Коли колись, багато літ тому, дивлячись, як Остап вчергове вимальовує у зошиті Козака-Мамая замість математичних прикладів, батьки лише зітхали й розуміли: безтурботне й ситне майбутнє у їхній родині світить хіба що котові Мурку.
Десятки репетиторів так і не змогли прищепити хлопцю любов до точних наук. Навпаки: чим більше наставників, тим сильніше Остап пірнав у роздуми про сенс буття. “Світ марнота марнот”, міркував він. А справжнє щастя у нічогонеробленні, пісочниках, львівських пляцках і мультиках на телефоні.
Коли батьківські руки вже майже торкались підлоги від розпачу, тато знайшов у Мережі дивну обяву: «Продам штангу і прищеплю любов до навчальних та фізичних предметів дітям, рідним, сусідам, усім знайомим. Власна методика. Працюю з математикою, історією, українською та англійською мовою, біцепсом, трицепсом, ноги, плечі, література, грудні мязи. Артем».
Батьківська пильність просто розтанула на фоні відчаю. Тато набрав номер і через кілька гудків у слухавці почув важке, злегка задихане дихання.
Слухаю. Крізь дихання чулися ритмічні удари металу.
Доброго дня, щодо оголошення дзвоню…
Штангу продав, коротко відповів Артем й уже збирався класти трубку.
Та ні, мені для сина, навчити б математики, української, літератури.
Вік, вага, навички учня.
Лаконічність Артема і захоплювала, і насторожувала. Удар металу змінився свистом тренувальної скакалки. Батько був певен з телефону навіть запахло потом.
Девять років, двадцять пять кіло, майже вже підсумовує в стовпчик, і
Скільки віджимається?
Що? перепитав тато, вичищаючи вухо.
Віджимається і підтягування скільки раз?
Ем раз пять, здається.
Префікс від суфікса відрізнить?
Я не знаю, треба питати у дружини.
Інструменти дома які є?
Які?
Циркуль, транспортир, еспандер, гирі?
Лише деревяна лінійка.
Зрозумів. Надсилайте адресу. Буду за годину, відказав Артем і гукнув у телефон: Ширше ноги, спину тримай! Це я учневі, у мене урок історії. Репетитор відключився.
Батько ще трохи постояв, випрямившись, потім пішов до Остапа.
Новий репетитор? Остап лише гучніше вмикнув телевізор і попросив чаю з бутербродом. Хлопчина до науки був абсолютно байдужим.
Дзвінок у двері. Мама Остапа зазирнула у вічко і побачила кремезну фігуру в обтягнутій футболці, від якої пахло кокосовим шампунем це був Артем.
Доброго вечора, нахилився, проходячи у коридор, мязистий чоловяга. Де ваш майбутній олімпієць?
Здається, це той самий власник “Ланоса”, якому ти під двірником залишав записку з рекомендацією замінити окуляри, затремтіла мама.
Вибачте, то минуле життя я був окулістом.
Мене звати Артем Павлович, тепер репетитор.
Ах, то це Ви! виринув із ванної тато. Дозвольте вашу сумку.
Артем простягнув здоровенну спортивну сумку і як тільки тато її взяв, зразу мало не впав від ваги. Кіт Мурко перетнув у паніці дві кімнати та кімнату із зачиненими дверима.
Що там таке важке? злображував батько, тягнучи сумку у кімнату сина.
Навчальний матеріал. Початкова школа та прикладні предмети.
Остап, як завжди, розлігся на дивані з телефоном аж гість увійшов без попередження.
На себе! Тягни на себе! запізно вигукнув батько, але Артем вже оглядав кімнату.
Перфоратор є?
Навіщо?
Українську тренувати, відповів Артем, витягаючи з сумки турнік, боксерську грушу та канат.
Запитаю в сусіда тато майже втомлено, а ви знайомтесь, це Остапчик. Підвів сина, який був малим, порівняно з ногою Артема.
А чому у вас такі мязи? поцікавився Остап замість вітання.
В стовпчики складав, жартома відказав Артем, викладаючи на підлогу диски від штанги.
Ну, займайтесь! і батько втік із кімнати.
Ви сильніші за Козака-Мамая?
А Козак-Мамай віджимається двісті разів?
Остап не зрозумів, але чомусь подумав, що ні.
Я не люблю уроків
Уроки для поразників. Будемо качати прес.
Артем ліг на підлогу і почав тренування. Остап лише стежив, чекаючи, коли дивакуватий педагог стомиться, але той лише змінював темп і додавав вагу. Прес, гантелі, еспандер, віджимання
Все запамятав? Сильним хочеш бути? Чи будеш, як твій кіт, у павутині копирсатися?
Остап похитав головою.
То давай: усе три рази по сорок пять мінус тридцять девять. Почнемо з пресу.
А скільки це?
А от ти й скажи.
