Соломійко, сходила б у магазин по хлібчик? звернулась мати, ледь тримаючись на ногах, до своєї семирічної доньки. Її погляд вже не міг сфокусуватися на худенькій постаті дитини, а Соломія від згадки про хліб лише стримано зітхнула.
Звісно, мамо
Дівчинка терпляче чекала дрібязок у долоні. За ці гроші продавчиня цілодобового кіоску тітка Надія завжди зітхала, передаючи Соломійці буханець свіжого хліба. Іноді, змилувавшись, тицяла до кулачка молочну цукерку чи жменю карамелі.
Ох і горе Яка гарна дитина росте у цій пянці, співчутливо бурмотіла Надія, сріблячи ро́зчинну каву в пластиковому стаканчаку.
Соломія, втягнувши запах свіжої скоринки, бігла додому щодуху. Якщо поводилася чемно, мама зрізала їй окраєць, зверху клала кілька масних шпротів у маслі, й уся начинка проникала в мякуш. Соломійка їла повільно, обережно, смакувала кожний шматочок. Судячи з кількості пляшок у квартирі, сьогодні чекали гостей тож іншого вечері не передбачалося. Треба було лишень непомітно вислизнути з дому, не трапившись на очі комусь із дорослих, бо удару було не уникнути. Востаннє після батькової ляпаси голова боліла дві доби й часто юшила кров з носа.
Соломія вийшла з підїзду. У руці ще трималася четвертина хліба й ціла шпрота. На вулиці стояла весняна тиша, попри теплу погоду. Людей майже не було десь у дворі лунала радісна музика, а в кишені тулилися дві шоколадні цукерки. Було так затишно. Не холодно просто бродити поміж будинків, а якщо стане гірко на серці можна заглянути до тітки Надії: вона завжди пригощає какао зі згущеним молоком та цукром. Соломія, дивлячись у вечірні вікна, мріяла: ось би мати справжню подругу, аби було з ким ділитися думками, мандрувати та мовчки гуляти, коли додому не хочеться. Та раптом дівчину зупинив тонкий жалібний писк, що лунав із кущів коло смітників. Вона нахилилася до купи старого ганчіря і в дірявій коробці з-під черевиків побачила малого смугастого кошеня. Занепокоєне, воно тихо нявкало. Соломійка простягла долоню кошеня відчуло запах шпротів і жадібно облизало її пальці. Дівчина розсміялася від лоскоту.
Ти, мабуть, зголоднів, так? Ану, глянь, що я маю! врочисто поклала перед пятачком кошеняти цілу рибку і швидко допоїла хліб.
Ось, тримай. Їж, любий.
Малий майбутній хижак захоплено хапав угощення, вурчав і люто шипів, коли Соломія хотіла його погладити.
Обережно, треба повільніше їсти, а то болітиме живіт я вже те проходила, лагідно засміялася вона, заспокоюючи.
Слухай, а давай я заберу тебе додому? Називатиму тебе Смугастиком. Я завжди ділюся їжею з друзями, Соломія ніжно підхопила пухкеньке кошеня та сховала за пазуху.
Жовті, як липневий мед, ліхтарі освіщали тротуар, яким ішла дівчинка розповідаючи щось крихітці, що вистромлювала допитливу мордочку з-під куртки.
***
Дома панував спокій. Кухню прикрашали порожні пляшки, брудні тарілки й повна попільничка недопалків. Ліниво гуділо опалення, годинник відраховував секунд за секундою. Соломія сіла на стілець, випустивши Смугастика на стіл. Той обнюхав порожню склянку.
Фу, тільки не це, Смугастику! Це ж гидота. Раптом присмакуєш вже не зможемо дружити, забрала малюка в обійми і пригорнула до лиця. Кошеня муркотіло, обійнявши лапками їй ніс, ніби казало: Не журися, ми разом!
Тієї ночі Соломія спала солодко. Снилася їй щаслива казка з банановим морозивом, вишневими варениками й ніжним муркотінням під боком.
Зранку батько, побачивши кота, здійняв справжній рейвах із криками. Щоб я цю тварюку у хаті більше не бачив! Мати сиділа, прикладаючи мокрий рушник до голови, попиваючи дешеве вино лише зітхнула, мовляв: Винеси малого десь.
Соломія, ковтаючи образу зі слізьми, сиділа під підїздом із котом на руках. Не знала, куди подіти улюбленця, а залишити біля смітників такого гарного друга не наважувалась. Збираючи сльози, побрела до тітки Надії, де все розказала та благала залишити Смугастика у підсобці. Тітки не відмовили поселили кота у кутку, виділили стару теплу кофту і пластиковий відро з-під майонезу у якості миски.
Весну й літо Соломія щодня приходила до свого друга, ділиться окрайцем свіжого житнього хліба. Вдома не раз дісталося за зниклий шматок, але хіба то було важливо, якщо маєш вірного друга? Годинами дівчинка розмовляла з котом, те й се ділилась, доки кіт вмощувався їй на колінах, підморгував ліловим оком і муркотів щасливо.
