ЖИТТЯ

Моє знайомство зі злuм псом, що став моїм другом!

Кожного літа мої батьки завозили мене на канікули до моєї бабусі. Я дуже любила наше красиве і краєвидне село.

Мені було 7 років, коли я познайомилася з найкращим другом мого життя.

У нашого сусіда, дяді Сашка, з’явилася собака крупної породи, як і хто її привів йому чи подарував, ніхто не знає. Вона просто в один день почала жити з ним.

Реклама

Дядя Саша собаку на прив’язі не тримав, і вольєра вона не мала. Жила надворі у будці. У двір ніхто не заходив, ні сусіди, ні дільничний, навіть ветеринар боявся Лори, так звали собаку.

Намагалися сваритися з дядьком Сашком, щоб тримав собаку на повідку. Але дядю Сашу, міліціонера зі стажем, не так легко було змусити робити те, що йому не подобалося. Лора спокійно ходила по подвір’ї.

Коли вони йшли на прогулянку, всі сусіди ховалися, а бабусі кричали, щоб забрав ту звірюку або взяв на повідець. Турбувалися, щоб не поїв їхніх курей, качок та іншої живності.

Прийшла і моя черга познайомитися з Лорою, але коли ми приїхали, бабуся була дуже зайнята і зовсім їй вилетіло з голови розповісти мені, що по сусідству дуже зла собака. Ми сіли обідати. Я не доїла свою їжу, а їла я дуже мало, а бабця щедро мене годувала завжди, порції були дуже великі, і пішла до Лори. Я протягнула їй миску:

– Смачненького тобі принесла.

proalabaev.ru

Лора подивилася на мене своїми оченятами, голосно видихнула та за кілька хвилин все з’їла. Відтоді вона рятувала мене від великої кількості їжі. Це був наш маленький секрет.

В дитинстві я була дуже шкодливою дитиною. В нас в селі є велика дзвіниця, створена для сповіщення про біду або ж про радість. Я змогла залізти в те приміщення, де на самому верху висів великий дзвоник до якого вела хитка драбина. Не довго думаючи, я почала дзвонити. Гул стояв на все село. Мені аж вуха заклало. Але мене це веселило, тому я продовжувала.

Люди полякалися: що ж сталося? Прибігли всі, в тому числі моя бабця, яка тільки побачила мене в дзвіниці, як схопила гілочку й почала за мною бігти. Втікала я від неї дуже швидко. Бігти не знала куди, бо додому не можна було. Там точно отримаю ремнем.

Я подумала, і вирішила, що можна сховатися у дяді Саші у дворі. Туди ніхто не зайде. Я прибігла і зразу в будку до Лори.

Моя бабця зі всіх сил бігла за мною, аж задихалася. Вона не боялася нікого, в тому числі Лори. Тому пішла прямо до будки, але на її шляху став дядя Саша.

– Надю, не підходь до Лорки, бо любить вона твою Любцю, як своїх собаченят.  Краще відійди від гріха якомога далі, — сказав дядя Саша.

В цей момент моя бабця вирішила не ризикувати та пішла додому. І аж пізно ввечері повернулася, підійшла до будки та каже:

– Любцю, вилазь. Не будимо тебе бити та сварити. Ходи додому їсти.

І вже через годину з мискою я ішла до Лори.

В останній рік Лори ми приїхали в село в серпні, були дощі, тікаючи від них ми бігли через город і садок до альтанки, яка була під накриттям. Ми перечекали дощ, вийшли до лісочка. Лора положила мені голову на коліна, щоб я її гладила. В той момент вона заснула назавжди. Шумів вітер, на небі пливли хмаринки, а я ледве стримуючи сльози поцілувала її вже сиву, але таку милу мордочку, і вірила, що її добра душа десь знову народиться і буде радувати інші дитячі серця своєю любов’ю.

Чи були у вас веселі дитячі історії про домашніх тварин?

Реклама

Також цiкаво:

Close