Без категорії – ZigZag

Без категорії

Переїжджай на «свою територію» – заявив чоловік

Привіт, слухай, треба розказати, що в мене трапилося, мов би у підвіконня, а не в кіно. Отже, Віталій

Без категорії

Забути не зміг: про те, як Прохор повернувся до першого кохання Мар’яни — цілительки травами, яка жила в чарівному домі біля лісу, і як серце назавжди зберігає пам’ять про юнацьку любов навіть через роки розлуки та змін.

Зовсім забути не вийшло Щодня я, Прохір, їду з роботи додому: спершу метро, потім тролейбус, і нарешті я вдома.

Без категорії

У нас двоє дітей, але ми любимо тільки одну.

У нашій родині двоє дітей, а любов, здається, випала лише на одну. Я давно помітив, що батьки більше

Без категорії

Я розлучилася з чоловіком, і тепер він неймовірно щасливий. Він доводить, що саме я була тією, хто обмежував його та заважав жити повноцінним життям.

Згадую, колись я розлучилася з Колом, і тепер він живе в щасті. Він доводить, що саме я була тягарем

Без категорії

Варення з кульбабок Закінчилася м’яка й сніжна зима без лютого морозу, але й вона вже набридла, так хочеться зелені, барвистих квітів і зняти нарешті теплу зимову куртку. У невеличкому українському містечку розквітла весна. Таїсія обожнює цю пору, завжди чекає на пробудження природи. Дивлячись із вікна третього поверху, вона розмірковує: — З першими теплими днями наче усе місто прокидається після зимової сплячки. Великі машини гудуть інакше, базар аж гуде. Люди в яскравих куртках та пальтах квапляться у своїх справах, а співи пташок поранці перекривають навіть будильник. Весна — це чудово, а літо ще краще… Таїсія давно мешкає в цій п’ятиповерхівці, тепер живе удвох із онукою Варою — четвертокласницею. Рік тому батьки Вари поїхали за контрактом працювати лікарями до Африки, донечку залишили бабусі. — Мамочко, довіряємо тобі нашу Варю, не брати ж її туди, ми знаємо, що ти найкраще приглянеш за онукою, — казала донька Таїсії. — Звісно пригляну, зі мною їй буде веселіше, на пенсії час маю, — відповідала Таїсія. — Ура, бабусю, тепер будемо гуляти в парку, а батькам ніколи! — раділа Вара. Нагодувавши онуку сніданком і відправивши до школи, Таїсія взялася за домашні справи — час непомітно минув. — Схожу до магазину, поки Вара зі школи прийде, обіцяла купити їй щось солодке за гарні оцінки, — думала вона, збираючись виходити. Вийшла з під’їзду, а на лавці вже сидять дві сусідки, підклавши під себе теплі подушки, бо лавка ще холодна. Семенівна — жінка без віку, а може й за сімдесят, ретельно приховує рік народження, живе на першому поверсі в однокімнатній квартирі. Валентина — 75-річна, життєрадісна, начитана, завжди у гарному настрої, абсолютна протилежність Семенівні, та частіше незадоволена. Як тільки розтане сніг та пригріє сонце, ця лавочка порожньою не буває. А Семенівна з Валентиною — завсідники, можуть тут сидіти з ранку до вечора, хіба на обід додому сходять і знову під лавку. Про всіх усе знають, жодна новина не омине їхню увагу. Таїсія інколи теж присідає до них, обговорюють новини, статті з журналів, передачі з телевізора. Семенівна традиційно розповідає про своє тиск. — Вітаю, жіночки! — усміхаючись, каже Таїсія. — Ви вже на посту. — Вітання, Тає, а як же, на посту! А ти не інакше як в магазин зібралась? — відразу помітивши сумку, мовила Семенівна. — Точно, в магазин. Вара зі школи скоро повернеться, обіцяла їй солодке за гарні оцінки, — не стала затримуватись і попрямувала. День минув звично: зустріла Варю зі школи, нагодувала, онука взялась за уроки, Таїсія за свої справи, потім поглянула телевізор. — Бабусю, я на танці! — почула Таїсія. Варя вже стояла біля дверей із рюкзаком та телефоном. Вона шість років займається танцями, часто виступає, а бабуся пишається онучкою. — Добре, Варинонько, біжи, — лагідно відповіла Таїсія й провела. Сиділа вона біля під’їзду, чекала онуку після танців та раптом до лавки підсів сусід з другого поверху, Єгор Ілліч. — Сумуєте? — запитав він. — В таку погоду й сумувати не варто! Весна, погода чудова! — відповіла Таїсія. — О, ще й одуванчики зацвітають — навколо все жовте, наче маленькі сонечка, — посміхнувся він. Таїсія погодилась. Раптом Варя підскочила і обійняла бабусю: — Гав-гав! — вигукнула вона. — Ось так сполохати можна — серце вискочить! — засміялась Таїсія. — Не поспішайте себе лякати, — пожартував Єгор Ілліч. — Ходімо, егозо, натерла тобі моркву з цукром, а ще улюблені котлетки підсмажила після танців, — лагідно сказала бабуся. Єгор Ілліч теж підвівся. — А що ви йдете додому так швидко? — здивувалась Таїсія. — Ви так смачно про котлетки заговорили — аж захотілось! Може, ще прогуляємось