Ярослава! Щасливих тобі свят! подякувала бабуся.
І вам, Галино Степанівно сумно усміхнулася Ярослава.
Бабуся спинилась, вагаючись, як підбадьорити дівчину. Вона розуміла, що зустрічати Новий рік у холодному вокзалі не найкраще, що може статися напередодні свята.
А ходімо до мене, Ярославо! раптом запропонувала Галина Степанівна. Ялинку прикрасимо, накриємо святковий стіл, зробимо справжній затишок
Та що ви Не зручно мені, розгубилася дівчина.
А сидіти на вокзалі простіше? хитро усміхнулась бабуся. Ходімо, не сперечайся!
Ярослава таки погодилася. Галина Степанівна була права надворі вже завивав сніговій вітер, і блукати вокзалом не мало сенсу.
Сашко з Марічкою вдома, тепло сказала бабуся.
Сашко побачив із вікна, як мати виходить із таксі. Сам уже біля ліфту, допоміг нести важку сумку.
Привіт, синку! Я не сама зі мною гостя, донька моєї давньої подруги Ярослава, махнула бровою до дівчини.
Дуже приємно, Ярославо! приязно сказав Сашко. Проходьте, будь ласка.
Ярослава лиш мовчки глянула на високого, світловолосого хлопця і зніяковіло почервоніла. Саме такого уявляла собі у вагоні Доля, мабуть, знову пожартувала
А де ж Марічка? запитала мати.
Мамо, Марічки більше нема і не буде. Я прошу, не сходьмо на цю тему, відповів Сашко, поважнішаючи.
Гаразд тихо відповіла жінка.
Надвечір усі сиділи за столом, проводжаючи старий рік.
Ярославо, довго в гостях будеш? усміхнувся Сашко, наповнюючи їй тарілку салатом з буряка та оселедця.
Не думаю Вранці поїду, тихо сказала Ярослава, а сама відчула легкі сльози.
Їй зовсім не хотілося покидати цей теплий дім. Здавалося, що вона знала Галину Степанівну і Сашка усе життя.
Ой, куди ж так поспішаєш? обурилася бабуся. Побудь ще хоч трохи, Ярославо.
Це правда, залишайся! У нас перед будинком чудова ковзанка, завтра ввечері сходимо і розважимося. Не їдь так швидко, підтримав Сашко.
Переконали, врешті посміхнулась Ярослава. Зігріли душу залишуся.
Наступного Нового року вони вже зустрічали вчотирьох: Галина Степанівна, Сашко, Ярослава і маленький Артемко
А ви вірите у новорічні магічні дива?
