Без категорії

Я, Ганна Іванівна, живу на краю довго забутого села біля Кременчука. Мій будиночок старий деревяні ставні

На похороні моєї дружини я отримав смс з невідомого номера: «Я ще живий. Не довіряй дітям».

Право в черзі Вранці Семен Петрович прокидався рано, ще до сигналу старенького мобільного. Будильник

Думай, що кажеш! Це ж твій брат, а не хтозна хто! сказав отчим і ледь торкнувся мене по голові.

Повернувся пізно вночі і одразу кинуся під душ. Не встиг навіть зняти черевики біля дверей кину скатерть

Другі збираються в кав’ярні на Подолі, і я розповідаю про Зоряну власне, її чоловіка. «Не дружина?

28март Сьогодні ніч була схожа на розгнівану природу: дощу, блискавок і грому так багато, ніби самі небеса

Так забирай його назавжди! Навіщо ці церемонії? роздратовано крикнула Світлана. Я ж забув спитати, що

Дорогий щоденнику, Мій чоловік, Іван, залишив нашу родину, вирушивши працювати в Польщу з коханкою.