Таргани
В голові у Марічки її таргани танцювали гопака. Весело так, з притиском, аж іскри летіли.
Крутили вусиками кучеряво, викручували два притупи, три приплески під ті мелодії, що дедалі гучніше бриніли у Маріччиній голові.
Та взагалі, її таргани були слухняні. Тихі, чемні, породисті. Витончені, так би мовити. Марічка їхню “генетику” вирощувала роками своїх-то думок було обмаль.
Дідова завжди казала їй, що таргани у голові то не біда. Значить, характер у людини є! А значить, і з такими в світі не засумуєш, і життя їхнє завжди з вогником. Бо драйву, сама знаєш, нам всім бракує.
Про драйв то не Маріччине слово то від прабабусі. Та у свої вісімдесят з копійками була ого яка! Просунута, сучасна, які тільки слівця не вплітала у розмову.
А Марічці прабабуся була замість рідної бабусі, бо тієї давно вже на світі немає. Хто б там рахував усі ті пра-: головне ж, що поруч була.
Марічка прабабусю дуже любила. Так як же інакше, як інших близьких, по правді, поруч не було. Маму не беремо до уваги!
Мама у Марічки таких не буває! І розумна, і красива, і директор… ще й школи! Слава Богу, хоча б не тієї, де вчилася Марічка, дякуючи бабусі, яка настояла віддати внучку в іншу школу.
Навіщо їй твої проблеми, Лізо?
Які ще проблеми?
Та у своїй школі вона буде директорською дочкою, а у чужій просто дитиною, розумієш? Не руйнуй їй репутацію, вона ще знадобиться.
Бабуся завжди говорила напряму і вважала це правильним. Як воно насправді було, Марічка сказати не могла, але результат бачила. Бабуся виховувала маму з пяти років, з тих пір, як не стало мами прабабусиної дочки. Що саме сталося Марічка дізналася не одразу. Мама і бабуся про це воліли не згадувати.
Випадок, Марічко. Дурний випадок. Бурулька… нічия неуважність, дах невчасно не почистили і от результат: одне життя. Щастя, що тільки одне… Мама твоя поруч ішла. Якби Маню не відтягнула, залишилася б я сама.
Ба, а випадковість може трапитися так з кожним?
Збрехати тобі?
Ні!
З кожним, Марічко. Але боятися цього не вихід.
А що тоді?
Жити! Жити кожен момент так, наче він останній! Дати цьому світу щось таке, про що ніхто й не мріяв. Дарувати, нічого не просячи взамін, стільки, скільки встигнеш, щоб зробити світ трохи кращим, чеснішим, світлішим. Темряви і без нас вистачає.
Ба, це просто казати А от зробити складно, я знаю.
Добре, що знаєш. Значить, твої таргани ростуть правильні.
Хто росте?! Ба, ну при чому тут ті таргани?!
Живих тарганів Марічка терпіти не могла. Метеликів і бджіл ще ладно, а от це, з лапками, тільки огиду викликало.
Бабусю! Тарган!
Не чіпай! У нього можуть бути діти, а вже як він влетить на чийсь тапок! Ну, більше не бачила?
Ні… Та ти ж казала, що у нього діти…
А мені цікаво де?
Вже потім, коли стала постарша, зрозуміла бабуся її шкодувала. Вона знала, що голосно кричати Марічка вміє, а діяти складніше. Поки збереться щось зробити у того таргана внуки зявляться.
Навіть тренери зі спортивної гімнастики знали про цю її рису.
Вам би щось інше для дівчинки обрати. Вона гнучка, все є, але думає занадто довго. А це небезпечно, коли треба швидко діяти. Подумайте!
Подумаю, відповіла бабуся і відвела Марічку в шаховий гурток.
Там було чудово. Можна було думати скільки душа забажає, і ще хвалили за це. Тут Марічка й затрималася надовго.
Бабуся пишалася її успіхами, тягаючи кубки з змагань так, щоб всі сусіди бачили.
Марічка, ти ж у мене просто зірка!
Ба, лякаєш мене!
Чого?