Одного разу тітка Надія, виливаючи котові обід, здивувалась:
Господи, ще таких котів не бачила! Очі повно тепла, справжня казка. Глянь, Валю, покликала напарницю і обидві розглядали Смугастика в захопленні.
До осені кіт став красенем, пухнастий і гордий. Покупці не раз хотіли його забрати, та Смугастик не йшов до чужих, вірно чекав маленьку хазяйку.
Кілька днів Соломія не зявлялася ні за хлібом, ні до кота. Тітка Надія почала непокоїтись. Нарешті дівчинка прийшла, з помітними синцями на блідих щоках і тріщиною на губі. На обурення тіток лише знизала плечима:
Спіткнулась
Та за магазином, притулившись обличчям до мякого котячого боку, довго щось шепотіла другові й там і заснула. Тітка Надія підняла її та поклала на диван, укривши старою ковдрою, і подзвонила до дільничного Івана Петровича, але той лише тяжко зітхнув:
Докази, Надю, треба Та й з алкашами свя́зуватися не хочеться.
Жінці було боляче за маленьку Соломійку своїх дітей вона не мала, а цю дівчинку вже опікувала, як рідну.
Смугастик обнюхував дівчинку, нервово бігав кругами, а потім зник. За весь вечір ніхто не зявився по Соломію. Вранці тітка Надія нагодувала її солодким чаєм з бутербродами й попросила разом з тіткою Валею приглянути за магазином. А сама рушила до її батьків. Але дорогою біля підїзду її зупинив Іван Петрович.
Не лізь туди, Надійко. Вбивство там сьогодні. Краще скажи малу Антоненко не бачила?
Соломію? А кого ж там вбили? хвилюючись, глянула на вікна.
Та її батьків хтось порубав. Шукаємо дівча, але, може, її забрали
Н-ні, вона ночувала у мене, ледве чутно відповіла Надія. А хто ж скоїв?
Та може, співпивці Треба знайти рідних дівчинки, а поки залиш у себе. Щоб не до притулку а то тільки опіку оформимо, та якась родичка за нею примчить
Уже, звісно, лишаю серце тітки Надії затріпотіло: їй зовсім не було жаль тих людей, бо Соломія уже її дитина.
Разом із Валентиною вирішили нічого дівчинці не казати про нещастя, мовляв, мама дозволила пожити в гостях у тітки Надії. Соломія засяяла, одразу ж попросила навчити її працювати на касі.
Відтоді Смугастик більше не зявлявся, як не кликала його Соломія. Їжа стояла неторкнута.
Тітка Надія доглядала Соломійку, та все боялася, що її в неї заберуть. Вона навіть ходила в опіку, подавала заяву на удочеріння, та весь час відмовляли: одна, незаміжня, працює ночами Жінка йшла, плачучи, та потім знову пробувала.
Минуло два місяці. Соломія звикла до Надії навчилася смажити яєчню, читати по складах, прибирати, щоб порадувати зморену турботами опікунку.
У перший сніг, на Покрову, коли Соломії виповнилось 8 років, вона здула яскраві парафінові свічки на домашньому медовику і сказала:
Мрію, щоб ми з вами завжди жили разом! Щоб ви стали мені справжньою мамою! обійняла зворушену Надію.
Я теж про це мрію, Соломієчко, прошепотіла у відповідь.
Раптом постукали. Гостей не чекали, тому коли на порозі зявився статечний молодик, Надія здивувалась.
Добрий день! Я з відділу опіки та піклування міста Києва. Переглянув ваші документи та вирішив познайомитися, тисне руку.
Проходьте, ми якраз за столом, запросила вона.
А хочете чаю? Тітка Надя купила зі смаком екзотичних фруктів, такого ви ще не пили! Соломія поставила перед ним кухоль.
Пригощай. А торт твій? посміхнувся чоловік.
Мій! Сьогодні вісім, а наступного року в школу, гордо кивнула.
В школу це чудово. Як тут живеться, розкажи! відхлебнув чаю.
Добре! жваво відповіла дівчинка
Довго ще спілкувались за скромним столом їли медівник, пили чай. Надія слухала їхні розмови та відчувала, що в серці нарешті тепло.
На жаль, мушу прощатись, зібрався чоловік. Витяг із портфеля папку.
Ось вам, Надіє Петрівно, усі документи. Завтра подаси заяву у райсуді це формальність. І зможеш забрати Соломійку.
Забрати? Надія розгубилась, не знайшовши слів вдячності. А дівчинка обняла гостя, радісно дякуючи.
Дякую! Дякую! Дякую!
Дякую прошепотіла зі сльозами на очах Надія.
Бережіть її, сказав чоловік, йдучи. А коли обернулась, на неї дивилися бездонні лілові очі: в них було море теплоти й розуміння
***
Досі вірю: справжнє тепло живе не у великій родині чи багатстві, а у щирих стосунках і доброті до ближнього. І нехай життя складне треба не боятись допомагати один одному, бо іноді простий окраєць хліба й крихітна зусилля змінюють усе життя.
Катрусю, а ти б пішла в крамничку за хлібчиком? — розмитий погляд сорокап’ятирічної жінки вже не міг зосередитись на тендітній фігурці семирічної дівчинки