Діагноз зрада
У вас із Микитою вже такі серйозні стосунки, трохи настирливо сказала Галина Миронівна, дивлячись на потенційну невістку з-під лоба, то коли ж ви весілля плануєте?
Думаю, ще зарано, відповіла Катерина з напруженою посмішкою, добираючи кожне слово так, щоб не образити майбутню свекруху. Ми ж тільки місяць разом живемо, треба ще трохи притертися, подивитися, як у побуті ладнаємо. Хто знає, може почнемо сваритися через дрібниці?
Галина Миронівна ледь підняла брову, але не збиралася так просто здаватися. Загалом їй Катерина навіть подобалась: чесна, привітна, зовсім не як попередня дівчина сина. Марійка тоді взагалі була як кістка в горлі зарозуміла та зухвала! Слава Богу, Микита з нею порвав.
А як там у тебе з Дмитриком? миттєво перевела тему Галина Миронівна, хоча пильний погляд із Катерини не спускала. Хлопчина вже дорослий, але все одно
Катерині аж тепло на душі стало від думки про сина Микити. Відразу згадалися ті перші дні, коли вони тільки переїхали жити разом як вона хвилювалася: а раптом підліток побачить у ній суперницю чи ворога, або вирішить, що вона буде заміняти маму.
Він чудовий, від душі відповіла Катерина, і посмішка на обличчі стала одразу щирішою. Думала, що він буде настороженим чи навіть холодним до мене. Але все вийшло навпаки! Він відразу відкрився, такий добрий та життєрадісний!
Катерина на мить замовкла, задивившись кудись убік, згадуючи, як одного разу Дмитро, повернувшись зі школи, спробував її пиріжки й одразу вигукнув, що тепер у хаті завжди буде щось смачне до вечері.
Більше того, з лукавою усмішкою додала Катерина, він досі радіє з того, що їсти готує людина, яка вміє це краще, ніж його батько. Іноді навіть просить навчити якійсь страві.
Микита, який тихо слухав увесь цей діалог, нарешті підвів очі й підтверджувально кивнув. У нього на вустах промайнула швидка посмішка, ніби він зрадів, що син і Катерина таки знайшли спільну мову.
А про братика вже не питає? з натяком втрутилася Галина Миронівна.
Як тільки це прозвучало, Микита спохмурнів. Кинув на матір короткий, трохи роздратований погляд, мовляв, «я ж тебе просив не чіпати цю тему». Він чудово знав материн характер у неї язик без кісток, їй і невтямки, що не всі такі розмови доречні.
Нічого тут такого нема! незворушно відбилася Галина Миронівна й навіть скинула плечима. Дмитрик дітей любить, з племінниками носиться постійно. А тобі ж тільки тридцять пять ще стільки всього попереду, сама бачиш
Катерина аж знітилася. Дуже неприємно обговорювати такі болючі моменти із чужою жінкою, при тому, що ти дуже обмежено з нею знайома. Під столом стиснула пальці, намагаючись зберегти спокій.
На жаль, це неможливо, тихо видихнула Катерина, стримуючи емоції. Лікарі категорично не радять мені народжувати.
В кімнаті запала напружена тиша. Галина Миронівна знову підняла брови, уважно дивлячись. Її обличчя одразу ніби обмеркло, приязна маска змінилася на холодну, відсторонену.
Жіночі справи? протягнула вона з фальшивим співчуттям, дозволяючи собі ледь помітну посмішку. Та не засмучуйся, медицина не стоїть на місці. Що було неможливо ще двадцять років тому зараз можна владнати
Катерина ледь чутно видихнула їй дуже хотілося завершити тему, але знала: промовчиш потім буде гірше. Глянула на Микиту, але він лише знизав плечима, мовляв, сама викручуйся.
Майже немає шансів, мовила вже зовсім спокійно, втупившись кудись перед собою. Проблеми із зором. Діагноз мені поставили ще у вісімнадцять. Я вже змирилась: народити не зможу.
Галина Миронівна застигла, витріщившись на Катерину по виразу обличчя було видно, що вона цілком щиро нічого не може второпати.
А при чому тут зір? невпевнено перепитала жінка.
Катерина глибоко зітхнула, підібравши слова.