увечері. — Подивлюся, справ багато… Таїсія попрощалась із сусідом, зайшла додому з Варею. — Бабусю, а Єгор Ілліч до тебе сватається! — засміялась Вара. — Що ти таке верзеш! — відмахнулась Таїсія. — А ти знаєш, як він на тебе дивиться? Я помічаю! Якби Марік з паралельного класу так дивився на мене — всі би дівчата позаздрили. — Сідай до столу, спостережлива ти моя! А Марікові ще буде час подивитись! — усміхнулась бабуся. Таїсія таки вийшла ввечері на лавку, а Єгор Ілліч чекав на неї. Чомусь завсідники вже розійшлися. — Семенівна з Валентиною щойно пішли вечеряти, — радо сказав він. Відтоді Таїсія з сусідом часто зустрічалась, гуляли в парку, що через дорогу, читали газети, сперечалися про рецепти, артистів, та обмінювались історіями. Єгора Ілліча життя не балувало. Був одружений, мав доньку й онука, але рано став вдівцем. Дочку Віру самотужки виховував, працював на двох роботах — аби вона ні в чому не мала потреби. Та часу приділяв мало: вранці йшов на роботу, вона ще спала, ввечері повертався — вже спить. Віра виросла, вийшла заміж, поїхала до іншого міста, народила сина. Призвалася лише кілька разів, і то неначе з формальності. З чоловіком розлучилась, сама ростила сина. — Таїсю, дочка дзвонила, через два дні приїде, — розповів якось Єгор Ілліч, уже давно на «ти» із сусідкою. — Може, скучила, хоче ближче до рідних, — припустила Таїсія. — Не впевнений… Віра приїхала. Все така ж сувора й відсторонена. Єгор Ілліч чекав серйозної розмови — і не помилився. — Тату, я до тебе по справі! — заявила вона. — Давай продамо твою квартиру, переїдеш до нас, веселіше буде з онуком! Такий варіант не влаштовував Єгора Ілліча, не хотів залишати рідний дім заради “нагляду” холодної доньки, відмовив, посилаючись на звичку жити одному. Віра не здавалась. Дізнавшись про дружбу батька з Таїсією, прийшла в гості. Таїсія пригостила чаєм і варенням. — Ви дуже дружні з моїм батьком, — почала Віра. — Могли б ви умовити його продати квартиру? Навіщо йому одній так багато місця, можна ж подумати про інших! Таїсія здивувалась цинізму і твердо відмовила. Віра розлютилась і почала кричати: — Та зрозуміло все — це ви квартиру хочете! Знайшли старого й онуці придане готуєте! Милуєтеся вечорами, про користь кульбабок розмовляєте — двоє “кульбабок”! Може, вже і в рацсі заявку подали? Нічого в тебе не вийде, стара карго! — і грюкнула дверима. Таїсії було соромно, боялась, щоб сусіди не чули сварки. Віра незабаром поїхала, і Таїсія обходила Єгора Ілліча, намагаючись не зустрічатись. …І чай пила з варенням з кульбабок… Та як не крути — життя усе ставить на свої місця. Одного разу Таїсія поверталась з магазину, а біля під’їзду сидів Єгор Ілліч з жовтими кульбабками, навіть вже вив’язаним вінком. — Таїсія, не тікай, — попросив він, — присядь на хвилинку. Вибач за мою дочку. Знаю, що приходила й могла наговорити. Ми з нею поговорили, внуку буду допомагати, а вона… по-своєму… Вона поїхала і сказала, що у неї більше немає батька… А от я — зварив варення з кульбабок, дуже корисне й смачне, ти обов’язково повинна скуштувати! А ще їх можна в салат додавати! Після розмови про користь кульбабок разом зробили салат, і Таїсія спробувала варення — дуже сподобалося. Ввечері пішли у парк: — У мене новий номер улюбленого журналу — почитаємо під нашою рідною липою на лавці, — запропонував Єгор Ілліч. Таїсія присіла поруч, і зразу закрутилась бесіда, забули про все навкруги. Двоє разом — і в душі спокій. Щиро дякую, що читаєте, підписуєтесь і підтримуєте! Щастя вам і радості на життєвому шляху!

Варення з кульбаб Ось закінчилася довга, м’яка і трохи сніжна зима, хоча серйозних морозів цього

Без категорії

Тато не виконав обіцянку

Знаєш, сказала Анастасія Ковальчук дочці, підбираючи слова. Дорослі іноді діють дурно, навіть гірше, ніж діти.

Без категорії

Щасливі завжди усміхаються

Ольга сидить біля вікна, у дворі йде літній дощ, вже проблискає сонце, а краплі продовжують падати.

Без категорії

Я витягнув свій весільний костюм з шафи, і раптом на підлогу впав конверт.

З того часу, коли я дістав зі скрині свій наряд на весілля, на підлогу впала конвертлист. Той тихий шурхіт

Без категорії

Не хотіла, але скоїла: Історія Василиси з українського села, що змушена була переступити закон через борги покійного нареченого, протистояння злочинцям, підтримка громади та кохання, яке змінює долю

Не хотіла, але зробила Курити Катерина ніколи не вміла, але переконувала себе, що це допомагає заспокоїти нерви.

Без категорії

Новорічна тиша у засніженому Києві

Новорічна тиша Листопад був сірим, сирим і традиційно сумним. Дні тягнулися безкінечно, і в них не було