Ковальчук Тарас

**Заслужене щастя** Марія прийшла з роботи, переодягнулася та випила чаю. Вечеря ще не терпить, встигне.

Однієї жовтневої дощової ночі… Вечірня служба вже закінчилася. У храмі майже нікого не залишилося – дощ

— Будь ласка, поверни мені сина. Я дам тобі все, що забажаєш, — прошепотіла з останніх сил Оксана.

Оксана прокинулась зі світанком, приготувала сніданок, зібрала чоловікові їсти з собою і лиш тоді пішла

Долі у людей різні. Комусь пощастить із самого дитинства знайти ту єдину любов на все життя.

— Жалкуєш? — спитав Максим, обіймаючи Олену, яка притулилася до його грудей. — Ні. А ти? — Олена підняла

— Я не знав про її існування аж до сьогодні. Не до дитбудинку ж її віддавати. Вона моя дочка, — сказав чоловік.

**Двірник нашого двору** Якось у ранні осінні сутінки Марічка йшла додому. Вуличні ліхтарі, як завжди

**Биття серця** — Мирославе Степановичу, вам не обов’язково їхати до нашого філіалу особисто.

Олег сидів у темній кімнаті, прислухаючись до нічних звуків. Під вікном зупинилася машина, м’яко ляснули