Є девяносто відсотків ймовірності, що я повністю осліпну, якщо буду вагітніти. Таке навантаження організм не витримає. Я вже прийняла це і не хочу ризикувати. Який сенс народжувати, якщо навіть не побачу власне дитя?
В цій відповіді була відчайдушна щирість Катерині боліла навіть думка про це. Галина Миронівна більше не намагалася підтримати розмову, лише крадькома поглядала на Катерину, вловлюючи кожного разу все більше невдоволення. Видно, такої невістки вона точно не уявляла. Напевно, їй бачилися міцна, здорова жінка, яка подарує купу онуків.
Але Катерина вже давно звикла почуття провини вона не мала. Вони з Микитою не раз обговорювали це питання, радилися з лікарями, вивчали досвід інших, все до найменших дрібниць зважували разом. Над здоровям жартувати не хотіли, тому прийняли тверде рішення. Врешті, можна усиновити дитину, або скористатися сурогатним материнством зараз це робиться відносно просто.
Коли нарешті зібралися додому, в повітрі стало легше дихати. Галина Миронівна попрощалася з Микитою, кивнула Катерині але жодної теплоти в цьому жесті не було. В коридорі Катерина зустрілася з Микитою очима. Його мовчазне «пробач» сказало більше за будь-які слова.
На вулиці обоє важко зітхнули: вечірнє повітря після всього пережитого здавалося особливо свіжим. Катерина взяла Микиту за руку, і він одразу стисконув її долоню. Жодної розмови але обидва знали, що знайомство із батьками залишило відчутний осад. Насправді, змінило це тільки деталі: вони все одно залишились разом, не зважаючи на чиїсь очікування чи погляди.
***
Через три місяці.
Катерина почала помічати, що почувається не так як завжди. На початку не звертала уваги думала, звичайна втома від роботи чи простуда якась чіпляється. Але коли знесилення не проходило й далі, а вранці часто підступала нудота, а запахи дратували стало тривожно.
Вона сама намагалась змінити ситуацію: купувала в аптеці імуностимулюючі засоби, пила більше води, раніше лягала спати. Але сил не додавалось. Роботу робила через силу, і після сьомої вечора буквально падала з ніг.
Одного вечора Катерина розмовляла телефоном із мамою, і між іншим згадала, що відчуває себе якось дивно. У голосі відчувалася втома, вона так і сказала:
Мамо, ну якось не в собі я останнім часом ніби то слабість, то голова обертом, не розумію, що не так.
Після короткої паузи мама обережно запитала:
Кать, а ти точно не вагітна?
Катерина навіть розгубилася такого варіанта не передбачала. Зупинилась на секунду, а потім відрізала:
Сто відсотків ні! Я жодного разу не пропускала контрацептивів. Все по графіку, призначав лікар.
Але мама не стала переконувати. Лише наполягла по-доброму:
Все ж зроби тест, дочко, для власного спокою. Це ж серйозна штука.
Катерина хотіла сперечатись але щось її зупинило. Тест дійсно поставити не важко, а байдужим бути небезпечно. Тож попрощалася, накинула куртку і гайнувши до аптеки в сусідньому будинку.
У аптеці, стоячи біля полиць із тестами, справді розгубилась вибір неабиякий. Взяла два тести середньої ціни подумала, будь що буде. Швидко повернулась додому, приборкувала хвилювання. Руки тремтіли, коли вона виконувала всі рекомендації. Сіла і чекала.
Час тягнувся як мокре ганчіря. Катерина раз по раз дивилася на годинник, потім на тести. Нарешті, на смужках одна за одною зявилися дві лінії. Спочатку подумала помилка, а другий тест підтвердив: так, вона вагітна.
Дідько! Як так? пробурмотіла сама до себе, не знаючи, що й думати. Я ж все контролювала!
Тут у двері подзвонили так, що вона аж здригнулася. Глянула на годинник якраз пора, коли міг би прийти Дмитрик. У малого стала звичка забувати ключ, коли поспішав.
Швидко викинула тести у відро (хоча, як зясується згодом, один впав повз), причепурилась і відчинила двері.
Знову ключ забув? весело посміхнулась Катя.
Угу зізнався хлопець без тіні каяття.
