Мій поки що чоловік родом із іншого міста. Колись давно його відправили до нас на строкову службу. Відслуживши, він не повернувся додому, а осів тут. Під час армії він познайомився з дівчиною, і вони стали жити разом. Та не склалося — розійшлися. Тарас зняв квартиру і продовжив працювати. Додому його кликали — там мама, два брати та сестра, усі старші, але він не поїхав.
Ми з Тарасом познайомилися сім років тому. У мене — літня мама, я — пізня дитина. І кинути маму я не могла жодним чином. Тарас із цим погодився і переїхав до нас. У проханні про реєстрацію мама йому відмовила одразу. Так він і жив із не місцевою пропискою.
Окрім мами, у мене є дитина від першого шлюбу — донька Соломія, або Соло, як ми її кликаємо. Зараз їй 9 років.
Через рік спільного життя ми розписалися — без весілля, без розкошів. У Тараса тоді були проблеми зі здоров’ям, тому він не працював. Грошей на урочистість не було, але ми й не хотіли.
Поки Тарас сидів вдома, він зробив ремонт у маминій квартирі. Ми з мамою — вона з пенсії, я з зарплати — давали йому гроші на будматеріали, а він все переклеював і перекладав власними руками. Змінив шпалери, міжкімнатні двері, переклав плитку на кухні й у санвузлі — у нас він суміщений. Додатково зробили натяжну стелю, але цим займалися фахівці.
Мама з Тарасом ладнали, сварки між ними не було. Тарас — в одній кімнаті, мама — із внучкою ввечері та у вихідні. Я працювала за графіком два через два, але мої «вихідні» були рідкістю — брала зайві зміни, щоб прогодувати сім’ю.
Окрім зарплати, у мене був ще дохід — аліменти. Але ці гроші тільки на доньку: одяг, садочок, потім школа, форма, підручники, гуртки. Другу частину я відкладала Соло на майбутнє — на навчання чи невеличке житло. Колишній чоловік не скупився, тому до її повноліття має назбиратися.
Тарас майже не спілкувався із Соло. Я не навішувала свою дитину на нового чоловіка. Та й у неї є свій тато, який із нею проводить час. Тож ніякого «зближення» я не наполягала.
Ось, власне, і вся передісторія. Спільних дітей у нас нема — я не хотіла.
А місяць тому сталася ситуація. Тарас (він влаштувався на роботу півроку тому) ввечері кудись зібрався. На моє запитання «куди?» відповів:
— Сестра з племінником приїжджають, тре— Треба зустріти.
Я подумала, що вони приїхали до знайомих чи зняли готель, але Тарас несподівано привіз їх до нас.
