Я практично не бачила свою дитину чотири з половиною роки. Андрій поїхав до Одеси продовжувати навчання, пообіцявши, що буде приїжджати кожні вихідні. Однак син не часто приїжджав, рідко виходив на зв’язок, з’являючись лише тоді, коли були потрібні гроші. Я багато років тому втратила чоловіка, жила самотньо, і єдиною розрадою були робота та кіт і собака.
Одного дня тишу в домі перервав телефонний дзвінок від Андрія, син поділився зі мною радісною новиною. Він зробив пропозицію своїй Аліні, і вони планували одружитися наступного місяця. Переповнена щастям, я прийняла запрошення на весілля, з нетерпінням чекаючи зустрічі з майбутніми сватами та невісткою. Аліну я бачила лише в сина на телефоні, показав кілька фотографій, ще пів року тому коли приїжджав.
Готуючись до весілля, я вирішила зробити свій фінансовий внесок, продавши стару машину і гараж свого покійн0го чоловіка. Я навіть зняла гроші з ощадного рахунку, поставивши весілля сина на перше місце. Все переслала сину, він натякав перед цим, що потрібно багато грошей, бо свати багаті й він не хоче бути в боргу перед ними.
З нетерпінням чекаючи на зустріч я взяла відпустку, та в назначений день вирушила до столиці гумору, але по приїзду на мене чекав не веселий жарт. Син не зміг зустріти мене на вокзалі через несподіваних гостей. Замість цього було доручено взяти таксі до їхнього будинку.
Діставшись до їхньої квартири, я була шокована, побачивши гучну вечірку в самому розпалі, з не тверезими молодими людьми довкола. Коли я зайшла у квартиру, зустріла Дениса, Андрієвого кращого друга ще зі школи, який також був напідпитку. Він пояснив, що вони святкували весілля Андрія й Аліни два дні тому. А цього дня просто друзі прийшли привітати молодят.
Сина з невісткою я знайшла в іншій кімнаті, обоє спали не тверезі, намагалася розбудити та не змогла. видно не одну літру пригубили. Я одразу викликала таксі й повернулася додому вечірнім автобусом. Мною трясло всю дорогу. В дома проплакала всю ніч.
А рано знову пролунав дзвінок від сина.
– Мам, ти що приїхала й одразу назад? Могла б переночувати, Аліна хотіла з тобою познайомитися. – Андрій говорив як ні чого не сталося.
-А чого я там маю бути, на весілля ти ж мене не запросив. Може поясниш, за що мені така честь.
-Мам, ну ти ж село селом, а там люди з інтелігенції, ну чого ти ображаєшся, ти ж радій, що я в люди вибився. – заявив мені син.- Ти ж не вмієш так, як вони, я й подумав, що ми з тобою окремо відсвяткуємо.
Я кинула слухавку. Вже минуло два місяці, я заспокоїлася, але не пробачила. Я до цієї пори не можу підібрати слів, щоб висловити своє розчарування.
Поки що вирішила, що раз син не вважає мене достойною людиною для його нових родичів, то житиму для себе. Я ж не стара жінка, всього п’ятдесят п’ять. Так запустила себе, кожну копійчину для сина відкладала, а сама не пам’ятаю коли в перукарні була, ще, мабуть, замолоду.
От так до виховувалася, от так долюбила єдиного сина, маю тепер дяку.
