Благі наміри
Таю, нарешті! Я вже й не знаходжу собі місця! Маргарита Петрівна відчинила двері й обійняла сестру. Мені вже геть спокою бракує, голова йде обертом нічого не знаю, що й робити!
Заспокойся спочатку! кремезна й незмінно врівноважена Таїсія Петрівна ускочила у передпокій. Вона вдома?
Та де там! Зібрала зранку дітей й поїхала! Маргарита лише похитала рукою в розпачі. Нічим не хоче слухати. Любов у неї…
То що я тобі скажу, Марго? Прогляділа ти дівчинку, що вже й плакати? Давай-но сядемо спокійно, розкажеш усе як є, а далі думатимемо, що робити.
Тая пройшла до кухні, і вмостившись за столом, уважно дивилася, як сестра ставить чай.
Та чайник же окропом обмий! Скільки вже років тебе вчу все як об стіну.
Маргарита замялася, схопила чайник, обернулася незграбно й обпекла собі вухо.
Ой Боже, як була неповоротка, так і залишилася! Дай сюди! Сідай! Бо зараз на нервах наробиш біди.
Тая встала, посадила сестру й хутко заходилася поратися з чаєм.
Отак! А тепер розповідай. І нічого не пропусти. Хто він, що за один? Чим Лєна думає?
Маргарита обійняла горнятко. Що сказати сестрі? Вона й сама до пуття не знала, чого так тривожилась здавалося б, чоловік, якого привела менша донька, був начебто нічого: не пє, привітний, своє діло має нехай і автосервіс, але ж справа. До того ж рукатий: змішувач полагодив за хвилину, хоч майстер сантехнік і не зміг. Але звикла вже, що Лєна виростати може лише проблемою, тому чогось глибшого потребувала, аби погодитися з її вибором. І знайомство в Лєни дивне де воно бачено, щоб чоловік безкорисливо лагодив жінці авто, а ще й взимку з дітьми? А потім на вихідних приїжджав, перевіряв, як діти, чи все гаразд. Минуло пів року, а він усе відвідує. А донька, як остання, без розуму. Про дітей й матір і не думає. Їй би, аби заміж! Не в минулий раз навчилася…
Це все Маргарита виклала сестрі, затамувавши подих, чекаючи висновку. Таїсії довіряла більше, ніж собі. Від самого дитинства Маргарита була «хвостиком» старшої сестри, яка її і виховала батька не стало рано, мама працювала з ранку до ночі, частково переклавши обовязки на старшу:
Таєчко, ти вже доросла, помагати мусиш!
Різниця між сестрами вісім літ. Коли дізналися, що чекають на другу дитину, мама спершу сміялася, не вірячи, а далі налякалась. Часи були важкі. Та чоловік і донька у голос:
Впораємось!
І Катерина повірила, дочекавшись малечі. Маргарита народилась кволою, довго хворіла. Та поруч була Таїсія.
Ти ж, мов янгол-охоронець, хоч і кажуть, що їх не існує, заплітала Катерина косички меншій, не знаю, Таю, що б я без тебе робила!
Таїсія, пишаючись словами мами, щоранку міцно брала сестру за руку й вела до садочка з школи по дорозі. Була її обовязком, як і навчання грамоти та письма до школи Маргарита знала програму першого класу. І не дарма: у перший клас майже не ходила хворіла. Мати тягала по лікарях, ті заспокоювали:
Дайте час. Дівчина тендітна, впорається.
Тая взялася за справу: вітаміни, сон, графік суворо слідкувала. Маргарита плакала й пила молоко, хоча й терпіти його не могла.
Терпи, це ж для тебе!
Прогнози збулись: у другий клас пішла з усіма. Учиась легко, закінчила школу і Катерина скликає Таю:
Що робитимемо?
Учитися далі! Гріх таку голову пропасти!
Я одна не впораюсь
А хто сказав, що одна?
Стипендія скромна, Таїсія раз на місяць приїжджала, з перевіркою. І бурчала на пил чи безлад, навіть якщо все давно блищало.
Катерина захворіла, коли Марго була на другому курсі. Тільки-но поділилася про хлопця а за тиждень діагноз. Довелось триматись сесія, мама хвора, Тая взяла кермо:
Сама розберусь, а ти учися! Щоб і думки не було про якісь істерики при матері, зрозуміла?
Ледь встигла попрощатися мама відходила на світанку, тримаючи за руку Маргариту, яка згодом розридалась так, що й сама себе не впізнала.
Осиротілі сестри вирішили поділити батьківську квартиру: Маргариті дісталась невелика однокімнатна поруч із Таїсією.
Гарна справа, рідненько! Тая не визнавала чужої допомоги. Я й дівчата тобі тут усе сама впораю.
Бригада, в якій Таїсія майстер-бригадир, користувалася бездоганною репутацією. Зміни почались Таїсія заснувала будівельну фірму. Часу катастрофічно не вистачало, паралельно навчалась в інституті:
Роботи купа, а чоловік навіть рук не докладе. Ну, дочекаюсь свого часу!
Та найкраще не стало: кризи одна за другою, розширювати справу дедалі важче. Люди працювали абияк, а вона соромилася перед замовниками.
В тебе як справи? Діти?
Марго звітувала. Відтоді, як одружилася, хоч і не в захваті була від вибору сестри, почувалася винною. Максим її чоловік довго здобував прихильність Тая, у підсумку вона здалася. Він цінував родину, дітей обожнював. Єдине надмірно піклувався про дівчат:
Скаженієш з ними, мов няня… Розбалуєш!
