Без категорії
Андрій Сергійович Вовк прив’язав її до стовпа на автозаправці за шістдесят кілометрів від дому.

Собаку звати Туман. Великий, кудлатий, сірий, як грудневий ранок, він живе у Зоренків у дворі вже вісім років.

Кіт сидів на підвіконні й дивився вниз, у двір, де голуби ділили хлібну скоринку. А Тарас дивився на кота.

Собаку звали Туман. Великий, кудлатий, сірий, як грудневий ранок, жив він у дворі Зоріних уже вісім років.

Михайло стояв на тому самому місці, де п’ять хвилин тому залишив Ганну, розгублено дивився на всі боки

Ніна Степанівна побачила його о пів на восьму ранку. Геннадій стояв біля ліфта й тримав кота.

— Олено, ти що, серйозно думаєш, що я після розлучення по під’їздах буду поневірятися?

Слухай, я тобі розповім таку історію. Михайло стояв на тому ж місці, де п’ять хвилин тому залишив

Він сказав: «Моя колишня все встигала». І в цей момент я зрозуміла — нам не по дорозі Знаєте, є моменти

— Олено, ти що, серйозно думаєш, що я після розлучення по під’їздах поневірятимуся? — Людмила Миколаївна










