Шкарпетки
– Ой же ж ти, мій солоденький! Ти ж мій малесенький! Боже, чому ж діти такі солодкі, га? Оксана Миколаївна обіймала онука, аж світилася від гордості перед камерою.
Півроку Марка святкували з розмахом. Аніматори, кульки, великий розкішний торт. Бабуся з дідусем постаралися на славу. Ярина не надто розділяла цю ідею. Звісно, їй було приємно, що батьки так стараються для неї й сина, але як і в дитинстві, вона швидко втомилась від шуму й метушні. Марко, здається, пішов у неї вже за пів години почав плакати, і Ярині довелось занести його в дім. Закривши щільно вікна, вона присіла з сином у крісло, і вже за кілька хвилин хлопчина заснув.
Намучився, радість моя. Ще зарано тобі такі свята.
Оксана піднялася в дитячу, прихопивши з передпокою свій подарунок.
Спить?
Втомився. Мамо, йому ще рано таке гульбище, я ж тобі казала.
Та нічого страшного, дочко, хай привчається. Ми ж можемо собі дозволити свято для улюбленого онука. Скільки ми його чекали! Ось дивись, що я йому купила! Це ж диво справжнє!
Шурхіт пакета розбудив хлопчика, той засопів і занервував.
Мамо, потім, добре? Ярина піднялася і заходила кімнатою, заколисуючи Марка.
Ну от! Я ж старалася, вибирала, а тобі не цікаво, образливо відставила коробку Оксана.
Та ні, мамо, мені дуже цікаво! Впевнена, подарунок чудовий. Принеси, будь ласка, попити. Суха в мене горлянка!
То поклади малого й спускайся.
Він прокинеться.
І нічого, гулятимемо далі!
Мамо, як зараз прокинеться буде плакати і кричати ще довго. Не кращий варіант, погодься?
Яринко, дитину треба виховувати з самого малечку. Що значить буде кричати? Виховані діти не кричать!
Ярина затнулась на мить, але продовжувала злагоджений танець по кімнаті. Рухи плавні, впевнені, ніби вона вчилась їм усе життя. Виховані діти це ті, що не дратують дорослих. А виховані дівчата ті, що у всьому мають бути бездоганними. Спинка рівно, підборіддя вище, перша позиція. Жодних зауважень!
Я піду до гостей. А ти укладай дитину й спускайся. Непристойно, коли господині нема на вечорі.
Заміни мене, мамо.
Оксана вийшла, а Ярина знову опустилася у крісло, тулячи сина. Скільки ж кіл їй довелось пройти, щоб народився цей хлопчик!
Ярина зявилась на світ у «приличній» родині. Дід був академіком, бабуся провідною хірургинею в найкращій клініці Львова. Батько продовжив сімейну традицію, теж став лікарем. Ярина ніколи не розуміла, як такий розумний батько став мякою глиною у руках матері. Оксана зовсім далека була від науки ледве закінчила університет і заховала диплом на далеку полицю. Вона взялася шукати чоловіка, а точніше її мама, Дарина Василівна, полюбляла підбирати чоловіка для доньки. І успішно: батьки познайомилися на якомусь ювілеї, усе швидко закрутилось, Ярина зявилась на світ через два роки та одразу перейшла під беззаперечну владу бабусі. Дарина Василівна сама обирала няню, визначала гуртки: дві мови, балет і приватний вчитель з музики.
В дитині все має бути прекрасно!
Усі вікенди Ярина проводила в театрах та музеях під наглядом суворої бабусі. Батьків бачила рідко батько працював, матері вистачало лиш на поцілунок та втечу на вечірку.
Бабусин контроль дав свої плоди: Ярину взяли в училище, згодом і у Львівський театр. Карєра складалась непогано, поки не зустріла майбутнього чоловіка. Олег не сподобався нікому, крім батька.
Господи! Який мезальянс! Дарина Василівна приклала тонкі пальці до скронь. Дитинко! Ну навіщо він тобі? Що ти будеш з ним робити? Він же й двох слів не звяже!
Бабусю, поряд з тобою мало хто може, Ярина сиділа у кріслі, підібравши під себе ноги за це в інший час отримала б добру прочуханку.
Що ти хочеш цим сказати?!
Що мало на світі людей, здатних досягти твого інтелекту, бабусю.
Бабуся подивилась з недовірою:
А ще, я хочу сказати, що люблю Олега. І любов найсильніше, що рухає мистецтвом, хіба ні?
