Мій чоловік прирівняв мене до дружини свого друга за святковим столом і отримав салат на коліна О, знову
Ти ж несерйозна зараз? голос у трубці проскрипів від праведного гніву, переходячи на ультразвук.
Майстерня замість офісу Зняла навушники і на мить тримала їх у руці, відчуваючи, як від підклавки до
Ой, Марисю, ну ти ж вже не чужа? Це ж просто помідори, вони ж ні крихти не кусають, Олег стояв у відкритій
Не дивіться на мене так! Я не хочу цього малюка. Заберіть його! кинула мені незнайома жінка дитячу колискову
Сусідка вирішила, що може просити у мене про все! Тепер їй залишилося лише переїхати до мене.
Мій чоловік прирівняв мене до дружини свого друга за святковим столом і отримав салат на коліна О, знову
Яке це має значення, хто доглядав бабусю! Квартира за законом повинна належати мені! – сперечається зі мною моя мама
Моя власна мама погрожує мені судом. Чому? Бо квартира від бабусі дісталася не їй і навіть не мені, а моїй доньці. Мама вважає це жахливо несправедливим і переконана, що житло мало б перейти саме їй. Але бабуся розпорядилась інакше. Чому? Мабуть, тому, що я з чоловіком останні п’ять років жила з бабусею і доглядала за нею.
Мою маму сміливо можна назвати егоїсткою — її інтереси завжди були в житті на першому місці. Мама була тричі заміжня, але має лише двох дітей: мене і молодшу сестру. Із сестрою у нас чудові стосунки, а от із мамою — не дуже.
Я навіть тата свого не памʼятаю: він розлучився з мамою, коли мені було лише два роки. Потім, до шестиріччя, ми з мамою жили у бабусі. Чомусь здавалося, що бабуся сувора, мабуть, тому що мама постійно плакала. Та вже дорослою я зрозуміла: бабуся була доброю, просто хотіла допомогти дочці стати на ноги.
Одного дня мама вдруге вийшла заміж, і ми знову переїхали. У цьому шлюбі народилася моя сестра. Через сім років мама знову розлучилася — але тепер до бабусі ми не повернулися. Вітчим виїхав працювати і дозволив нам поки що жити в його квартирі. Через три роки мама втретє вийшла заміж і ми переїхали до нового чоловіка.
Новий чоловік мами був, м’яко кажучи, не у захваті, що в дружини є діти. Хоч не ображав нас, але й не звертав уваги. Мама теж не особливо нами цікавилась — була зайнята лише чоловіком і ревнувала його, влаштовуючи сцени із биттям посуду.
Раз на місяць мама погрожувала зібрати речі й піти, але вітчим завжди її умовляв лишитися. Ми з сестрою вже звикли і не звертали на це уваги. Я взяла на себе турботу про сестру: мами на нас не вистачало. Добре, що були бабусі — вони нам дуже допомагали. Потім я поїхала до гуртожитку, а сестра залишилась жити у бабусі. Тато завжди їй допомагав. Мама ж телефонувала лише у свята.
Я прийняла маму такою, якою вона є — не турбувалася і не переживала за нас. А сестрі було важко — вона ображалася на маму та переживала, особливо коли мама навіть не прийшла на випускний сестри.
Ми виросли. Сестра вийшла заміж і переїхала до іншого міста, а я з хлопцем, хоч і були разом давно, не поспішали до весілля. Ми разом винаймали житло і часто навідували бабусю. Аж раптом бабуся захворіла і потрапила до лікарні. Я почала її доглядати — готувала, прибирала, розмовляла, контролювала, щоб вчасно приймала ліки.
Так я ходила до неї півроку. Часом із хлопцем — він завжди допомагав по господарству. Тоді бабуся й запропонувала переїхати до неї: мовляв, зекономимо на оренді і швидше купимо своє житло.
Не вагаючись, ми погодилися. У нас із бабусею були чудові стосунки, та й хлопець їй подобався. А через пів року я завагітніла, ми одружились скромно, навіть мама не привітала.
Коли доньці було два місяці, бабуся зламала ногу — і мені, з малям на руках, стало дуже тяжко. Я зателефонувала мамі й попросила допомоги, але вона відмовилася. Сказала, що їй зле, колись зайде. Але не прийшла ніколи.
Через пів року у бабусі стався інсульт, і вона стала лежачою. Без чоловіка я не впоралася б. Потім бабусі стало краще — вона почала потроху говорити, ходити, їсти сама. Після інсульту бабуся прожила ще два з половиною роки. Встигла побачити, як правнучка бігає. Померла тихо, вночі. Для нас її смерть стала тяжкою втратою — ми її щиро любили.
Мама приїхала лише на похорон. А за місяць приїхала з претензіями — мовляв, має виселити мене й забрати квартиру собі. Була впевнена, що отримує цю квартиру. Але поняття не мала, що бабуся ще після народження моєї доньки переписала квартиру на неї — і мама не отримала нічого.
Мамі це, звісно, не сподобалось. Вона зажадала віддати їй квартиру, інакше подасть до суду.
– Подивись лише, яка хитра! Обдурила стару, залишила без квартири, а тепер сама там живеш! Цього так не залишу! Не має значення, хто доглядав бабусю! Квартира повинна бути МОЯ!
Але мама не отримає жодної квартири. Я впевнено це кажу, бо проконсультувалась у нотаріуса й юриста. Ми залишимось мешкати у квартирі, яку нам залишила бабуся. А якщо вдруге у нас народиться донечка – обовʼязково назвемо її іменем нашої бабусі. Яке це має значення, хто доглядав бабусю! Квартира, за законом, повинна належати мені! свариться зі мною моя мати.
Права в черзі Вранці Олександр Петрович прокидався рано, ще до будильника на старенькому мобільному.
Незважаючи на всі мої прохання, щоб теща не завітала пізно, вона ні на що не звертає уваги.
