Після робочого дня я заїхав до дитячого садка, щоб забрати доньок Алісу і Лізу, але, на мій подив, вихователька повідомила мені, що їх вже забрала бабуся. Я був спантеличеним, оскільки в договорі було чітко зазначено, що тільки ми з дружиною маємо право забирати дітей. Через те, що моя мама живе далеко, то я зрозумів, що це теща.
Не зволікаючи, я зателефонував дружині, щоб дізнатися, що сталося, чому вона мене не попередила. “Хіба ж мама тобі не подзвонила? Вони в заміському будинку”, – сказала вона здивовано.
“Ні, не попередила, я дізнався від виховательки, що дітей немає? Вона не розуміє, що так робити не розумно, неначе мала дитина!” – відповів, я був дуже сердитим.
“Вона мені подзвонила сказала, що хоче вихідні провести з онучками, і я сказала, щоб вона попередила тебе, що забере дівчаток з садочка. І вони поїхали на дачу. Заспокойся. Відпочинемо цими вихідними самі”, – заспокоювала дружина мене.
Хоча, думка про те, що я проведу час з дружиною на самоті, допомогла покращити мій настрій. Але я все ще був дуже злим, я як батько мав би знати, де мої діти, якщо мене не запитали дозволу, то хоча б попередити можна ж було.
Ретельно обміркувавши ситуацію, я вирішив поїхати на дачу. Щоб в котре поговорити з тещею та пояснити, що так робити не гоже. Там я побачив донечок які із задоволенням бігали по подвір’ї.
-О, Аліса дивися тато приїхав, а бабуся казала, що він ніколи вже не приїде.- вигукнула молодша чотирирічна Ліза, кидаючись в мої обійми.
Тим часом теща вибігла з будинку
-Сашко, ти чого прилетів, дружині б краще час приділив, а то обвішав її дітьми й обов’язками, а сам на роботі відсиджуєшся. – нервово зауважила вона.
Не звертаючи уваги на її провокаційні слова, я спокійно попросив.
-Ліда Яківна, на вихідних я сам займаюся доньками, поки моя дружина відпочиває і проводить час так, як хоче вона. Ми з нею це вирішили у двох. А ви на наступний раз попереджайте про свої дії, бо я напишу заяву про викрадення дітей.
Що вона говорила мені в слід я не чув, бо дівчатка вже самі сіли в автомобіль і гукали мене їхати.
Невдовзі мені зателефонувала дружина.
“Чому ти погрожував моїй мамі, та ще й перед дітьми обзивав її? Дітей силоміць до машини посадив. Ти з глузду з’їхав?” – запитала вона.
“Я її не обзивав, а спокійно розмовляв, діти сіли самі, поперед мене побігли, давай в дома поговоримо”, – сказав я.
По дорозі додому Аліса запитала мене, що таке “тяжка жіноча доля”, донька розповіла мені, що бабуся пообіцяла їм, що вони будуть жити разом без мене. “Будемо жити разом: ви, я і мама, така наша жіноча доля” Вона згадала, що бабуся їм розповіла, що всі чоловіки, то зло, що їхній тато вже знайшов собі іншу тьотю, а маму не любить і покинув її. Як би мені не хотілося відреагувати гнівно, я стримався, щоб не налякати доньок. Їм пояснив, що маму люблю, і покидати не збираюся. А бабуся захворіла в неї температура і вона просто марить.
Річ у тім, що після двадцяти років шлюбу, тесть покинув дружину і пішов жити до іншої жінки. І тепер вона вважає, що всі чоловіки зраджують, та невпинно шукає докази того, що я також маю коханку. Все б нічого, ну навіщо ж вплутувати дітей. У них вік якраз такий, що вони все схоплюють на льоту.
Доньки щойно приїхали, одразу також розповіли мамі про “нелегку жіночу долю” та те, що “чоловіки то зло”. Відправивши дітей гратися до себе в кімнати, я поговорив з дружиною про поведінку її матері. Я висловив все, що думаю про неї та її вибрики. А ще сказав, що категорично проти, щоб вони були з нею на одинці, через те, що я сумніваюсь у її адекватності. І взагалі не маю бажання, щоб вони бачилися.
Дружина запевнила мене, що її мати більше не матиме доступу до наших дітей, і я щиро сподіваюся, що так воно і буде.
