Без категорії

РІДНА ДРУЖИНА — Як тобі вдається стільки років жити з однією дружиною? В чому секрет? — мій брат щоразу, приходячи в гості, запитував одне й те ж. — Кохання і велике терпіння. Ось і весь секрет, — я незмінно відповідав. — Цей рецепт не для мене. Я люблю всіх жінок. Кожна — загадка. А прожити життя з «прочитаною книжкою» — вибач, — криво всміхався брат. Молодший брат Петро одружився у вісімнадцять. Його наречена Ася була на десять років старшою. Мила, щира, безмежно закохана, Ася полюбила Петра на все життя. А він рушився її коханням граючись. Ася, переїхавши до чоловіка й багаточисельної родини, народила сина Митю. Вони отримали маленьку кімнату — всю свою «фортецю». Особливу цінність для неї мала колекція порцелянових фігурок: десять рідкісних статуеток, які вона обожнювала. Родина знала: ці скарби — Асина втіха. Я ж у ті роки тільки планував майбутню сім’ю, мріяв знайти єдину на життя. Так і склалося — ми з дружиною вже понад піввіку разом. Петро й Ася прожили десять секундуючих, однак у цьому шлюбі нічого не тішило Асю: покірна, тиха, вона щиро любила чоловіка й сина, але Петрові цього було замало… Якось брат повернувся напідпитку — почав зачіпати Асю, кепкувати, став агресивним. Вона, важко зітхнувши, взяла Митю й вийшла, щоб уникнути сварки. За мить з кімнати долинув дикий гуркіт — на долівці лежали розбиті на друзки Аcині фігурки. Лише одна дивом уціліла. Ася підняла її, поцілувала й нічого не сказала Петрові. Тільки очі її були повні сліз. Відтоді між подружжям з’явилася невидима прірва. Вона далі виконувала всі обов’язки, була гарною господинею, але жила, ніби на автоматі… Петро став більше випивати, водився з сумнівними товаришками й приятелями, удома з’являвся рідко… Ася мовчки терпіла, замикалась у собі. Але розуміла: за вітром поля не перебіжиш… Врешті-решт, вони розлучилися без скандалів і претензій. Ася з Митем переїхала до рідного міста, а на згадку лишила ту саму врятовану статуетку. Петро поринув у веселощі, змінюючи жінок, кохаючи кожну по-своєму, аж поки життя не понесло його на дно. Хоча був успішним економістом, викладав у вузі, писав підручники, кар’єру зруйнували алкоголь і невпорядкованість… Сім’я сподівалась: може, заспокоїться? Одружився з «феєричною» жінкою, у якої був син-підліток. Не подружилися: через п’ять років — знову розлучення. Потім у Петра знову були Ліля, Наталя, Світлана… Та доля розпорядилася інакше: у п’ятдесят три Петро захворів. Образ жінки очікувала поруч не було. Доглядали ми — я та сестри. — Семене, під ліжком ось чемодан… Він був повний порцеляни, кожна статуетка загорнута в серветку. — Це я для Асі збирав… Не міг простити собі тієї колекції, тієї її мовчазної образи… Купував фігурки по всій Україні, в командирівках… Під подвійним дном — гроші. Віддай усе Асі. Нехай простить… Передавши брату останнє прохання, я вирушив до Асі. Вона обійняла й сказала: — Семене, ти такий схожий на Петра… Я передав чемодан і слова прощення. Відповідь не забарилась: «Дякую тобі й Петі за все. Статуетки ми з Митем вдало продали, коштів вистачило переїхати до Канади — сестра давно кликала. Мене вже нічого не тримало тут, лиш надія: раптом Петро покличе… Не покликав. Але щаслива, що для нього я завжди була рідною дружиною. Миті тут краще, одужує. Прощай…» Зворотної адреси — немає… **РІДНА ДРУЖИНА: Історія про Асю і Петра, про кохання, зраду, втрати і прощення, або як колекція порцелянових статуеток змінила долю української родини**

РІДНА ДРУЖИНА Як ти стільки років уживаєшся з однією дружиною? У чому ваш секрет? мій брат щоразу, як

Без категорії

Сімейний кодекс літа: як Надія Петрівна, Даня та Лера вчилися домовлятися між пирогами, телефоном і городом

Правила на літо Коли дизель-потяг уповільнив хід біля скромної платформи в Малій Бурімці, Ганна Олексіївна

Без категорії

016

Свекруха з підступною хитрістю запропонувала переїхати до її квартири — а ми з чоловіком твердо відповіли «ні», бо цінуємо власний дім та мир у родині

Свекруха запропонувала нам перебратися у її квартиру, явно зі своїм розрахунком Дуже дякую за вашу пропозицію.

Без категорії

023

Відпустка з нахабною ріднею: як нарешті поставити всі крапки над «і» та сказати правду в обличчя — родинний скандал у провінційній базі відпочинку

Я вже два тижні терплю, Санько! Два тижні в цій хатинці, яку вони чомусь називають «готелем».

Без категорії

«Я народила тобі сина, але нічого нам від тебе не треба», — зателефонувала коханка: історія родинної зради, важкого вибору і справжньої української жінки

“Я тобі сина народила, але нам нічого від тебе не потрібно”, тихо пробурмотіла йому в телефон коханка.

Без категорії

«Зібрав свої речі та пішов з миром, – заявила дружина»

Зібрав речі і пішов з миром, підписала дружина. Мене не турбують твої справи, Віталію. Все вже зрозуміло.

