Михайле, вам час, я б порадив усе ж зайти до лікаря. Варто перевірити серце. А що, з серцем якісь проблеми? Мені здається, що у вас його просто немає!
Чакові зовсім не було зрозуміло, чому двері під’їзду, в які вони з господарем стільки разів поверталися з прогулянки, раптом замкнені.
Він сидів просто навпроти обтертих, понижклих коричневих дверей.
Може, все ж помилився підїздом? майнула думка. Ні! одразу заперечив сам собі. За запахом це точно тут.
Просто треба трохи зачекати, і господар згадає, навіщо завозив мене машиною аж у ліс і залишив там. Це ж якась гра! Та я впертий, знайшов дорогу. Тепер чекаю!
Почав сипати сніг. Лапи Чака німіли все дужче, він тремтів, шерсть не рятувала.
Не думати зараз про їжу Зараз побачать мене як зрадіють! Покличуть, дадуть велику, ароматну кістку
Труснучи від холоду, невеликий пес дістався до кучи снігу і почав обережно його їсти. Сніг танув, хотілося пити менше, але мороз пробирав ще більше. Хоч куди вже
Зараз покличуть, пустять у тепло, я пригорнуся до величезної гарячої батареї. Але спочатку кістка. І суп із каструлі. А потім трохи погарчати на всіх. Та я розумію, це все гра. Мене тренували.
Я шукав свій будинок кілька ночей. Учора проскочив у відчинені двері під’їзду хотів зігрітися. Вранці прокинувся від болючого удару це двірник мене копнув. Заскулив, сил навіть вкусити не залишилося.
Люди дивні: коли я на повідку з господарем усі усміхаються йому, вітаються. А варто мені бути одному дивляться, як на щось гидке, а цей ще й копнув. Бік досі ниє.
Чак кілька годин не зводив очей з під’їзних дверей. Ніхто не виходив, не входив. Він почав тихо скавуліти. Думками був уже ситий і в теплі.
Треба ще трішки почекати Трішки.
Почалася завірюха. Чак майже не відчував лап. Він згорнувся клубочком, свідомість летіла кудись далеко. Завдання виконане він знайшов підїзд. Тільки дуже хочеться спати
Віктор Михайлович сам удома. Справ на день море: подивитися телевізор, випити чаю, знову телевізор, знову чай, подрімати Що там казати, на найближчі років десять день за днем те саме. Ще б пак, колись
Водій електропоїзда. Віз людей з передмість аж у самісінький центр Києва. Частинка живої артерії міста. Був потрібен.
Нічого, потерплю! підбадьорював себе Віктор Михайлович. Ось весна прийде розсаду посію, згодом город. Головне перезимувати!
Увійшовши на кухню, поставив чайник. Колись, поки кипить, можна було з кимось перекинутися словом, пожартувати. А зараз ні з ким все схлопнулося. Залишили. Обдурили.
Чайник зашипів. Відкрив тумбу за звичкою шукаючи заварку. Коробочка була а в ній порожньо.
От ледащо! прошепотів собі під ніс. Скінчилася, доведеться йти до магазину, й блиснув веселий погляд. Швиденько зібрався й вийшов.
У підїзді знову лампочка перегоріла чи вкрали, згадав дорогою. Треба буде нову вкрутити на звороті.
Відчинивши вхідні двері підїзду й ступивши кілька кроків, Віктор Михайлович несподівано спіткнувся об щось і ледь не впав.
Йой, що це таке? роздратовано пробурмотів він. Перед ним під снігом лежав собака. Сніг не танув на його шерсті.
Чак! впізнав знайомого пса.
Чаче, що це з тобою?! Совсім кепсько? Зачекай, зараз дзвонитиму твоїм. Він метнувся до домофона, набрав номер власників Чака. Тиша. Далі зателефонував сусідам.
Це ваш сусід. Не знаєте, де мешканці з шістдесят четвертої? У них тут пес лежить просто на снігу, як мрець!
Та вони виїхали. Кажуть, розлучилися. Квартиру продають.
Оце так новина Дякую.
Віктор Михайлович скинув із себе пуховик, обережно прикрив ним пса, розгорнув рукавичкою сніг, переклав Чака на пуховик. Пес майже не дихав.
Господи, що ж це таке Чаче, живи!
Він притягнув собаку у підїзд, поклав біля батареї. Тремтячою рукою гладив замерзлу шерсть. Потім постукав у перші ліпші двері на першому поверсі. Відчинила сусідка Ніна.
Вікторе Михайловичу, що трапилося?
Ніно, допоможіть Пес замерзає, треба швидко ветклініку й таксі!
Алло, Олено?
Так. А хто це?
Ваш сусід із сімдесят другої, Віктор Михайлович. Контакт дала Ніна.
Ох, добрий день
З Чаком проблема.
То лише Михайло займався псом. Я ніколи не хотіла це дурне собачисько.
Ми вже у вет
Мій колишній ледар навіть на іпотеку не міг заробити! І собаку купив. Довелося тягнути сімю самої. Попросила його позбутися собаки, навіть це не зробив. Вибачте, до побачення!
Алло, Михайле? Віктор Михайлович турбує. Чак додому повернувся!
Ви, певно, щось плутаєте. Наш Чак у лісі десь пропав.
Кажу, це він!
Не може бути
З ними не так можна
Я щось не розумію!
Все ти чудово розумієш. Добре, що більше не маю таких сусідів.
Вже кілька місяців Чак жив у новому домі. Вуха обмерзли, дві лапи досі боліли нічого, звик.
Чак усвідомив, що це зовсім не гра була. Це була жорстока гра двох дорослих, у якій для Чака виконане завдання означало «помри». По-справжньому.
Та й новий господар у нього зявився. Гуляють тепер тричі на день. Господар не молодий, щоб не зачах перед телевізором Чак тягав його бігати.
Дивні ви, люди. Ті усміхалися, а життя ледь не відібрали. Цей бурчить постійно, але добрий і турботливий. Кусати тих любити цього!
Якось у двері Віктора Михайловича постукали.
Вікторе Михайловичу, це Михайло. Я тепер з жінкою живу. У неї донька. Дівчинка собаку хоче. Віддайте мені Чака. Вибачте за все. Скільки коштує ветклініка поверну вам!
Михайле, не розумію вас.
Так склалося Грошей не вистачало
Для собаки неважливо, скільки ти заробляєш Чак у лісі пропав.
Але он же він лежить на килимку.
Це вже Норріс, а Чака ти втратив.
Чак, йди до мене!
Пес навіть не піднявся з місця. Лише оскалив зуби.
Михайле, вам справді варто до лікаря. Перевірте серце.
А що з моїм серцем?
Маю відчуття, що його у вас немає!
А ви що думаєте з цього приводу? Напишіть у коментарях, ставте вподобайки!
