28 листопада 2025 року Сьогодні ввечері задзвонив мій брат Олег і попросив мене відмовитися від своєї
Я, Олена Коваленко, колись у віці вісімнадцяти літ народила свою першу донечку, Ярину. Після легкого
14 листопада 2025 року Сьогодні знову памятаю, як я, ще молодий студент з Харкова, одружився з бідною
На різдвяну вечерю, перед усіма, моя донька сказала: «Мамо, твої потреби завжди останні. Я хочу, щоб
Ця двері не для тебе: історія кохання, зради та спадщиниМарія тільки-но готувалась лягти спати, коли
9 листопада 2025 року, понеділок Стався ранок, коли я пробудився за хвилину до будильника. У кімнаті
Вона ніколи не була самотньою. Оповідь про просте щастя
Пізній зимовий ранок тільки-но починав світати. Двірники гучно шкребли лопатами сніг на подвір’ї старої хрущовки в українському місті.
Вхідні двері під’їзду весь час гримали, випускаючи на мороз тих, хто поспішав на роботу.
Кіт Філя сидів на підвіконні шостого поверху й уважно спостерігав за життям двору.
У минулому житті Філя працював бухгалтером у державній конторі й думав лише про гроші. Але тепер, втілений у пухнастого кота, він усвідомив: в житті є речі важливіші.
Тепер Філя знав, що насправді для щастя потрібні лише теплий погляд, щире серце і дах над головою. Все інше — неодмінно прийде.
Кіт оглянувся: на старенькому дивані тихо спала бабуся Валя, його рятівниця.
Філя поважно зіскочив із підвіконня й ліг поруч із нею, біля самої голови, притулившись м’якою шерстю до її сивого волосся.
Він знав: у бабусі Валі щоранку болить голова, й дуже старався допомогти як умів.
— Ой ти, Фільчику, справжній лікар, — прокинулась бабуся, відчувши м’яке тіло кота. — Знову біль зняв, от спасибі, як тобі це вдається?
Філя змахнув лапкою — для нього це дрібниці, ще й не таке вміє!
У цей час із передпокою почувся сердитий гарчок. То Гаврик — собака, який віддав бабусі Валя роки вірної дружби, — виявляв ревнощі.
Гаврик завжди при звуках чужих кроків гучно гавкав — показував, що господарка під надійною охороною.
Був певен — саме він головний у цьому домі.
“Хто він був раніше? Та мабуть, завідувачем ЖЕКу або міліціонером,” — думав Філя, — “шумний надто. Ну то й нічого, хай гавкає — так і спокійніше!”
— Ой, мої рідненькі, що б я без вас робила, — зітхаючи, встала стара, — зараз нагодую вас, та й на прогулянку підемо.
Як дадуть пенсію — купимо курочку!
Слово “курочка” породило справжню ейфорію.
Кіт замуркотів, затоптався на дивані й головою вперся в суху долоню старенької.
— От лобастий! Слова розуміє, — розчулилась бабуся. Пес сердито гавкнув і ткнувся мокрим носом у її коліна.
“Ех, живі душі, тепло у оселі від вас, і на серці не так самотньо,” – подумала з усмішкою бабуся Валя.
“А от помру я — що далі буде, хто знає… А я би хотіла бути кішкою, аби потрапити до добрих людей. Собакою, мабуть, не змогла б — лаю я тихо, характер не той. Але кішкою, та ще й чемною — була б чудова! Головне, аби до людей добрих…”
— Ех ти, — спохопилась бабуся Валя, — яких думок старість у голову не накидає!
Вона й не помітила, як Філя, лукаво посміхнувшись у вуса, кинув переможний погляд на Гаврика — бути кішкою, а не собакою.
Тепер він умів ще й читати думки — хороший бонус у котячому житті!
Ось так у цій звичайній українській оселі жили, гріли один одного й знали: вони — не самотні. В небі поволі розвиднювалося зимовий ранок видався пізнім і неповоротким. Двірник Петро скреготав лопатою
Я завжди буду поруч, мамо. Історія, в яку можна повірити Баба Одарка вже зранку рахувала години до вечора.
31листопада 2025р., щоденник Сьогодні я, Сергій Миколайович Коваль, пройшов до Центру додаткової освіти
Варя прибула на півгодини раніше і випадково почула слова чоловіка, які назавжди змінили її життя.