Без категорії

024

Коли навіть кремезного чоловіка зламає сімейна байдужість: історія Степана, який мало не пішов з дому через жінку та тещу, — а порятунок прийшов із неочікуваного місця

Вчора ввечері завітав до мене найдужчий та наймовчазніший чоловік нашого села Степан Гнатюк.

Без категорії

010

ГІРКИЙ ОСАД НА ДУШІ «Тебе вже давно час до інтернату! Збирайся й забирайся з нашої родини!» — кричала я на весь голос, не впізнаючи себе. Об’єктом мого страшного обурення став мій двоюрідний брат Діма, якого в дитинстві я обожнювала: золотаве волосся, сині, як волошки, очі, завжди весела вдача. Родина часто збиралася за святковим столом, і з усіх братів саме Діму я вважала особливим. Він міг розмовляти, як пісню співати, чудово малював — просто диво! Я збирала його малюнки та ховала у секретну шухляду письмового столу. Діма був старший за мене на два роки. Коли йому було 14, його мама, моя тітка, раптово пішла з життя… Постало питання — з ким тепер буде Діма? Спочатку кинулися до його рідного батька, якого довелося довго шукати. Той, маючи нову сім’ю, категорично відмовився приймати Діму, аби не порушувати «спокій родинного вогнища». Інші родичі теж відхрестилися: у кожного свої турботи, діти… Виявилося, що рідня всяка тільки доки сонце світить, а зникло світло — і рідні вже немає. Мої батьки, маючи своїх двох дітей, оформили опікунство над Дімою, адже його мама була молодшою сестрою мого тата. Спершу я раділа, що Діма буде жити з нами. Але… Вже з першого дня мене насторожила його поведінка. Мама, щоб хоч якось втішити сирітку, запитала: — Чого тобі хочеться, Дімо? І Діма, не задумуючись, відповів: — Іграшкову залізницю! Така річ була дорогою і дефіцитною. Мене це бажання вразило до глибини душі: у тебе померла мама, а ти мрієш про іграшки? Але батьки одразу виконали прохання Діми. Потім почався нескінченний потік прохань: магнітофон, джинси, «фірмова» куртка… Це були вісімдесяті! Мало того, що все коштувало великих грошей, ще й не дістати! І батьки, обмежуючи у всьому мене та брата, виконували прохання сироти. Ми з братом мовчали, хоча розуміли, що відбувається. Коли Дімі було 16, почалися «дівчачі» пригоди. Але, що найжахливіше, він став чіплятися до мене, своєї двоюрідної сестри. Мені довелося багато разів захищатися, навіть битися. Я часто плакала, не розповідаючи батькам — не хотіла їх тривожити. Зрештою, отримавши від мене гідну відсіч, Діма перемкнувся на моїх подруг, які, до речі, самі боролися за його увагу. А ще Діма вмів красти. Це було відверто і безсоромно. Я довго збирала гроші у скарбничці, а якось знайшла її порожньою. Діма — як вода з гуся: «Це не я!» Я не могла збагнути, як можна таке вчудити в рідній хаті! Він руйнував наші сімейні устої. Я ображалася, а Діма щиро не розумів — у нього в усьому було відчуття, що всі йому зобов’язані. Я почала ненавидіти Діму і, не стримавшись, вигнала його з родини словами: — Забирайся! Пам’ятаю, скільки болю й образ вилила я йому у вічі… Мама ледве мене заспокоїла. Відтоді Діма для мене перестав існувати. Згодом з’ясувалося, що родичі й раніше знали, що він за «фрукт», але мовчали — у нас інші райони, в них свої діти під боком. Вчителі також попереджали батьків: «Даремно ви взяли на себе такий тягар — Діма навчить і ваших дітей лиха». …У новій школі Діма познайомився з Катею, яка покохала його на все життя. Вона вийшла за нього заміж одразу після школи, народила дочку, терпіла від нього нескінченну брехню та зради. Катя тягнула свій хрест: «В дівках сижено — горе микано, заміж віддано — горя вдвічі». Діму призвали до армії, служив у Казахстані. Там у нього з’явилася ще одна сім’я, і після демобілізації він лишився там — у нього народився син. Але Катя зуміла повернути його в Україну. Мої батьки так і не дочекалися жодного слова вдячності від племінника — хоча й не ради цього брали його до себе. …Сьогодні Дмитру Євгеновичу вже 60. Він — прихожанин православної церкви. З Катею у них 5 онуків. Здається, усе гаразд, але гіркота від стосунків з Дімою залишилась… Я й з медом вже не з’їм…

ГІРКІСТЬ НА ДНІ ДУШІ «Тобі давно час у дитбудинок! Йди з нашої сімї!» кричав я, ледве стримуючи голос

Без категорії

Невгамовний родич: цікава історія про родинні зв’язки

30 листопада 2025 року Сьогодні ввечері я знову довго думав про те, як у нашій скромній хрущовці, що

Без категорії

013

Поштова Марка: Історія Кохання та Зради в Українській Родині. Як Ілля покинув Катю та доньку Соню заради старшої жінки-музи, як Катя вчилася жити після розриву, і як порада розлучниці Ксенії змінила долю Софії, поки своє справжнє кохання не знайшла її дочка.

ПОШТОВА МАРКА Олег залишив Ганну, мама важко зітхає. В якому сенсі? не розумію я. Я й сама не можу повірити.