Яке це має значення, хто доглядав за бабусею! Мешкання за законом повинне бути моїм! — сперечається зі мною моя мама.
Моя рідна мама погрожує подати на мене до суду. Чому? Бо квартира після моєї бабусі дісталася не їй, і навіть не мені, а моїй доньці. Мама вважає це жахливо несправедливим і наполягає, що квартира мала бути її. Але бабуся вирішила інакше. Чому? Мабуть, тому що ми з чоловіком жили разом з нею та доглядали за нею останні пʼять років.
Мою маму сміливо можна назвати егоїсткою — її особисті інтереси для неї завжди були важливіші за все інше. Вона тричі виходила заміж, але в неї лише двоє дітей: я і моя молодша сестра. Ми з сестрою маємо чудові стосунки, а от із мамою — зовсім ні.
Свого батька я майже не памʼятаю. Він розлучився з мамою, коли мені було лише два роки. До шести років ми з мамою жили у бабусі. Я чомусь вважала бабусю суворою. Мабуть, це тому, що мама постійно плакала. Лише з роками я зрозуміла, що бабуся насправді була дуже доброю людиною і просто хотіла, щоб її донька жила добре.
Згодом мама вдруге вийшла заміж, і ми почали жити з вітчимом. У цьому шлюбі народилася моя сестра. З вітчимом мама прожила сім років і знову розлучилася. Цього разу до бабусі ми не повернулися: вітчим поїхав на заробітки, а нам дозволив мешкати у своїй квартирі. Через три роки мама втретє вийшла заміж, і ми перебралися до її нового чоловіка.
Звичайно, він не надто радів, що його дружина має двох дітей, але і не кривдив нас. Просто ігнорував. Мама теж нас ігнорувала і була повністю захоплена новим чоловіком. Постійна ревнощі, скандали — це була звичайна справа.
Раз на місяць мама збирала речі, погрожуючи піти, але вітчим завжди її зупиняв. Ми з сестрою перестали на це реагувати: я взялася за виховання сестри, бо мамі було ні до нас. Добре хоч, що у нас були бабусі — вони завжди допомагали. Потім я поступила до університету і переїхала до гуртожитку, а сестра — до бабусі. Батько її підтримував, а мама гукала лише на свята.
Я змирилася з характером мами, але сестра ні — вона сердиться на маму навіть зараз, особливо після того, як та не прийшла на її випускний.
Минав час. Сестра вийшла заміж і переїхала до іншого міста, а я зі своїм хлопцем жили у зйомній квартирі й часто навідували бабусю. Ми були дуже близькі. Потім бабуся захворіла й опинилася в лікарні — треба було доглядати, я стала приходити щодня, носила продукти, готувала, прибирала, допомагала з лікарствами. Хлопець теж допомагав. Тоді бабуся й запропонувала нам переїхати до неї, щоб економити на квартирі.
Ми одразу погодилися. Наші стосунки з бабусею були чудові, моєму хлопцю вона теж дуже подобалася. Заселилися. Через пів року я завагітніла — вирішили залишити дитину. Бабуся тішилась, що в неї буде правнучка. Ми скромно одружилися, запросили рідних у кав’ярню. Мама навіть не подзвонила з привітанням.
Коли доньці було два місяці, бабуся впала й зламала ногу. Було дуже важко справлятись із немовлям і бабусею, я дзвонила мамі, просила допомоги — вона відмовилася. Сказала, що не добре себе почуває. І більше не прийшла.
Через пів року у бабусі стався інсульт, вона прикута до ліжка. Я ледве все витримала, тільки завдяки чоловікові. З часом їй покращало — почала говорити, ходити, жити. Ще два з половиною роки. Вона бачила, як правнучка навчилася ходити. Померла спокійно, уві сні. Ми з чоловіком важко переживали цю втрату.
Мама приїхала лише на похорон. Через місяць — приїхати й вигнати мене з квартири. Вона була впевнена, що тепер житло належить їй. Але не знала, що бабуся ще після народження моєї доньки переписала квартиру на онуку. Тому мама не отримала нічого.
Вона була у люті. Забажала, щоби я віддала їй квартиру, інакше подасть до суду.
— Подивіться, яка ти хитра! Обдурила стару, забрала квартиру, а тепер сама тут живеш! Так не буде! Мені байдуже, хто доглядав за бабусею! Квартира повинна належати мені!
Я впевнена: мама не отримає жодної квартири. Я проконсультувалася з нотаріусом і юристом. Ми житимемо у квартирі, залишеній бабусею. А якщо вдруге народиться дочка — назвемо на честь неї. Яке це має значення, хто доглядав за бабусею! Квартира за законом повинна бути моєю! кричить на мене моя мама.