Ой, залиш ти те мистецтво! Як жити збираєшся?
Довго й щасливо, якщо пощастить.
Ярина свою долю відстояла. Не без докорів, не без сліз, та все ж таки так сказала твердо. Для Олега ж Ярина була ніби диво, яке несподівано спустилось з неба. Крихка, ніжна, вразлива, але з сильним стержнем. Йому хотілося берегти її, вкривати від усього світу.
Я поки небагато можу дати. Та зроблю все, щоб ти була щаслива. Любити тебе у мене виходить найкраще.
Ярині цих слів вистачило. Нарешті зявилася людина, якій була потрібна саме така, якою є. Без відповідати.
Їхній шлях був нелегкий. В Олега не було ні багатих родичів, ні зв’язків. Батька давно не стало, виховувала його мама, Ольга Миколаївна шкільна вчителька молодших класів, а згодом завуч. Її любили учні, син її обожнював. Своєю вірою вона допомогла Олегові вступити до університету. Переїхавши у меншу квартиру в Івано-Франківську, Ольга Миколаївна передала частину грошей сину на старт у бізнесі. Олега вистачило і наснаги, і терпіння: за декілька років фірма почала приносити прибуток, за десять стала однією з провідних в області. Навіть невгамовна Дарина Василівна змушена була визнати його здібності. А остаточно помякшала після народження правнука.
Ярина хотіла дитину так, як моляться про диво. Їй не треба було бути великою їй хотілося бути просто щасливою жінкою. Але доля виявилась суворою. Роки лікувань, дві операції жодного результату. Вона плакала вночі, не хотіла засмучувати чоловіка, а в думках вже відпускала його: Олег має право стати батьком. Озвучила рішення, а чоловік тільки розсміявся:
Пробач, Яринко, пробач! тиснув до себе, не випускаючи. Я люблю тебе, життя з тобою це не тільки діти. Не розумієш?
Пари відчаю й полегшення перемішалися в обіймах.
Змиритися, що дитина недосяжна вершина, було легше, ніж прийняти це. Ярина марно намагалася не думати, але то мати підливала масла: Всі подруги вже бабусі, тільки я ні або подруги кликали на день народження до дітей, а Ярина довго вибирала подарунки. Та з часом все уляглося. Вона відкрила балетний клас:
Мені треба чимось займатись, інакше розум втрачати почну!
Олег не до кінця розумів причину, поки не втрутилася Ольга Миколаївна:
Олеже, уявляєш, як їй важко? Вона тебе любить і хоче подарувати тобі дитину. Дай їй можливість бути потрібною, дай підтримку!
Олег допоміг знайти приміщення й облаштувати студію, набір учнів надихав та захопив Ярину. Перші зміни вона списувала на втому. Бували ж проблеми…
Яринко, скажу, а не захочеш не відповідай, Ольга Миколаївна обережно глянула одного разу. Ти чекаєш дитину?
Ярина вціпеніла, роздратовано глянувши на свекруху: Вона що, знущається?!
Не ображайся! Просто здалося…
Здалося! Ярина встала, мало не впала, голова закрутилася.
Свекруха покликала офіціанта, подала склянку з водою, а потім коробочку:
Навіщо гадати?
Хвилин за десять, дві жінки танцювали та хохотіли посеред кавярні, на радість персоналу всі бачили, що сталося щось дуже світле.
Марко народився сильним і здоровим, неабияк вимотавши нерви лікарям.
Танцівниця, чи що? неонатолог кинула погляд на змучену Ярину.
Еге.
Парубок вийшов на славу.
Ви дивуєтеся?
Трохи. Зазвичай більше мороки, а тут пишний хлопчик. Молодець, мамо!
Ярина прокидалася щоранку з таким почуттям щастя, що аж почала лякатися: Хіба можна людині стільки щастя?
Та нас двоє, кохана. Все ділимо навпіл, Олег дивився на крихітне обличчя у мереживному конверті, який купила Оксана.
Виписка з пологового була для Ярини справжнім випробуванням. Скільки не сперечався Олег, та Оксана зробила як має бути: фотографи, купа родичів, накритий стіл. Ярина, котра ледве стояла, мріяла лише про душ і відпочинок.
Мам, навіщо це все?
Та ти що! щиро дивувалась Оксана. Це ж свято! Хоч і не для мене, а для внучка, але ж я щаслива!
