Колись давно, коли часи були інші, а вулиці Києва лунали дзвоном підків та блиском каштанів, на центральній Хрещатицькій площі панував свій лад. Тут ходили люди у вишуканих костюмах, несли пакунки з модних бутіків і так поспішали у своїх справах, що й оков не кидали на тих, хто живе простішим життям. На узбіччі стояло чорне авто новенький Mercedes-Benz S-Класу, а біля нього статечний багатій у дорогому пальті, що гучно провадив балачку по телефону, розмахуючи рукою біля відкритої літньої кавярні.
Та тиша того дня раптово розсипалась. Малий хлопчик, не старший пяти літ, у захололому старенькому одязі, вискочив із натовпу, тягнучи не по собі важке відро. І в мить, не вагаючись, вихлюпнув брудну воду просто через чорно-срібні дверцята виблискуючого авто. На polished фарбах проступили широкі плями болота, а на склі закрутилися річки грязюки. Люди охнули й миттю почали тягти мобілки, ловити кадри пригоди. Власник розкішної машини блискавкою розвернувся в гніві:
Ти що наробив?! заволав він.
Хлопчик стояв мовчки, міцно стискаючи ручку порожнього відра. Губи в нього тремтіли, але очі були вперті й прямі.
Ти поставив машину прямо на мою маму, сказав він тихо, але рішуче.
Уся площа ніби застигла: навіть шум машин став віддаленим і неприродним. Чоловік здивовано заморгав.
Що?
Хлопчик показав пальцем під автомобіль до самого бордюру. Усі прикипіли поглядами камера одного з перехожих навела лінзу туди ж. Під важким колесом було розчавлено букет свіжих ромашок, а поруч затиснута жіноча сумка, з якої вибився обірваний ремінець. Люди почали шепотітися між собою. Водій багатія відступив убік, зблідлий.
Я не помітив почав невпевнено виправдовуватися заможний чоловік.
Голос хлопчика затремтів:
Вона продавала тут квіти
В обличчі чоловіка щось змінилося. Він опустився навколішки біля колеса, почав вивільняти пошматований букет із-під шин. І раптом його рука завмерла біля краю автобуса зачепився браслет із бісеру. Чоловік повільно підняв його, дивлячись, як із лиця поступово зникає кров.
Ні Марічко? прошепотів він.
Сльози котилися по щоках хлопчака.
Ви знали мою маму? хрипко спитав іще.
Та відповісти не встиг. Задні двері Мерседеса плавно відчинилися зсередини, і вийшов тендітний голос жінки:
Леончику?
У цю мить хлопчик і багатій кинулися обертатися водночас. А всі навколо, з телефонами напоготові, забули навіть вдихнути.