Як мій чоловік таємно утримував свою матір, поки я ламала голову, у що вдягти нашу доньку
Я та мій чоловік не живемо у розкоші – намагаємося виживати, як можемо. Обоє працюємо, але заробляємо небагато. Я б навіть сказала – дуже мало. У нас є чотирирічна донька. Ви й самі розумієте, як зараз важко утримувати маленьку дитину, та й загалом жити на малі гроші непросто.
А тут чоловік вирішив ще й мамі допомагати оплачувати квартиру. Ми самі ледве зводимо кінці з кінцями, а тут ще й гроші віддаємо свекрусі. Свекруха цілком здорова і могла б знайти хоча б підробіток. Я й сама могла б піти, але в нас маленька дитина, і хтось має забирати її з дитсадка і доглядати. Скільки разів просила свекруху доглянути за онукою – вона щоразу відмовляє, мовляв, сил немає. Каже, здоров’я вже не те.
А потім виявляється, що свекруха поїхала у відпустку – і не дешеву! Дізнаюся від чоловіка, який ставить мене перед фактом: доки мами немає, він просить мене поїхати на інший кінець міста доглянути її квіти. Сказати, що я була шокована — нічого не сказати. Я ж могла б цей час підзаробити, а мушу тратити на її орхідеї.
Але навіть це не головне. Останнім часом свекруха почала жити “по-царськи”: дорогі аксесуари, сукні з бутиків і ще бозна-що. Я все думала, звідки ці гроші? Чоловік постійно жаліється, що його “бідна мама” не може самостійно оплачувати комуналку. А тут така шикарна відпустка! Може, вона знайшла багатого спонсора?
І от одного дня помічаю: мій чоловік постійно тягне з собою важку сумку. Коли він був у ванній, я зазирнула туди — а там техніка. Один ноутбук я впізнала – він точно належав моїй подрузі. Наступного дня подруга розповіла, що мій чоловік підробляє ремонтом техніки.
Ось звідки гроші! І коли я прямо запитала, чи всі зароблені гроші йдуть на маму, він відповів: так.
– Тобто ми з донькою доношуємо старі речі, по кілька разів зашиваємо шкарпетки, а ти відправляєш маму по курортах і скуповуєш їй брендовий одяг?
– Це мої гроші. Де хочу – туди й витрачаю.
Ну що сказати — я теж прийняла рішення за свої гроші. Полюбляє маму? Нехай живе з нею. Хіба це не справедливо? Як мій чоловік потайки утримував свою маму, а я не мала у що вдягнути дитину Я зі своїм чоловіком живу
Дружний щоденник Діни Ще кілька тижнів тому моє життя більше скидалося на нескінченне, виснажливе коло.
Сиділка для дружини Ти це серйозно? Марисі здалося, що вона ослу́халася. Куди мені виїжджати?
За гривні я стала «молодшою». Минуло багато років, мій чоловік дізнався правду, і ми розлучилися.
Мій чоловік думає тільки про себе. Зїдає все, навіть дитині нічого не залишається. Тарасе, куди поділися банани?
Не пустили доньку на поріг А чому ви її не пустили? Євгенія нарешті наважилась запитати те, що не давало спокою.
Хотів би! Залицяльник думав, що оселиться у моїй квартирі за мій рахунок
Мені неймовірно пощастило, що я завжди була цілеспрямованою людиною. До 25 років я самостійно накопичила на власну квартиру.
Не отримала жодної допомоги ні від мами з татом, ні від родичів — усе зробила сама. А коли зустріла чоловіка, у якого закохалася, була настільки необережною, що зізналася йому, що маю свою квартиру.
Попри це, одразу попередила, що не збираюся жити у його квартирі, тож він має орендувати нам житло, а свою квартиру я здам, щоб заощадити на авто.
Він погодився, сказав, що незабаром назбирає грошей і ми переїдемо разом. Через пів року він прийшов до мене з валізою, мовляв, звільнили з роботи й грошей немає.
Просив, щоб я на деякий час пустила його до себе. Добре, що в нього є батьки. Ні, я його не пустила. Вважаю, що це був просто привід жити за мій рахунок, нічого більше. У результаті я з ним розірвала стосунки. Хотів би! Залицяльник думав, що буде жити в моїй квартирі за мій рахунок Мені дуже пощастило, що я завжди
Оленко, ти ж розумієш, яка зараз ситуація зовсім безвихідь, Юрій Петрович витер рукою лоба й стомлено зітхнув.
Мама померла, коли мені було лише вісім років. Тато став часто випивати, нам часто не було чим вечеряти.
