Ольга закривала лечо, коли з роботи повернувся чоловік.
Я вже вдома! почулося від Сергія з коридору, і він, зайшовши на кухню, одразу зупинився, спантеличений.
А це що тут за безлад?
Яке ще безладдя? Лечо готую, банки стерилізую, як просив, усміхнулася Оля, витираючи піт з чола.
Я не про лечо, а взагалі. Кухня ж ціла катастрофа!
Сергію, поясни, будь ласка, що тебе турбує? розгубилася Ольга.
Не прикидайся! Ти і так знаєш! різко кинув він.
Ольга лише здивовано кліпала очима, бо не розуміла, що так роздратувало чоловіка.
Вони переїхали жити разом чотири місяці тому. До цього Сергій, хоча й не молодий уже, жив сам у своїй двокімнатній квартирі на Лівому березі Києва. Для Ольги переїзд то був серйозний крок. Вона полишила затишну, але знімну квартиру на Оболоні, щоб почати новий етап життя поряд із чоловіком, якого щиро полюбила.
У неї підросла донька Катруся, вже працювала бухгалтером. А в Сергія є десятирічний син Ігор від першого шлюбу, але хлопець жив із мамою у Львові.
Попервах Ольга почувалася щасливою. Щовечора вона чекала Сергія з роботи з теплою вечерею вареники з сиром, борщ, голубці, і звісно ж, салати усе, що любив коханий. Вона сама працювала в офісі, але знаходила у собі сили готувати домашню їжу і працювати по господарству, бо вірила: це справжнє кохання.
Однак з часом Сергій змінився. Після роботи він приходив похмурий, все дратувало його: «Чому чашка не помита?», «Чому рушник не на місці?», «Чому підлога мокра?»
Ольга спершу не зважала, думала таке буває після важкої роботи, мине. Але день за днем атмосфера в домі ставала напруженішою. Вона старалася, не перечила, навіть тоді, коли втома з ніг збивала.
Тоді вирішила нарешті закрити лечо традиція з дитинства. На кухні всюди банки, тарілки, у каструлі помідорова маса, поряд миска з солодким перцем і часником. В домі стояв аромат осені, але й спека теж неабияка.
В цей момент Сергій неочікувано повернувся додому.
Ти знову весь день з цими банками? І запах цей по всій квартирі! Бог зна що
Сергію, ще трошки і все приберу!
Та знаю я твій порядок… Закінчиш і підеш відпочивати, а мені по тому тиждень дихати цим буде!
Скільки разів ти бачив від мене бруд чи безлад після готування? заперечила Оля. Мені самій важко, двічі в магазин тягнулася
Макарони з котлетами знову на вечерю? Я вже третій день їх їм!
Все приготую! Просто лечо це теж для тебе Що, забув, як просив?
Годі вже! В мене вже все остогидло! не стримався Сергій.
Ольга більше не витримала:
Що саме тобі остогидло? Смачна їжа, чиста білизна, спокій у домі? Чи може, моя присутність?
І ти, і все, що ти робиш! різко промовив він.
В її очах з’явилися сльози.
Слухай, Олено, ти сама мене змушуєш
Ніхто нікого не змушує, прошепотіла вона і пішла збирати речі. Невдовзі Ольга одягнула джинси, кинула пару речей у сумку та, попрощавшись із колись рідним коридором, тихо зачинила за собою двері.
Тієї ночі Оля ночувала у подруги Ірини, а вже наступного дня знайшла оголошення і винайняла маленьку однокімнатку на Дорогожичах. Довелося витратити всі свої заощадження: на депозит, оплату агентства, і ще докупити дрібниць для дому.
Вона сподівалася, що Сергій схаменеться, напише, але він не поспішав вітатися. Лише раз надіслав смс:
А що мені робити з тим лечо?
Хочеш їж, хочеш виливай, лише й відповіла Оля.
Тиждень вона сумувала. Перед очима стояли їхні сварки і зриви. Але з кожним днем на душі ставало легше.
Через тиждень Ольга зрозуміла, що час остаточно попрощатися з минулим. Вона написала Сергію, що зявиться забрати всі речі.
Він зустрів її біля дверей, винний і розгублений.
Олечко, я без тебе не можу
Сергію, не обманюй себе. Адже якщо кохаєш, то шукаєш зустрічі, а не мовчиш сім днів. Терпіння це не мовчання у відповідь на біль.
Оля зібрала у пакет улюблену рожеву чашку, подаровану донькою, плед від сестри й декілька банок варення. Викликала таксі, Сергій ще спробував її зупинити.
Не йди, благаю, я все зрозумів!
Я теж, Сергію Мені потрібне життя, у якому є підтримка, повага і тепло, а не докори та мовчання.
Ольга вийшла з підїзду, таксі вже чекало її. В поїздці вона глянула у вікно осінній Київ ховав у собі тисячі історій прощання та нових початків. І раптом згадала: через два тижні у неї день народження.
Вона глибоко вдихнула, посміхнулася і подумала: «Все буде добре». Осінь це завжди час пожовклого листя, нових мрій і оновлення. Найголовніше не боятися обирати повагу до себе замість чужих докорів і вірити: незабаром настане весна і в домі, і в серці.