Маргарита мовчки кивала, а подумки вважала: сестрі, певно, заздрісно Алексій з дітьми майже не займався. Коли ж у сина Тая виникли проблеми з навчанням і поведінкою, Алексій відмахнувся:
Сама виховувала сама і розгрібай
Сина відправили до війська там йому сподобалося. Сам жартував:
Мама в мене генерал, тому й мені в армії місце!
За сином заспокоїлась, але почались пригоди з донькою:
Мамо, я вагітна.
Як це? Тобі ж тільки 18!
А що тут такого? Я вже доросла. Без лекцій, добре?
Тут і без лекцій зрозуміло весілля справляти.
Він не хоче одружуватися. Але Тая все владнала, і незабаром донька жила окремо в залишеній від бабусі квартирі.
Щоб мені тихо! сказала суворо.
Молоді влаштувалися. Далі почались клопоти з племінницями. Дочки Марго, Світлана й Олена, вдалися вдатні, здорові. Світланка тиха, непомітна в маму, а Лєна в батька, характер полумя.
Віддали їх в один клас. Це допомогло Світлані, яка не тяглася до навчання, а Олена ще й сестру тягнула.
Коли дівчата були у шостому класі раптова біда: Максим загинув у ДТП.
Тая пригорнула дівчат, які не знали, куди подітися:
Нічого, тітка поруч, мати є впораємось.
Маргарита впала у депресію. Не бачила дівчат, крізь сльози ввижався їй чоловік. Таю розбурхала сестру:
Що коїш?! Вони й так без батька, не дай і матері втратити. Глянь на них зовсім стомилися. Збери себе в руки!
Поступово Маргарита повернулась до життя, усмішка повернулась нехай і слабка.
У десятому класі обидві закохались. Світлана відступила під натиском Таї.
А Лена стояла на своєму:
Люблю його!
Ну і що ж із того? На чоловіка він не годиться! Було у вас щось? буркоче Тая.
Наше це діло! гідно відповідає Лєна.
Зрештою, Лєна поставила хлопцеві умову:
Хочеш бути зі мною одружуйся.
Поженились через рік. Плач Маргарити на весіллі, стримана лють Тая, котра, однак, скоро зрозуміла, що онуків зі шлюбом чекати не довелось. Перший син у Лєни зявився аж через два роки, вона вступила до університету, працювала, чоловік теж вчився й працював у батька. Свекор узяв її бухгалтером і вже на момент народження другого сина Лєна стала головною бухгалтеркою, а Сергій відкрив власну справу.
Все надто гладко, хвилювалась Тая. Лєна з характером, ще наробить справ, доведеться розгрібати.
Маргарита уникала зайвих розмов із сестрою. Та переживала і через власних дітей, тож була гострою до племінниць.
Але лихо прийшло звідти, звідки не чекали Сергій завів стосунки на стороні. Про це Лєна довідалась випадково, розмова з коханкою Сергія була жорсткою:
Я Ліза. Сергія нова обраниця. Народжую незабаром.
Яка мені різниця? скептично поцікавилась Лєна. Бажаю щастя. На моїх дітей йому вже не треба зважати?
Мій синові потрібен батько!
Дивись-но, як дбаєш! А моїм двом що вже не будуть потрібні?
Після відвертої розмови Лєна розлучилася з Сергієм. Свекор попросив звільнитися, хлопці швидко звикли до нового життя.
Маргарита підтримувала доньку: сиділа з дітьми, доки та налагоджувала все заново.
Тая ж у своєму дусі:
Занадто багато карєри, занадто мало дітей! А ще чоловіка Нового приведе все на тебе залишиться!
Та коли зявився Леонід, страхи повернулись.
Бесіду провести треба з Лєною.
Вона не слухає! Як не просила, лише посміхається каже, хороший він.
Ну, значить, я сама. Тая набрала номер Лєни. Мамі погано, довела. Їдь негайно.
Лєна летіла вночі через усе місто, їй здавалося, серце вискочить.
Тая зустріла та одразу вказала на стілець. Лєна слухала не вірила вуха.
Якщо ти не отямишся, дітей доведеться забрати. Діти мають рости в порядній родині!
Лєна мовчки слухала, потім встала, зібрала речі:
Ви своїм життям займіться, тітко. Я не ваша донька, а мої діти не ваші. І досить мені вказувати, як жити. Досить бути козою відпущення.
Що ти сказала? здивувалася Маргарита.
Бачите, є «козел відпущення», а я коза. Все на мене! Треба змінити це. Мамо, і ти досить слухати повчань. Я доросла. З цього дня жодних звітів! І не пробуйте сюди потикатися.
У цей момент Маргариті стало зле, Лєна викликала швидку. Таїсія дивилась на все, і знову перед нею була маленька Маргаритка та, яку треба оберігати.
Маргариту врятували, у лікарні з сестрою помирилися, більше не слухала Маргарита про дочок ані слова. Тая з часом заспокоїлась.
Коли Лєна з Леонідом святкували весілля, першою «Гірко!» вигукнула саме вона.
Життя все розставило так, що Лєна доглядала Таїсію в старості. Леонід допомагав, їздив із нею до лікарів. Дякувала Тая під кінець:
Гарного чоловіка ти собі вибрала, Лєно! Цінуй і тримайся за нього!
Так і буде! відповідала Лєна.
В останній день саме Лєна тримала Таїсію за руку, і останні слова бабусі були:
Дякую тобі…
Бо навіть із найкращими намірами варто памятати, що життя кожному дається одне, і бажаючи добра іншим, головне не лишати їм права бути собою, зберігати любов та повагу одне до одного.
