Одна бабуся з Кропивницького завела собі цуценя української вівчарки. Песик ріс швидко та невтомно все охороняв. За мить з’їдав цілий казан їжі, а спину так чухав об паркан, що той аж перекосило. Якось навіть намагався різким ривком схопити бабусю, коли вона повз проходила. Бо цуценяті ж інколи треба чимось зайнятись.
Згодом бабуся померла. Не через собаку, просто не дожила трохи до 90. Ось тоді діти з онуками приїхали у її будинок, у рідне село під Кропивницьким. А там на ланцюгу сидить собачка. З її погляду було зрозуміло, що гостей тут чекали. Бо ж не щодня приїжджає ціла делегація і везе смакоти та всілякі ласощі. Стали думати, куди ту собаку дівати. Убивати жаль. Жити поруч страшно. Випускати на волю не по-людськи. Світ не настільки грішний, щоб отакі випробування йому влаштовувати. Вирішили знайти добрі руки. Якщо треба ще й доплатити. Для того, хто забере того волохатого людомора, нічого не шкодували.
Знайшли чоловіка на ім’я Василь, який завжди мріяв годувати собаку казанами і чесати їй за вухами граблями. Людські ж забаганки бувають ще й кумедні. Викликали ветеринара.
Ветеринару описали план дій. Вирішили дати снодійне і швиденько перевезти собаку в новий будинок. Встигнути перехрестити нового господаря і свічку поставити у церкві за здоров’я. А, може, й за упокій мало що буває.
У призначений час ветеринар з’явився з рушницею для шприців. Усі ветеринари дуже відважні. Зарядили рушницю снодійним і одним влучним пострілом відправили собаку в обійми Морфея. Відчепили з ланцюга, накинули на брезент і поволокли.
Посадили собаку у багажник, який разом із салоном машини. Спереду вирішив їхати сам ветеринар все ж професіонал, комфорт повинен мати саме він. Новий господар, Василь, був за кермом. Позаду уся рідня бабусі. Їдуть, балакають. І тут собака почала приходити до тями.
Підняла голову і цікавиться, що відбувається. Навколо люди, сидять, спостерігають.
Ветеринар очі по дві гривні. Василь так само. Навіть на дорогу не дивиться: яка йому наразі різниця, що там попереду.
Як цікаво, подумала собака.
Чи є там рай? промайнуло у головах людей.
Собака одразу давай перелазити в салон, ближче до людей. Навіщо чекати? Василь спробував вирватися з машини ну то й що, що він за кермом! Собаці вдалося всіх облизати: й бабусину рідню, все ж майже свої; і нового господаря, зрідніла душа; і навіть ветеринара хоч і стріляв, і не зовсім людина, а дурниця якась.
Отак люди й зрозуміли, що людомор виявився добрягою. Їхали далі всі мокрі з ніг до голови згори від цілунків собаки, а знизу від емоцій, що накрили кожного, коли вона прокинулась.
Моя рідна і улюблена дача та подвіря…