Ярина зрозуміла: сперечатися марно. Силою волі піднялась нагору і мало не зойкнула, побачивши кількість гостей: Донько, це ж найрідніші!
Мимовільним поглядом Ярина знайшла Ольгу Миколаївну та лиш зітхнула. Ставати на ноги ставало дедалі важче.
Дозвольте на хвилинку поцупити ваше щастя? впевнено втрутилась свекруха, вивела Ярину нагору, у спальню.
Лягай. Я все приготую і душ, і перекус. Їсти хочеш?
Ярина кивнула, спостерігаючи, як чоловік переодягає сина і тихо приносить в колисочку.
Треба вниз іти…
Кому треба? суворо глянула Ольга Миколаївна. Все одно прекрасно впораються. Ти вже виконала протокольні десять хвилин.
З полегшенням Ярина вляглася і раптом зрозуміла, що просто виснажена. В останнє побачила, як свекруха тихенько підкинула пухнастий плед і провалилась у сон.
Спи, я за Марком догляну.
За Марком… шепотіла Ярина, майже засинаючи. Марком, до речі, звали й Олегового діда.
Оксана, яка зайшла згодом, була обурена тим, що донька спить замість того, щоб бути з гостями.
І як це назвати?
Це називається молода мама, яка годує. Треба спокій. А то хлопець залишиться без материнського молока.
Нічого страшного! Я Ярину й трьох днів не годувала. Дивись, яка виросла! Оксана було зайшла, та Ольга Миколаївна рішуче зупинила.
Святкуймо наш новий статус бабусь разом, га? Як краще бабуся чи просто по імені?
Олег тихо прикрив за ними двері і подумки подякував мамі. З тещею у нього були складні стосунки, хоча з тестем порозумілись швидко: Андрій оцінив ділову хватку зятя, однак у матріархат не вмішувався: Все одно не зміниш, навіщо сварка?
Ярина прокинулася через півтори години. Коли внизу загУгикало Марко, а хтось засміявся усе стало на місце. Погодувала дитину, дочекалась чоловіка і, нарешті, добралася до душу. Після душу, за маленьким столиком під вікном, наминала смачний суп, який приготувала Ольга Миколаївна та розпитувала про догляд за немовлям.
У пологовому щось показували, але страх бере! Ярина відклала ложку.
Їж! Не бійся! Діти набагато сильніші, ніж нам здається. А ти мама. Ти краще за всіх відчуваєш, що треба Маркові. Не сумнівайся. Просто довіряй собі…
Час показав: свекруха мала рацію. Ярина швидко осягла нову науку й перестала боятися так, як раніше.
Шість місяців промайнули миттю. Ольга Миколаївна приїжджала двічі на тиждень, допомагаючи з онуком, а насправді готувала та прибирала.
Ярино, цей час швидко мине. Не витрачай його на клопоти, насолоджуйся! Я все ще в змозі підлогу помити й пиріжки зварганити.
Оксана рідше зявлялася, але кожен прихід як вистава:
Яринуся, дивись, яку я коляску знайшла! Це ж щось фантастичне!
Мамо, у нас чудова!
Це не йде в жодне порівняння! Одягай Марка, будемо тестувати новинку.
Імя внука Оксана довго відмовлялася приймати:
Де ви відкопали таке імя? Хіба не можна було назвати, як люди? Марко! Ай-ай! У школі сміятись будуть!
От і підемо в звичайну, де всі Марки, Орести і Богдани! Та й взагалі, назву дитині вибирають батьки, не бабусі.
Та кому це цікаво, імя тобі дала бабуся. Я б інакше назвала.
Добре, що сина вже назвала сама. Ніхто не всуне носа.
Оксана фиркала, брала дитину та йшла гуляти: красива коляска і вона моложава жінка, чує: Який милий хлопчик! І мама така гарна! Лестило, що внука сприймають за її сина. Але у селищі розібралися швидко, Оксана перестала гуляти з онуком, тепер каву попє, поцілує і у справах.
Я для нього бабуся-свято! щоразу нова забавка знаходила місце на полицях.
Ролі розподілились усі заспокоїлися.
Свято, яке Оксана влаштувала на півроку Марка, мало не стало приводом для сварки.
Ярина усміхнулась, потягнулася за коробкою від мами срібна брязкальця змусила її здивуватись:
Марку, дивися, яке гарне!