Знаю я, як ти казала мамі, що зіркові щастя не бачать! Не хочу я такої зірковості!
Ти все не так зрозуміла! бабуся уважно пояснювала. Завжди. І так, як вважала за потрібне, а не як хотіла мама.
Ба! Що ти там Марічці розповідала? Вона ж мене сьогодні питає, що таке принесла у подолі. Навіщо їй це в 13?
А чому б ні? Дітки зараз швидко дорослішають. Ти б почула, що у них в класі коїться! Такі романи, такі пристрасті а я тричі заміжня була, почуваюся дівчинкою на фоні!
Мені Марічка нічого такого не розповідала
А ти питала коли? Треба більше з дівчиною розмовляти! І не бійся нічого зайвого не сказала, просто вискочила фраза, а вона й запамятала.
Ба, що мені робити з її розумом? Такі питання А як з нею говорити?
Як і я з тобою: нічого не приховувала, все прямо. Бо з життя потім отримає по шапці гірше. Краще одразу правда, ніж потім по граблях. Ти ж була підготовлена, але народила Марічку у 19 без чоловіка. Ото історія…
Ба!
Все я розумію! І любов, і що нічого ти про батька Марічки не знала. Бог з ним! Зате нам дісталась Марічка. А от що ти одна це турбує. Гарна, молода, розумна… без особистого щастя погано!
Ба, не починай!
Не буду, якщо й ти нарешті за розум візьмешся. Одна помилка не причина себе списувати.
А я і не ставлю хрест! І Марічку за помилку не вважаю!
Я й не кажу про Марічку, а про твоє закохалася до нестями. Памятаєш, як ти з дому втікла? Дві тижні шукала, а коли знайшла пиріжком з маком пригостила й виду не подала.
І люблю я тебе, ба…
Знаю, онучко! Не мішай виховувати!..
Мама свою долю зрештою знайшла. Марічці якраз шістнадцять стукнуло. Мати майже рік зустрічалася зі своїм обранцем, і лише потім наважилася зізнатись рідним.
Розсекретила її Марічка, коли побачила маму в кавярні з незнайомцем, що тримав маму за руку. Та посміхатись такою щасливою Марічка ще не бачила: ніби мама на очах помолоділа. Додому дівчина поверталась із новими думками.
Ба, ти знала?
Про Лізиного кавалера? Догадувалась.
Я не хочу їй псувати щастя…
І не псувати. Все просто.
А якщо він її скривдить?
Хто йому дозволить? Наша Ліза не сама!
Марічка знала, що бабуся не просто доброзичлива, а й свого часу слідча. Не абияка двох серійних бандитів упіймала. Отже, не лише таргани у неї породисті, а й звязки.
Та все ж переживала складно відпускати маму, яка найдорожча.
Довелося прийняти: Лізин обранець Андрій Борисович сам прийшов до них свататися. І Марічка дала згоду, бо бачила: він любить маму справжньо. І навіть звичної зморшки на чолі у мами не стало.
З ревнощами Марічка боролася довго, й не надто вдало, особливо коли у неї зявився братик Олежик. Мама стала ще кращою, а Марічка бабусі на це й дорікнула.
Погано ми тебе виховали! Пороли мало, сердито сказала бабуся.
Ба, ти що?
Не думала, що ти така егоїстка! Думала, вірна не хочеш заважати молодятам. А ти дорослою здавалась Виявилось, що ні. Засмутила мене, доню.
Ба, я не проти! Просто
Образливо, що мама увагу тепер братику більше даватиме, так? Але ж ти тепер не сама! Мало що може статись у житті, а так вже є хтось крім тебе. З іншого боку дивилася?
Пробувала Та важко.
Нормально це! На себе не накліпу носи. Батьківщина не ділиться твоя мама тебе не менше любить, просто тепер треба і тобі давати.
Ото і розмова!
Занять у Марічки було більше ніж досить: вчитись, вступати в університет. Денис у неї тоді зявився, але не як хлопець. З перших він їй в очі не впав.
Зустрілись вперше на святковій лінійці до Дня знань. Марічка бігла по сцену, перечепилась, впала і чує за спиною:
Дивитися треба! каже, піднімаючи сумку і подаючи руку.