Перфоратора нема, лише дриль, влетів батько, побачив віджимаючогося сина і вийшов на пальчиках.
***
Наступного ранку, о пів на шосту, знову дзвонив дзвінок. Ледве прокинувшись, тато Остапа вже приготувався до сварки, але, побачивши величезну лисину Артема в дверях, зрозумів, що не вистачить лайки на такий дах. Здавалося, за ніч Артем став ще більший, а мішки під очима справжні біцепси.
Сьогодні історія і географія, форма кросівки, футболка, шорти. Біг на довгі дистанції з ознайомленням з історією й ландшафтом Львова.
Та він у третьому класі, ті предмети ще не починав
А вірші у програмі є! Ви з нами?
Ні, дякую, я у школі добре вчився.
В якому році зі Львівщини вигнали татаро-монголів?
Е-е у мене через годину робота
Зайшов до сина:
Він не прокидається.
Одягніть, по дорозі очуняє, порадив Артем.
***
Три рази на тиждень Артем зявлявся на порозі і починалась тренування. Понеділок: груди-трицепс-плечі-математика-українська; середа: спина-біцепс-література-англійська; пятниця: ноги-географія-історія.
Через три тижні Остап зайшов на кухню без майки, й батько, побачивши кубики, відразу прикрив власне черевце чайником. Хлопчина зміцнів, випрямився, почав присоромлювати батьків за сидіння на місці.
Василю, щось мені все це не подобається, сказала мамо під час вечері. Знаєш, що Остап попросив на день народження?
X-box?
Ні, шведську стінку і блендер для смузі! Я боюся, що Артем не репетитор, а якийсь спортивний фанат, ще й здоровя зіпсує
Вони ж займаються математикою.
Ти бачив їхні підручники у руках?
Бачив таблицю калорій
Отож. Сам знаєш: спортсмени вони
Які?
Не дуже розумні, постукала вона по столу. І син таким стане.
Може, краще не дуже розумний, але сильний, ніж кволий мудрагель?
Я хочу, щоб був звичайний хлопчина! Хочу припинити ці заняття!
Дзвінок.
Це класна керівниця, глянула на екрані й прийняла дзвінок: Так? Що він там вчудив? Добре, підїду.
Що трапилось?
Остап влаштував бійку. Бачиш?
Я з тобою.
***
Школу батьки доїхали на таксі. Їх одразу викликали до директора.
Оце тобі й репетитор. Третій клас, а вже до директора!
В кабінеті було повно: батьки, діти, психолог, класна. Гул стояв такий, що у сусідньому класі розладналося піаніно.
Тут не спортзал, а школа! обурювалась одна з мам.
Що сталося взагалі?
Класна пояснила:
Остап на перерві змушував хлопців грати у драбинку та рахувати дробовим діленням.
Що ще?
Підтягуватись на турніку, поступово збільшуючи навантаження.
Дітям це не подобалось, а Остап погрожував.
Але вони перші почали! Хотіли мене побити, бо я виправляв їхню вимову.
Як?
Казав, як правильно відмінюються забіяка і задирака. Вони кинулися на мене, я й відповів, як вчить Артем Павлович: Багато енергії більше підтягувань, замість бійки поділись знанням!
А якщо підійдемо знову то закінчиться добуванням квадратного кореня! схлипував один хлопчик.
Цьому неандертальцю не місце тут! кричала мама.
Чекайте, то бійки не було?!
Обижені похитали головами.
Тобто, син у відповідь займався математикою та фізкультурою?
І ще бігом по стадіону й заучуванням Шевченка!
Дивись, а ти боялась, що він стане не надто розумним спортсменом, Василь глянув на дружину, вона кивнула.
Я повинна перепросити, несподівано сказала директорка.
Щоб він вибачився! репетували батьки.
Не перед вами, а перед батьками цього хлопчика. Ваш син молодець. Але за все почуте мушу повідомити: треба перевести його
Нарешті! У гірший клас!
У четвертий клас він значно випередив програму! директорка поставила крапку.
У кабінеті зависла тиша. Було чути, як заздрість і злість прорізають стіни. Люди розходились, намагаючись не зустрічатись поглядом.
Алло, Артем Павлович, нас переводять у четвертий клас, предметів буде більше
***
За тиждень Остапа й справді перевели в четвертий. Ще за два тижні він поїхав на змагання з кросфіту і готуватись до літературної олімпіади. А за місяць татові подзвонив хтось із батьків екс-однокласників попросив номер Артема Павловича.
З часом виникла ціла дитяча секція з комбінованим спрямуванням, куди не приймали не просто за слабку фізичну підготовку, а найперше за погані оцінки у щоденнику.
Дивлячись, як Семен замість розв’язання задачі старанно виводить у зошиті чергового Людину-павука, батьки розуміли: безтурботне і ситне майбутнє в їхній родині світить лише коту.