Без категорії

Мамин дзвінок у телефоні моєї невістки кардинально змінив мої наміри допомогти молодій родині з пошуком квартири Я живу сама у гарній однокімнатній квартирі в центрі Києва. Мій чоловік помер п’ять років тому, а від тітки я успадкувала ще одну “двушки” в іншому, менш престижному районі, але також із зручним плануванням. Здавала її акуратним молодим людям, раз на місяць приходила за орендною платою і перевіряла стан житла — два роки все було ідеально. Коли мій син одружився, разом із невісткою вони вирішили розпочати своє сімейне життя окремо — орендували квартиру і почали відкладати на перший внесок для іпотеки. Я не заважала їхньому вибору, хоча довгостроково планувала передати їм спадкову квартиру від тітки, дозволити продавати її, робити свій ремонт, меблювання тощо. Через рік після весілля у них народився син, і поява онука тільки додала мені впевненості, що треба оформити документи на сина. Аж поки тиждень тому не змінила свою думку. Це сталося після мого 60-річчя. Я вирішила святкувати красиво, виключно для себе — забронювала залу в ресторані і запросила багато друзів, родичів, а також сина з невісткою. З невісткою ми спілкуємось безконфліктно, хоча вона дуже емоційна і бувають спалахи негативних емоцій навіть у мою сторону, але я не тримаю зла, зважаючи на її молодість. Однак той випадок, коли вона виставила мене на посміховисько перед усіма гостями, повністю змінив моє ставлення до неї. Син із невісткою прийшли в ресторан із малюком. Через шумну атмосферу невістка попередила, що підуть годинки за годину, і я поставилася до цього з розумінням. Коли вони вже збиралися йти, невістка не могла знайти телефон, я допомагала, набрала її номер. Гості звернули увагу на метушню, у залі стало тихіше — саме тоді десь із підвіконня почувся злий гарчливий гавкіт і виття собаки! Усі повернули голови, невістка почервоніла, кинулася до вікна, схопила телефон і вимкнула дзвінок. Люди зиркали то на неї, то на мене. Ситуацію згладив мій брат, увімкнули музику, він виголосив тост, але, як то кажуть, щось уже дало тріщину. Увесь вечір я бачила, як гості перешіптувалися про «оригінальний» рингтон, який невістка поставила на мій номер. Наступного дня я попросила сина пояснити, але він сказав, що це дрібниця. Відтоді я не спілкуюсь із ними, а питання дарування квартири вирішила відкласти до кращих часів у наших стосунках. Хоча б почути від сина й невістки звичайні вибачення… Якщо вони до мене як до собаки — що ж, це їхнє право…

Я живу сама в затишній однокімнатній квартирі в центрі Києва. Мій чоловік помер пять років тому, після

Без категорії

«Ти не дружина, а прислуга. І дітей у тебе немає!» – Мамо, Галина поживе у нас. У нас ремонт, там неможливо перебувати. Вільна кімната є, навіщо їй сидіти в будівельному пилу? – сказав чоловік Галини. Чоловіка цей варіант не бентежив, чого не скажеш про його дружину і матір. Свекруха і духу не переносила невістки. – Мені потрібно працювати, я не можу тут залишатися, – тихо сказала Галина. Дружина працювала дистанційно, їй була потрібна тиша та спокій. Андрій був цілий день на роботі, і з мамою під одним дахом було зовсім непросто. А Галина звикла бути вдома одна – їй ніхто не заважав. Галина дивилася на свекруху і не знаходила слів. Господиня явно не хотіла бачити її у своїй оселі, але, мабуть, іншого виходу не було. Всі сіли за стіл на вечерю. – Галино, подай, будь ласка, свій фірмовий салат, – попросив Андрій. – Андрію, не їж цю хімію. Я зробила тобі інший – більш здоровий, – бідкалася свекруха. Обличчя Галини змінилося: її чоловік мав алергію на помідори – та як свекруха могла про це забути? Ще з дитинства вона казала: «Не треба до лікарів бігати, таблетку дам – і все минеться». – У нього алергія. Навіщо ти поклала помідори в салат? – обурилася Галина. – Та що ти вигадуєш? Один помідор — нічого не буде, – відмахнулася свекруха. – Йому стане погано. – Галино, не драматизуй. Немає у нього алергії! Його ж рідна мати знає краще за тебе. – Я його дружина, і піклуюсь про чоловіка. – Яка ти дружина? Звичайна прислуга! У тебе й дітей немає! Ось будуть – тоді й поговоримо. Галина схопилася зі столу і вибігла у спальню. Свекруха завжди знала, куди боляче вдарити. Андрій поспішив заспокоїти дружину. – Андрію, пробач. Я краще поїду до батьків. Або працювати в офісі. Я не залишуся з твоєю мамою. – Дозволь, я спробую з нею поговорити. Вона припинить! – Ні, ми це вже проходили тисячу разів. Під одним дахом ми не зійдемося. Довелося тимчасово орендувати житло, щоб уникнути нового сімейного скандалу. Свекруха, звісно, була невдоволена, але іншого виходу не мала. А Галина раділа, що має такого турботливого та уважного чоловіка.

Ти не дружина, ти прислуга. Дітей у тебе немає! Мамо, Оксана поживе тут. Ми зараз робимо ремонт у нашій

Без категорії

Я купую собі якісне м’ясо індички та готую на пару котлети, а чоловіку залишаю свинину з простроченим терміном – так живу в 57 років після тридцятирічного шлюбу, де все життя забезпечую сім’ю, а він навіть на пенсії не хоче працювати і з’їдає всю смачну їжу.