Ой справді? Допомогти краще!
Допомагаю ж, каже спокійно.
І якось у ту мить Марічка аж закипіла!
Пішла шкутильгаючи сама. В кабінеті завуча Людмила Артемівна занепокоїлась.
Денис спокійно запропонував допомогти дістатися до медсестри, але Марічка не прийняла допомоги. Потім у гуртожитку подумала, що хлопець хоче стати лікарем. Ну-ну!
А вона сама, до речі, і не вагалась щодо майбутньої професії: лікувати дітей не просте, тяжке, але шляхетне діло! Марічка завжди любила складні задачки.
Олег скоро стягнув до себе прихильність (як такому довго не радіти?) коли тебе щиро люблять, важко не відповісти взаємністю.
А от її внутрішні проблеми не зникли. Маріччині таргани тільки танцювали дедалі завзятіше. Довелося працювати над собою і з часом зрозуміла, що це процес. А завдання бабусі тільки додали впевненості.
Однак сумніви щодо вибору професії зявилися:
Ба, а як я дітей не люблю, то мені не можна бути дитячим лікарем?
А хто сказав, що ти їх не любиш?
Я не знаю
Не гони себе, Марічко. Але думати треба. Якщо зла не місце біля дітей. Треба розібратись.
Бабуся відправила її на підмогу знайомій багатодітній родині Вірі.
Вираєш дітей будеш знати.
Погостивши у серцях тієї родини, знайшла спільну мову з малечею. Там вперше усвідомила: так, медицина це її.
В університет вступила. Балів вистачило, але все ж могла краще.
А в перший день побачення в коридорі зустрічає Дениса.
І ти тут!
Ну та, вчуся, сухо.
Ще рік вона фукала на нього в універі. Денис не звертав уваги, кивнув та й пішов.
Аж раптом, коли вона приєдналась до волонтерської групи у відділі для сиріт обласної лікарні, все змінилося. Вона невдало намагалась вдягти клоунський перуку, як Денис:
Не чекав тебе тут побачити не заблукала, часом?
Того дня вони катали малечу на спині, видували з кульок квіти, сміялись. Після вистави Денис простягнув їй кулькову квіточку:
Тримай, ти молодчина. Може, кави?
А чого такий вредний?
Знаю непогане місце, але в мене година потім урок.
Репетиториш?
Ага, треба мамі допомагати.
Отак і випадково дізналась таргани у голові у них породисті однаковою мірою. Саме це й стало вирішальним у їх стосунках. Бо бабуся завжди казала:
Цінуй тих, з ким у тебе таргани одної породи! Їх мало. Якщо вже тобі такий пощастив тримайся за нього міцно!
Ба, а тобі такі траплялись?
Аякже! Троє моїх чоловіків обожнювали моїх тараканчиків! І свої у них були на рівні.
Чого ж ти з ними розлучалась?
Ліпше я пізніше розкажу. Не зараз. Щоб не плутати твоїх тараканів. Але знай: любов була. Всі хороші люди. Просто не склалося. Ти підростеш розповім усе.
О, Денис твій мені подобається! Добрий хлопець! Може, навіть кращий за тебе.
Ба!
Факт! Бо тебе терпить. Вже зробив пропозицію?
Ще ні!
Готуйся ось-ось!
Ба, я здається, кохаю
Значить, можна тапки готувати…
Ото ж у Марічки таргани і танцюють гопака з радістю бо бабуся як у воду дивилась: Денис зробив пропозицію (вже по-людськи!), з каблучкою. Мама плакала, бабуся тішилась, Віра привезла всю родину і шепотіла Марічці на вушко:
Не прогав такого хлопця! Хороша людина.
А не вийде, тітко Віро! У нас із ним ідентичні таракани, усміхається Марічка.
От і добре стало в нашому полку на ще одного світлого більше!
І, кажу тобі, не знайдеш щасливішої людини за ту Марічку, в якої таракани танцюють, бо по-українськи жити без свого дива в голові нецікаво.