Катерина метнулась на кухню годувати малого а сама ще не знала, що один з тестів так і валяється під шафою
***
Микито, я на кілька днів у Вінницю до мами поїду їй щось погано, сказала Катерина, ховаючи очі. Було гидко обманювати свого нареченого, але й правду сказати сил не вистачило. Знала одне ризикувати здоровям не може, рішення прийняла.
Микита відразу відклав ноутбук і стурбовано спитав:
Може, допомога потрібна? Можу щось передати, або й поїхати з тобою?
Катя ледь посміхнулась його турбота тішила, але зараз все тільки ускладнювала.
Дякую, поки справляюся. Якщо треба буде тобі зателефоную.
Швидко кинула речі до сумки: джинси, светр, три футболки, нижня білизна, щітка, документи В голові тільки одне: встигнути до останнього автобуса. На місці ж зустріне мама хоча б з нею можна не боятись питань.
Будь на звязку, прошепотів на прощання Микита. Якщо що одразу кажи. Я в будь-який момент приїду.
Добре, Катя на секунду обійняла його й хутко пішла.
Дорога промайнула в пустоті. Думала тільки про одне зїздити, розібратись, повернутись у вже колишнє життя.
Наступного дня Катерина записалась у приватну клініку: консультація, аналізи, УЗД. Лікарка років пятдесят, врівноважена й уважна, ретельно подивилась дані і лише кивнула:
Так, ви вагітні. Приблизно пять-шість тижнів.
Катерина ніби скляною стала. До останнього сподівалася, що це омана, але тепер все вирішилось.
Але ж я приймала таблетки! Як це могло статись? в голосі бриніли паніка і розпач.
Іноді вони не спрацьовують: якість препарату, інші ліки, зміни в організмі рівно пояснила лікарка. Таке трапляється.
Невеличка пауза, і тоді найголовніше питання.
Ви плануєте зберігати вагітність?
Катерина опустила очі. В пройдені з лікарями роки не було жодної надії. Зібравшись, відповіла чітко:
Ризик осліпнути 90%. Мені не можна.
Я вас розумію. Зробимо всі аналізи. Прийдіть завтра, сплануємо все далі.
Катя взяла направлення, вийшла у коридор, притулилася до стіни, перевела подих. Завтра буде новий день.
***
Катю! аж дзвінко покликав Микита по телефону, і її всередині аж зморозило. Ти чому мені нічого не сказала?
Катерині стало холодно в грудях. Здавалося, що серце от-от вискочить.
Про що саме? перепитала стримано.
Про те, що ти вагітна! в голосі Микити радість, мов дитина на Миколая.
Катя заплющила очі.
Із чого ти це взяв?
Я знайшов тест із двома смужками на підлозі. Записав тебе до хорошого гінеколога, підемо разом, гаразд? Я дуже хочу підтримати тебе.
Катя зітхнула, шукаючи як би коректно остудити його захоплення.
Не варто радіти наперед, відповіла тепло, але твердо. Це просто збіг. Я ж таблетки все приймала, не пропускала, навряд чи таке можливо.
Заціпеніння на тому кінці дроту і нарешті:
Тут ще такий нюанс Мама недавно приходила, побачила твої пігулки й почала говорити, що твій діагноз то дрібниця, і що діти народжуються і з гіршими вадами. Усілякі приклади наводила, клала руку на серце Я, мабуть, її послухав
У Катерини всередині все похололо.
Ти що, підсипав щось у мої ліки? ледь стримала тремтіння в голосі.
Ні, нічого не підмішував! Просто Вони випали, я подумав, може, це знак, і дав тобі прості вітаміни замість пігулок. Хотів, щоб у нас зявилась дитина, мама була так переконана
Катя мовчала. Її аж трусило.
Ти серйозно? Ти, знаючи мою хворобу, спеціально вирішив ризикнути моїм життям?
Я просто хотів сімю виправдовувався Микита.
Хотів сімю?! голос Каті затремтів і загруз у сльозі. Але ж ти навіть не спитав мене, просто вирішив усе за мене!
Вже себе стримала не час зясовувати все по телефону.
Мені треба подумати. Через два дні зустрінемось у парку. Все обговоримо.
Добре, зрадів Микита. Я все поясню, усе стане на свої місця.
