Свекруха намагається зруйнувати мою сімю. Найболючіше те, що мій чоловік мені не вірить. Коли я одружився
Мені вже 47 років. Я звичайна жінка, нічим не виділяюся, можна сказати сіра мишка. Не красуня, не маю
Ну давай подивимось, що тут цікавенького! Все закрутилося з зовсім звичайного суботнього прибирання.
Нещодавно я заскочила до хати тітки, щоб віддати їй якісь документи. Бачимось із нею тільки на великі
«Я їду на відпустку, няньчити нікого не збираюся!» Свекруха мене підставила, але я їй повернула сторицею.
Ви мали б зробити мені ремонт, а не їхати у відпустку! Мені сниться, що мама мого чоловіка дорікає нам
2 липня, вівторок Дивно повертатися сюди після стількох років мовчання й відстані. Зранку я їхав з Києва
Шлях до людяності
Максим сидів за кермом щойно купленого автомобіля – саме тієї машини, про яку мріяв уже кілька років. Довго збирав гроші, відмовляючи собі в дрібницях, і тепер нарешті міг відчути справжню радість від здійсненої мрії. Панель приладів м’яко світиться в сутінках, у салоні затишно й тепло, а кермо здається особливо приємним на дотик – готове слухняно реагувати на кожен рух рук.
Максим провів долонею по гладенькій поверхні керма й посміхнувся – це була не просто машина, а уособлення його зусиль і наполегливості. Він вмикнув радіо, й у салоні залунала легка, ритмічна українська мелодія. Максим підспівував, а пальці відбивали такт на панелі. В цю мить він почувався по-справжньому щасливим.
Він їхав додому, де його вже чекали друзі. Діставшись додому, планували влаштувати невеличке свято – відзначити довгоочікувану покупку українським застіллям. В голові Максима крутяться сцени майбутнього вечора: буде розповідати, як економив на кожній гривні, як після роботи шабашив у вихідні, як відмовився від кав’ярень і обновок. Усі ці думки здавалися далекими й неважливими – зараз головне було насолодитися дорогою й відчути тріумф здійсненої мрії.
Шлях пролягав через затишний київський житловий квартал. Уздовж дороги — рівненькі ряди будинків з теплими вікнами, ліхтарі ніжно розсипають світло серед прохолодного вечора, малюючи на асфальті химерні тіні. Перехожі поспішали своїми справами, закутавшись у пальта й шарфи — повіяло вечірньою осінньою прохолодою.
Раптом просто перед машиною на дорогу вибіг хлопчик. Максим спрацював інстинктивно — різко натиснув на гальма. Автомобіль закружляв, шини голосно заскреготіли по київському асфальту, й усе зупинилося буквально у декількох сантиметрах від дитини.
Максим не міг повірити у те, що сталося — він ледь не накоїв лиха…
Декілька секунд сидів нерухомо, переводячи дихання, а серце шалено калатало в грудях. Вийшов із машини й кинувся до хлопчика. Виявилося, малий був у сльозах, адже його молодшому брату стало зле, і він змушений був просити допомоги просто на проїжджій частині…
Цей вечір для Максима став справжнім випробуванням людяності та співчуття. Всі плани, всі дрібні радощі й турботи відсунулися на другий план — головним стало допомогти хлопцям, підтримати матір, зустріти її в лікарні, дочекатися разом із нею результатів лікарського огляду, заспокоїти, проявити турботу.
Ця історія — про шлях до людяності: від тріумфу здійсненої української мрії до буденного, але справжнього героїзму, коли вчасно простягнута рука допомоги вартує всіх свят і особистих досягнень. Дорога до людяности Минуло багато літ від того вечора, а все памятаю, наче вчора. Ярко світило місяць
Маленька дівчинка, яка не могла їсти: ніч, коли моя падчерка вперше заговорила і все змінилося Останнє
Урок для дружини Ситією вже мені, Роман з обуренням відкинув ложку, обертаючи роздратований погляд на дружину.
