Моя дев’ятиклacниця вагiтнa! І що мені тепер з цим робити?

Віра все життя була матір’ю oдuначкою, і всі свої сили вона вкладала у доньку Машу, тому, коли у їхню сім’ю прийшло горе, то пожалітися було нікому, окрім як старої подруги.

– Ти тільки уяви собі, приходять і заявляють мені, що Маша вагітна, але вона буде народжувати, бо вони люблять один одного і, взагалі, ця дитина бажана! Уяви собі, БАЖАНА у їхньому то віці! Я б то й не проти була, але ж вони ще зовсім діти, народять, а хто за цією дитиною дивитиметься? Хто її доглядатиме? Годуватиме? От тепер і не знаю, як мені бути далі.

– А у нього що там з родиною? Батьки нормальні хоч?

– У нього батько і бабуся є, по татовій лінії, про матір нічого не знаю, не чула. Завтра з тим горе-батьком розмовлятиму, чому сина не навчив захищатися…

– А кавалер то може дорослий? Під статтю не попаде?

– Та де там, однокласник її, теж ще та дитина.

Наступного дня Віра відправилась у гості до Андрія, батька того хлопчика, що мав скоро стати батьком. Чоловік зустрів її радісно, відразу запросив на кухню.

– Я вас впізнав, Машенька дуже схожа на вас, а вас як по батькові? Віра…?

– Звіть мене просто Віра, а вас як?

– Тоді я для вас просто Андрій, а он, на кріслі сидить моя мама, Олена Вікторівна, – та кивнула до Віри й продовжила в’язати.

Наступні кілька хвилин вони побіжно про щось говорили. Але про молодь не згадували. Вірі було так затишно поруч з цим чоловіком, що ніяк не міг вгомонитися і постійно вовтузився по кухні.

– Я і сам хотів навідати вас. Потрібно ж нам з вами подумати, як тепер бути з нашими «дітками».

Віра з напіввідкритим ротом слухала Андрія, який говорив про те, що насправді внук чи внучка йому лише у радість, проте все одно надто це рано. Їй було приємно у компанії цього чоловіка, вперше за довгий час вона відчувала себе у комфорті та безпеці.

– Я теж думаю, що дитину потрібно зберегти, та як це все організувати так, щоб наші діти не встигли поламати собі життя?

Ця історія зовсім не схожа на інші, тому що двоє самотніх батьків, які спочатку просто товаришували, почали ходити на побачення, а потім і зовсім розписалися. На відміну від їхніх дітей, у яких спільне життя не склалось. Вони ще були надто юними, щоб зрозуміти, що перша любов дуже оманлива.

Після народження онуки Іванки спільне життя молодих не могло налагодитися, щоб не заважати їм Віра переїхала до Андрія, але це лише погіршило ситуацію. Згодом, онучка почала майже жити з бабусею та дідусем, тому що діти почали навчатися в університетах і хотіли насолоджуватися молодістю.

Згодом, з допомогою дітей Віра та Андрій переоформили дитину на себе і стали опікунами Іванки. Таким чином, вони допомогли дітям влаштовувати своє життя самостійно, і при цьому вони завжди можуть побачити, як росте їхня донечка.

Зараз Іванка називає Віру та Андрія батьками, хоч знає, що вони їй бабуся та дідусь. А двоє вже немолодих батьків роз’їхалися по різних містам, і там кожен має свою сім’ю. До рідної домівки вони майже не приїздять, соромно перед Іванкою та батьками за дурощі, вчинені у молодості.