Ковальчук Тарас

У церкві стояла глибока, мимоволі відчутна тиша. Повітря дихало ладаном, плачем та неназваним горем.

Коли Оксана Петренко разом із архітектором Тарасом тримала в руках проекти дитячого центру імені Андрія

Того дня я не мав бути біля води. Це була лише коротка перерва від моєї зміни в кафе при пристані.

Двадцять три роки я віддав свого життя паралізованому синові. Але прихована камера відкрила правду, якої

Соломія Романівна, благаю вас не звільняти мене! У мене ж дві дитини, іпотека! — Соломія стояла перед

**Запис у щоденнику: Розрив, що врятував нас обох** — Даріє, що це ти робиш?! — голос Тараса гримів по квартирі.

Мені важко дихати сьогодні. Згадую той розмову. Матуся біля вікна, а я за столом крутила ложку – в остиглій

Галя Шевченко складала у коробку старі фото, коли натрапила на знімок з випускного. Сорок років тому

Сьогодні Оксані виповнилося тридцять. Перший день народження доньки за вісім років, який ми зустріли разом.

— Сонечку, поясни будь ласка, що це значить? — сусідка Ганна Михайлівна стояла на порозі з торбинкою