Автор: Ковальчук Тарас
**Щоденниковий запис** Мене звуть Олеся. Мені тридцять років, я працюю офісним співробітником у компанії
Дощ із ціплячим холодом накривав Київ, а люди, загорнувшись у плащі, поспішали мимо, навіть не помічаючи
Українські вчені зробили прорив у носимій технології, який назавжди змінить наше бачення світу.
Я сиділа біля вікна, спостерігаючи, як густі сніжинки кружляють над Одесою. Розмова з чоловіком добігала
Той маленький ветеринарний кабінет ніби стискався з кожним подихом, наче стіни відчували вагу цієї миті.
У дощову ніч, у маленькому містечку, молода офіціантка на імя Оксана Коваль помітила чотири дівчинки
Мультимільйонер чекав на Bolt, коли раптом побачив свою колишню, яку не зустрічав шість років.
То був звичайний недільний сніданок лише мій син Ярослав, я та гора млинців, від якої у нього світилися очі.
Він обіцяв бути поруч, але замість цього вона залишилася самотньою в холі аеропорту. Його «термінова
Місто, оповите темними сутінками, дихало глухою, важкою тишею, яку порушували лише рідкісні сирени швидкої допомоги.