Дружний щоденник Діни Ще кілька тижнів тому моє життя більше скидалося на нескінченне, виснажливе коло.
Сиділка для дружини Ти це серйозно? Марисі здалося, що вона ослу́халася. Куди мені виїжджати?
За гривні я стала «молодшою». Минуло багато років, мій чоловік дізнався правду, і ми розлучилися.
Мій чоловік думає тільки про себе. Зїдає все, навіть дитині нічого не залишається. Тарасе, куди поділися банани?
Не пустили доньку на поріг А чому ви її не пустили? Євгенія нарешті наважилась запитати те, що не давало спокою.
Хотів би! Залицяльник думав, що оселиться у моїй квартирі за мій рахунок
Мені неймовірно пощастило, що я завжди була цілеспрямованою людиною. До 25 років я самостійно накопичила на власну квартиру.
Не отримала жодної допомоги ні від мами з татом, ні від родичів — усе зробила сама. А коли зустріла чоловіка, у якого закохалася, була настільки необережною, що зізналася йому, що маю свою квартиру.
Попри це, одразу попередила, що не збираюся жити у його квартирі, тож він має орендувати нам житло, а свою квартиру я здам, щоб заощадити на авто.
Він погодився, сказав, що незабаром назбирає грошей і ми переїдемо разом. Через пів року він прийшов до мене з валізою, мовляв, звільнили з роботи й грошей немає.
Просив, щоб я на деякий час пустила його до себе. Добре, що в нього є батьки. Ні, я його не пустила. Вважаю, що це був просто привід жити за мій рахунок, нічого більше. У результаті я з ним розірвала стосунки. Хотів би! Залицяльник думав, що буде жити в моїй квартирі за мій рахунок Мені дуже пощастило, що я завжди
Оленко, ти ж розумієш, яка зараз ситуація зовсім безвихідь, Юрій Петрович витер рукою лоба й стомлено зітхнув.
Мама померла, коли мені було лише вісім років. Тато став часто випивати, нам часто не було чим вечеряти.
Наталю, тебе немає вже п’ять років – тобі байдуже, як я живу і що зі мною сталося
Наталя і Зіновій прожили разом понад п’ять років. Чоловік не мав великого заробітку, бо працював простим робітником. Наталя завжди мріяла про заможне, а краще — розкішне життя, тож раділа, коли знайомилася з чоловіками, які були багатші за її чоловіка.
Одного дня Наталій пощастило — її помітив впливовий бізнесмен, який обіцяв їй «золоті гори». Вона повірила його красивим словам і залишила бідного чоловіка заради нового життя.
Зіновій був розбитий вчинком дружини. Приповзав до ніг коханої, благав не покидати його, обіцяв, що все зміниться: що буде більше заробляти, що кине стару роботу і працюватиме день і ніч, аби тільки вона була щаслива.
Та Наталя вже бачив себе в подорожах на білому яхті та з покупками в дорогих бутиках Європи. А її бідний чоловік ніколи б собі такого не дозволив. Жодні клятви у коханні і обіцянки «гори звернути» не втримали її.
Минуло п’ять років. Коли Наталі виповнилося тридцять два, багатий бізнесмен втратив до неї інтерес — навколо нього завжди з’являлися молодші і привабливіші дівчата. Він звинуватив Наталю в надмірних вимогах і сварливості, тому остаточно охолов до неї.
Без засобів для існування у столиці, жодного разу не працюючи самостійно, Наталя вирішила повернутися до колишнього чоловіка, будучи впевненою, що він, як клявся у вічному коханні, чекає на її повернення.
Коли Наталя підійшла до квартири, де колись жила, почула шурхіт за дверима, а потім двері відчинила незнайома жінка, тримаючи на руках маленьку дівчинку.
– Сонечко, ми ж домовлялися: не відчиняй двері сама, — сказала жінка до дитини. — Кого ви шукаєте?
Наталя стояла мов вкопана.
– Я шукаю Зіновія, він вдома? — розгублено запитала вона.
– Зіновій, якась жінка запитує про тебе! Як вас звати? — гукнула незнайомка вглиб квартири.
– Наталя?! — з подивом вигукнув Зіновій, звернувшись до дружини. – Люба, йди, я поговорю сам.
– Хто це була? — спитала шокована Наталя, дивлячись на жінку з дівчинкою на руках.
– Це моя дружина Олена, а з нею — донечка Марічка, — відповів Зіновій.
– Ти встиг одружитися? В тебе є донька? Ти ж присягався мені у вічному коханні, казав, що нікого не любитимеш так, як мене!
– Відтоді минуло багато років! Спочатку я довго страждав, а потім зрозумів, що життя після твого відходу не зупинилося. Я зустрів Олену і покохав її всім серцем. Вона зробила мене щасливим і подарувала доньку.
– А як же я?
– Наталю, тебе не було вже п’ять років, і тобі було байдуже, як я живу і що зі мною. Ти покинула мене заради чужих грошей. Думала лише про багатство і красиве життя. Можливо, ми й не були багатими, але це не виправдовує твого вчинку. А тепер ти повернулася? Чого ти від мене чекаєш — що я сидітиму і чекатиму на тебе дотепер?
– Я була дурна! Я люблю тебе!
– Наталю, досить цієї комедії. Краще йди. Я не потребую тебе і не хочу бачити. Тебе кинув багатий коханець, от і повернулася? Мені навіть гидко це чути. Йди, будь ласка.
Наталя розплакалась, страждаючи від того, що нікому не потрібна, а Зіновій радів, що зміг забути її і таким чином помститися. Наталю, тебе немає вже пять років, ти навіть не цікавишся, як я живу і що зі мною. Наталя та Ярослав
Відколи я була маленькою дівчинкою, батьки мені твердили, що я нікому не потрібна, і що з мене нічого