Катерина скинула дзвінок, ще хвилину просто сиділа без руху. Її розятрена образа була настільки гострою, що сльози зявилися на хвилину, а потім зникли.
У назначений день Микита прийшов заздалегідь з букетом білих троянд Катя їх любила. Стояв, поглядав на годинник, прокручував у голові слова, сподіваючись, що їй вистачить розуміння.
Катерина прийшла рівно вчасно, під руку з братом Іваном. Її обличчя було холодне та відсторонене; на квіти навіть не подивилась, одразу витягла з сумки папірець.
Що це? розгубився Микита.
Це підтвердження того, що дитини не буде, спокійно й жорстко сказала Катя. Ти знав мій діагноз, знав про ризики і все одно вирішив усе за мене. Я цього не пробачу. Завтра за речами приїду з братом.
Навіть не очікуючи відповіді, Катерина розвернулася і пішла. Микита метнувся за нею але шлях миттєво загородив Іван, його поза давала чітко зрозуміти: не сунься.
Це вигадайки! зірвався на крик Микита. Я радився з лікарями! Кажуть, ризики незначні! Ти просто не хочеш дітей і ось, знаходиш відмовку!
Тут Катерина обернулася, і її голос був крицевий.
Ти ходив до лікарів без мене? Ти взагалі знаєш мій діагноз? Чи так, просто слова?
Микита затнувся.
Я думав, ми зможемо
Це не іграшки, різко перебила вона. Це моє здоровя, моє життя, мій вибір. Якщо я осліпну хто за це відповідатиме?!
Він розгублено мовчав.
Ти підвів мою довіру, уже мяко, але твердо додала Катерина. Я більше не буду поряд із людиною, яка здатна на ось таку зраду.
І тут до слова встав Іван, тихо, але переконливо й суворо:
Не сунься більше до неї інакше на розмову мене уже не клич.
Катя розвернулася і пішла геть. Її голос й обличчя були стійкі, але у зорі холод і рішучість.
Микита так і залишився стояти, стискаючи в руках букет білих троянд, з яким так і не зміг нічого зробити.
Зрозумів одне: він втратив не тільки дитину, яку так хотів він утратив і себе, і ту жінку, котру дійсно кохав.
І в голові вперто стукало: «А може, справді так мусило бути?..» Але було вже запізноКатерина йшла з парку з рівною, впевненою ходою. І чим далі віддалялась від Микити, тим більше відчувала: на душі не порожнеча, а полегшення. Може, вперше за всю дорослу самостійність вона справді вибрала себе.
Вдома мама зустріла її тихим обіймам і теплим чаєм. Катя не розповіла усього лише сказала, що закінчилася ще одна історія, яка мусила закінчитись. Вночі вона довго лежала у тиші, роздивляючись стелю. Майбутнє виглядало невизначеним, та більше не лякало.
Вранці Катерина подзвонила у клініку. Домовилась про консультацію щодо збереження зору, записалась на волонтерський проект для жінок із подібними діагнозами. Вперше за багато років захотіла діяти не з примусу, а за покликом серця.
Через тиждень вона вже допомагала дівчинам, чиї чоловіки тиснули розповідала свою історію до деталей. Хтось плакав, хтось сміявся, дякували за щирість і силу не мовчати.
Одного разу, вже на виході з центру, до Каті підійшла зовсім молода жінка з великими темно-синіми очима.
Ви знаєте, у мене схоже Але я боялася навіть подумати про такий вибір. Як ви відчували, що маєте право сказати «ні»? несміливо запитала та.
Катерина посміхнулась і глянула у вікно, звідки на місто падали перші вечірні тіні.
Права не дають, їх забирають, тихо відповіла вона. Головне, щоб власні рішення не заступили чужі очікування. Я це нарешті зрозуміла. І хочу, щоб і ви це відчули.
Того вечора Катя вперше за довгий час усміхалась по-справжньому, обіймаючи маму, Дмитра, брата. Жодних обіцянок долі, жодних обовязків минулому. Лише тиха віра: вона має сили і право бути собою. А хто знає, може, саме тепер і починається її життя справжнє, із чистої сторінки.
І Катерина дозволила собі раптову, трохи дитячу радість за те, що вижила у власній історії зради, залишившись правдивою до кінця.