Маленький крутив брязкальце й показував перші зубки.
А що тобі бабуся Оля подарувала? Ярина відкрила пакет від свекрухи.
Білий костюмчик, вязаний руками Ольги Миколаївни, був таким ніжним і теплим, що Ярина пригорнула його до щоки.
І шкарпетки! Які ж гарні! Бабуся у нас майстриня, Марку!
Оксана, яка увійшла, охнула:
Боже! Яка краса! Це яка фірма?
Ні, це Ольга Миколаївна звязала.
Оксана покрутила кофту:
Невже когось не здогадалася подарувати щось краще? Перша дата у дитини! Можна було б купити щось достойніше. Отака економія розуму не збагнути…
Мамо!
Ну а що, я хіба не права?
Ярина не знала, де подітись. У дверях стояла Ольга Миколаївна й чула кожне слово. Вона тихо поставила склянку з компотом на комод і мовчки вийшла. Ярина заспокоювала сина, а коли спустилась свекрухи вже не було.
Олеже! Як незручно! Мені соромно…
Але ж то не ти сказала? Чого маєш соромитись?
Я не зупинила вчасно! Так не можна…
Не хвилюйся! Мама розумна, вона все зрозуміла.
Ярина довго шуkала момент помиритися, але свекруха лише відмахувалася:
Яринко, не переймайся. Я не образилася.
Та Ярині здавалось, що щось невловимо тріснуло.
Одного дня їй стало дуже зле. Вдома тільки Марко. Ярина з болем набрала чоловіка вимкнено. Батько у лікарні, оперує. Дзвонить мамі Оксана весело щебече:
Як ви там? Як хлопчик? Давно не бачились! Зі святом вас! Я казала, що треба було святкувати!
Мамо…
Та не дякуй! Ой, вибач, друга лінія! і скинула дзвінок.
Біль розливався. Ярина викликала швидку. Потім свекрусі.
Ярина?
Будь ласка… кімната попливла.
Ольга Миколаївна ніколи так не бігла: у капцях, з сумкою, просто на дорогу ловити машину.
Тобі життя набридло?! таксист ледве встиг зупинитися.
Прошу! Дочка хвора, швидше!
Сідай!
Нічого не бійся! Тридцять років за кермом жодної аварії. Встигнемо!
Швидка здійнялася біля дому одразу після таксі.
Сюди! Ольга Миколаївна підбігла до лікарів.
Ярина отямилася через кілька хвилин.
Ми вас забираємо.
Куди? Навіщо?
Ярино, так треба. Не бійся. Я з Марком залишусь. Олег вже їде.
Операція пройшла вдало, через два тижні Ярину виписали. Вона рвалася додому, але батько вмовив її залишитись ще.
Не жартуй, доню. Твоє здоровя не жарт. Марку потрібна здорова мама.
Вперше обійняла сина, потім подзвонила мамі:
Мамо!
Ярино, як ти?
Поганенько поки що. Мені потрібна твоя допомога.
Як допомогти? в голосі Оксани промайнула дивна нота.
Потрібно, щоб ти пару тижнів побула у нас. Я не можу підіймати важке, треба допомога з Марком.
Звичайно! Але, Ярино, у мене ж путівка. Я давно мріяла про цю поїздку! Тариф повороту нема…
Ярина на мить заплющила очі й вимкнула телефон. Доведеться впоратись самій. Погодувала сина й прилягла, стомлено прикривши очі.
Раптом прокинулась від кроків у кімнаті.
Ой, не хотіла будити! Ольга Миколаївна взяла на руки Марка. Їсти хочеш? Я зварила твій улюблений суп, є ще кисіль і сирнички. Я Марка віддам Олегові і все принесу. Я, якщо не проти, поживу у вас пару тижнів, доки не станеш на ноги.
Ярина глянула на свекруху й розплакалась.
Он, обливайся зідзеркально! Лікар велів тільки радість. Спробуємо? Ольга Миколаївна поставила Марка на підлогу, і, переконавшись, що він гарно стоїть, відпустила руки. Ярині сльози миттю висохли: її малюк крокує сам до неї. Вона підхопила сина й підвела погляд до свекрухи.
Ну як? Радісно? Ну, звісно! засміялася Ольга Миколаївна. А тепер ідемо їсти відновлюй сили, бо незабаром твій молодий чоловік не просто піде, а побіжить. Тримайся!
