ЯК АНДРІЙЧИК СВОЮ ДІВЧИНУ З МАМОЮ ПОЗНАЙОМИВ…
Мамусю, це моя дівчина Оленка… Андрійчик намагався вимовити це нібито між іншим, та хвилювання у його голосі все ж відчувалося. І ми хочемо… ну, це… того… ну… коротше… того…
Ага… Що ти хочеш, я вже давно догадалась… мама уважно оглядала обраницю сина. А от чи цього ж хоче твоя Оленка? Оленко, ви добре знаєте мого сина?
Та знаю, ще й як, навіть не знітилася майбутня невістка. Краще всіх знаю, немов вітром здуло.
Перепрошую, як ви сказали? Від несподіванки мама навіть перейшла на офіційнішу мову. Хіба так дівчата розмовляють?
А що тут такого? У нас в мові теж є свій вираз «знаю як свої пять пальців». Але навіщо нам зараз говорити про Андрійчика? Нам краще познайомитися з вами ближче. Може, ми з вами характерами не зійдемось.
Це як? розгубилася мама.
Ну як з вами ж доведеться разом чекати, поки ваш син, пане Андрійчику, повертатиметься додому з цих його гулянок, а потім разом ночами слухати, як він хропить після святкувань.
І до чого тут я? мама не знала, як перехопити ініціативу. Ви ж будете спати окремо… Сподіваюся…
Але ж під дверима переживати все одно будете. Всі мами такі.
Зачекайте… Я не розумію… Андрійчик здивовано прислухався до цієї невловимої бесіди. Чого це ви таке про мене балакаєте?
Помовч! в унісон вигукнули майбутні родички.
То ж, Ганно Степанівно, хотіла б дізнатись, чи не бєтеся ви? А то Андрійчик мовчить як пень.
Що значить бюся? мама аж очі округлила. Це жінки можуть битись?
Ще й як можуть, посміхнулась Оленка. Є такі, що чоловіків крутять так, що й свекруха не впізнає.
Боже ж мій… мама навіть руками лице прикрила. Такі слова… Такі пристрасті…
Та не переймайтеся… Оленка змовницьки подивилась на маму Андрія. Ну визнайте, вам же іноді хотілося дати своєму благовірному по шиї? Або ж синочкові виховну?
Ну… мама вже ледь не погодилась, та зупинилася. Ні. Ніколи.
Оцінюю ваше бажання здаватися інтелігентною, усміхнулася Оленка, але не вірю. Як можна бути мамою такого хлопця, і жодного разу не захотіти надавать ременя? До речі, ви хоч у дитинстві його вивчали ремінчиком?
Ну вже ж ні! цього разу мама сказала правду.
Гей знову озвався Андрійчик, але знов почув:
Помовч!
Шкода, що ви його жаліли, Ганно Степанівно Оленка ледь всміхнулася і погладила Андрійчика по місці, що найчастіше страждає. Таку цікаву пяту точку, яка сама шукає пригоди, жаліти не треба Їй іноді треба давати прочуханку. А взагалі, ваш Андрійчик хороша людина. Його ще можна направити в потрібне русло. А зараз, Ганно Степанівно, може, чаю випємо? Під чай розмова щиріша. Я ще до чаю й тістечко придбала… на Поштовій.
Увечері, коли з роботи прийшов чоловік, Ганна Степанівна прямо при синові йому оголосила:
Дорогий, наш Андрійчик нарешті вирішив одружуватись!
Та ну! Не може бути! захоплено вигукнув батько.
Заспокойтесь! Я ще тільки думаю, зніяковіло поправив батьків син.
Ні, сину, срогим тоном сказала мама. Цього разу одружишся точно. А передумаєш, я цю Оленку собі в доньки візьму.
Мамо, вона не сирота, усміхнувся Андрійчик. У неї ж батьки є.
Ну й нехай, строго відповіла мама. Тоді я тебе… назад у пологовий заберу та скажу, що підкинули чужого хлопця… А батько підтримає!
Якщо треба присягнуся! кивнув батько і показав синові кулак…
