Мій зять, Олег і донька Аня одружені вже три роки, я не часто приїжджаю до них в місто, частіше вони навідувалися. Олег працює програмістом у хорошій компанії й має солідну зарплату. Сам зміг купити квартиру, машину. Аня ж моя не працює, вона закінчила лише музичне училище, хоча я її завжди просила здобути професію більш робочу. Та донька ображалася, що я хочу закопати її талант співачки.
До одруження Аня вважала, що володіє неабияким талантом. Вона співала вечорами в ресторані, але після одруження вирішила творити власну творчу кар’єру. Однак протягом останніх років Аня не займалася творчістю говорила, що це не так легко, що потрібен іще час.
Коли до мене зателефонувала сваха й сказала, що діти на грані розлучення я не повірила, донька завжди телефонувала й говорила, що в них все добре. Сваха розповіла, що Аня дуже лінива та геть не дбає про чоловіка й домашнє господарство. Я не хотіла в те вірити, тож вирішила відвідати подружжя.
Приїхала без попередження. На мій подив, квартира була в повному безладі, з купою немитого посуду і брудної білизни, пилом і сміттям, розкиданим всюди.
Потім зі спальні з’явилася Аня, заспана й закуйовджена, на годиннику вже була чотирнадцята година.
Я не могла не поставити донці складне запитання: “Аню, ти вже знайшла роботу?”
Вона відповіла: “Я все ще шукаю своє справжнє покликання”.
“А поки шукаєш, чому не займається домашніми справами або не готуєш їжу? Які твої плани на майбутнє?” поцікавилася я. “Ти справді думаєш, що Олег хоче мати таку дружину, яка так себе поводить? Хіба ти не бачиш, як важко працює твій чоловік?”
“В Олега звичайний робочий графік, звичайна нудна робота“, – байдуже відповіла вона.
“Але ж саме він забезпечує тебе. Ти могла б хоч іноді щось робити у квартирі, прибрати, приготувати їсти”.
“Я йому не хатня робітниця”, – заперечила Аня.
“У тебе тепер є сім’я, – наполягала я. – Хіба це не твій обов’язок?”
“Хіба це твоя особиста справа?” – зневажливо відповіла донька. “ Тобі вже, мабуть, пора додому, мені ще до подруги на зустріч їхати”- додала вона
Після нашої бурхливої перепалки з донькою я негайно покинула їхній дім. Всю дорогу в електричці я роздумувала над тим скільки ще мій зять так витримає. Так я розумію, що це моя похибка у вихованні, донька постійно хворіла мала проблеми зі спиною, тому я робила все, щоб вона не перетруджувалася, але ж зараз вона здорова.
Тепер з дня на день чекаю коли вона з речами повернеться в батьківський дім. Та думаю, як її все ж таки заставити подорослішати й взятися за голову.
