Зараз я поділюсь з вами своїм ключем до щастя!
У старості твоє життя зупиняється, і ти можеш лише згадувати, як все було раніше, розбирати кожну крихітку пам’яті. Й, на жаль, лише у такому пізньому віці ми можемо усвідомити, що весь той час ми витрачали не так, а повернути його уже не вийде. Хочу поділитися з вами розповіддю від психологині та письменниці Анні Кир’якової, яка точно описала всі відчуття літніх людей і змогла дати поштовх «молоді», як саме їм потрібно жити.
Про що ж ви будете шкодувати у старості?
Найбільше, і це не заперечно, не про те, що мало нових місць відвідали, мало побачили.
Не про те, що так і не навчилися робити медитацію, чи недостатньо багато часу виділяли на виховання дітей.
Не про те, що ви не займалися мистецтвом (деякі психологи можуть зі мною посперечатися, але, ймовірніше всього, їм ще далеко до старості).
Я знаю багато літніх людей і з чималою кількістю розмовляла на цю тему, і майже кожен з них відповів, що шкодує він про те, що дозволяв людям погано із собою вчиняти та використовувати.
Про те, що вони терпіли людську підлість та нахабність. Про те, що не могли відповісти керівнику з такою ж агресією.
Пам’ятаю одна старенька з цього всього виділила один найяскравіший спогад, як родина її чоловіка приїздила до них у гості на кілька днів, а жили вони біля моря, і залишилися на цілий місяць, то вона була вимушена на них всіх готувати, за ними прибирати, їхній одяг прати й все це без жодної вдячності з їхнього боку.
Чимало з них згадало своїх чоловіків, що випивали й були з ними жорстокими.
Хтось шкодував про те, що ніколи не вмів відмовляти людям, навіть незнайомим нахабам, бо боялися когось образити й «зачепити за живе».
Шкодували про те, що постійно були добрими й не до тих людей, до кого потрібно. Зараз би вони з задоволенням відповіли всім тим нахабам: «Ні!».
Одна розповідала, що до неї родичі з села приїжджали в середу, бо тоді їм у місті включали гарячу воду. Вони прали свій одяг, самі милися і тривало це все до самого вечора, тому жінка мусила сама нагрівати воду для прання та щоб помитися. А тепер вона не могла зрозуміти, навіщо родичі так з нею вчиняли, вони ж розуміли, що з ними вона сама залишається ні з чим. Проте шкодувала вона лише про те, що не змогла їм ні разу відмовити, хоча й жила з образою скільки років.
Хочете знати про що ми дійсно будемо шкодувати? А ось про що – про час, який витрачали даремно, про зусилля, які ніхто не оцінив, про золоте терпіння, якого ніхто не цінив.
Не терпіть того, що вам не подобається, не давайте собою користуватися і тоді у вас обов’язково з’явиться час та сили на те, що вам подобається, на виховання дітей, на відвідання нових міст та країн, на мистецтво. А головне ви завжди будете щасливі й здоров’я обов’язково вам за це віддячить.
Навчіться віддавати сили та енергію тільки тому, що вам хочеться, тоді й не буде про що вам шкодувати у старості.
