СОРОЧИЙ БАТЬКО.
Сонька змалку знала, що її мати принесла її «в спідниці». Добрі сусідки, які, здавалося, жили на лавочці біля під’їзду, їй пояснили.
Сонька уявляла, як її тендітна, невисока матір Мар’янка несе в спідниці святочну сукню, а в ній — раптово з’явилася Сонька.
— Це тому, що в тебе тата нема! — важливо пояснила їй Настя, що мешкала над квартирою, де жили Соня з мамою. — Ти — безбатченко!
— Це як? — здивувалася Соня.
— А ось так! Нагуляла тебе мамця! У тебе нема тата! А в мене — є! — і Настя гордо подивилася на подругу.
— Ну, і що? — спитала Сонька. — Зате в мене є бабуся й дідусь! А в тебе нема.
— Ха! Баба з дідом — це не головне! У жінки має бути чоловік! Без чоловіка вона неповноцінна! Так моя мама каже!
Ввечері після вечері Сонька, як завжди, сіла поруч із мамою на дивані. У них була така традиція: ввечері сидіти разом, займатися своїми справами й балакати. Мати була майстриня. Вона постійно щось робила: шила, в’язала, вишивала. Сонька ж, дивлячись на неї, теж вчилася: плела з бісеру намиста, викладала картини з діамантової мозаїки чи ліпила з пластиліну різних звірят.
— Мамо! А тато обов’язково має бути? — запитала Сонька, прислухаючись до того, що діялося в квартирі над ними. Там починався щовечірній «концерт», як його називала бабуся Соні, Ганна Іванівна. Його влаштовував батько Насті, дядько Ігор. За голосами, що лунали зверху, можна було зрозуміти, в якому він стані. Якщо репетував лише дядько Ігор, а жіноча частина квартири поскиглювала, значить, чоловік був п’яний. А якщо крики лунали з обох боків — значить, дядько Ігор був тверезий, і це його шалено злило.
— Ну, раз ми з тобою живемо без тата, значить, він зовсім не обов’язковий, — посміхнулася Мар’янка, гладячи доньку по голові й теж прислухаючись до того, що діялося нагорі.
— А Настя каже, що жінка без чоловіка неповноцінна…
— Ну, сонечко, у кожного свої способи самоптвердження. Ось ми з тобою погано живемо?
— Ні, — похитала головою Сонька. Вони справді добре жили з мамою. Мама працювала бухгалтеркою у великій фірмі, отримувала гарну зарплатню. Кожні вихідні вони ходили кудись розважитися: у кафе, кіно, театр, парк, просто по магазинам. Кожного літа їздили на море, а кожен Новий рік — у село, де жила мамина подруга тітка Оля. У тітки Олі було троє дітей, і кожну зиму їхній тато, чоловік тітки Олі, робив у дворі велику гірку, з якої діти з радістю каталися.
«Концерт» нагорі набирав обертів. Вибірний мат, яким кричав дядько Ігор, було чути, мабуть, вже по всьому будинку. За півгодини мама, посміхнувшись Соні, пішла у передпокій. Концерт наближався до логічного завершення. Зверху грюкнули двері, і почулися похапі кроки. Мар’янка відчинила двері, і в ту ж мить до квартири вскочили тітка Катря з Настею.
— Зачиняй швидше! — заверещала вона, але Мар’янка вже й сама знала, що робити. У двері застукали.
— Мар’янко! Відчиняй! — заревів п’яний чоловічий голос. — Відчиняй, або я тобі двері вивалю! Де ця ***? Хай виходить! Я їй всі кістки поламаю!
— Якщо зараз же не підеш — викличу поліцію! — спокійно відповіла Мар’янка. Вона вже звикла до таких погроз. І сусід знав, що вони не пусті. Мар’янка вже кілька разів викликала наряд. І в нього була остання поперед