Я купую якісне мясо індички для себе й готую на парі, а чоловіку дістається стара свинина. Мені пятдесят

Без категорії

033

Сусіди вирішили довести нам, хто тут господар у будинку — і це без жодної причини.

Ой, слухай, була в мене колись кумедна, але трохи нервова історія з сусідами навіть не знаю, сміятись

Без категорії

П’ять років вона думала, що живе з чоловіком, але зрозуміла, що прагнула стосунків, як із мамою Олена родом із невеликого містечка. Саме там її вразили стріли Купідона. Вона закохалася в Олексія, і він відповів взаємністю. Вони вирішили втекти зі своєї малої батьківщини. Батькам сказали, що їдуть до Києва заробити на весілля. І справді поїхали, щоб заробити гроші. Але потім вирішили, що не витрачатимуть їх на гучне святкування. Зробили, як зараз модно: весілля у кедах і джинсах, подарунки — лише гроші, а замість справжнього застілля — фуршет. Гроші з подарунків пішли на погашення іпотеки. Тільки їхніх мам це не зупинило — коли молодята повернулися в рідне місто, їм влаштували скромне святкування. Минуло п’ять років від весілля. Подружжя вирішило почекати з дітьми, сплачували кредит, але на все грошей не вистачало. Мама Олени була рішучою, виховувала доньку сама, і при кожній розмові нагадувала, що вже чекає онуків. Але Олена ще не була готова. Часу наче вдосталь, тож із дітьми не поспішали. Згодом Олена почала висловлювати претензії до чоловіка, які до цього стримувала. Подзвонила подрузі і поскаржилася: — Він може годинами теревенити телефоном з іншими, а зі мною — ледь вітається… — Коли повернеться додому, зможете сісти й поговорити. — Я хочу після роботи подивитися романтичний фільм, а він постійно включає якісь жахи. — Скільки у вас телевізорів? Зараз же можна дивитись і з комп’ютера у навушниках… Але це вже не те, не родинне життя, якщо сидите поряд, а дивитесь у різні боки. — Теж так думаю! Мені здається, Олексій мене не розуміє! — Це досить незвичайне твердження. — Чому ти смієшся? — Добре, не буду. Олено, коли вам разом весело? — На відпочинку або коли приходять гості… Тоді він дуже турботливий… Довга бесіда торкнулася минулого: як Олена і Олексій знайомились, як дівчата заздрили її щастю, але з’ясувалося, що у глибині душі Олена мала незадоволену жіночу потребу — бути кращою для інших. Це була перша проблема, а ще інша… — Олено, яким ти уявляєш ідеальний шлюб? — Звісно, з дітьми. — Після появи дітей багато шлюбів, навпаки, розпадаються… — Чоловік має цікавитись моїм настроєм, підтримувати, оцінювати мої страви, хвалити вбрання… — А він цього не робить? — Каже, що все смачно, але мені це не достатньо. — Опиши детальніше: прийшов додому, ти його нагодувала — наприклад, картопляне пюре з котлеткою — і що далі? — Він радіє, посміхається. — Це ж теж комплімент! Було б гірше, якби відвертався й казав, що не голодний… Олена замовкла, ніби не до кінця розуміла, чому насправді невдоволена. Я запитала про стосунки з мамою. З’ясувалося, що мама Олени — дуже емоційна, переконливо опікувалася донькою і завжди підтримувала. Водночас подекуди була надмірно прискіпливою. У дитинстві Олена не знала тата, тому не мала прикладу, як по-різному люди можуть виражати емоції. Нарешті я сказала Олені: — Ти вже п’ять років одружена ніби з мамою — чекаєш, що чоловік буде поводитись так само. На перший погляд це дивно, але подумай… — Як же розлучитися з “мамою”? — Дуже просто: щоразу, коли у тебе претензія до Олексія, уявляй, що це не він, а добра, турботлива мама поруч. Змагатись із мамою він не може! — Оце так! — Ось і все! І побачиш: з часом претензії зникнуть!

Протягом пяти років Марічка була впевнена, що живе зі своїм чоловіком, а насправді підсвідомо мріяла

Без категорії

061

«Чоловік постійно порівнював мене зі своєю мамою, і я спокійно зібрала йому валізи — нехай тепер живе у неї»

Знову солі пожаліла? Ну скільки можна, несмачно ж, як трава, Остап демонстративно відсунув тарілку з

Без категорії

Одного разу я побачила свою щасливу сестру в супермаркеті, вона йшла під руку з поважним чоловіком, і на їхніх руках світилися обручки

Якось я побачила свою сяючу сестру у супермаркеті, вона йшла під руку із солідним чоловіком, і на їхніх

Без категорії

020

Мій друг, 42 роки, нарешті одружився: каже, що його дружина чудово прибирає та смачно готує, а решта його не цікавить

Мій давній товариш, якому вже минуло сорок два, нещодавно одружився. Каже, що дружина вміло тримає господарство

Без категорії

Чоловік сказав дружині, що вона йому набридла, але вона так сильно змінилася, що вже він їй набрид — історія, як звичайне сімейне життя обернулося на зовсім іншу казку

Майже два роки тому, у самому серці Києва, я почула від мого чоловіка слова, що вкарбувалися у память назавжди.

Без категорії

016

«Мати моєї дружини — заможна підприємиця, нам ніколи не доведеться працювати!» – радів мій товариш Антон.

Мати моєї дружини багата, нам ніколи не доведеться працювати, з захопленням ділився зі мною мій друг.