Свекруха купила онукові нові туфлі, а невістка і того не захотіла брати. Вона дивилась, як nлaче бабуся Віта, і все одно не хотіла брати подарунок

Ріті лише 24 роки, а вона вже вд0ва з маленькою дитиною на руках. Доки хлопчик ходив у дитячий садок, жінка ходила на роботу. Вона б могла повернутися до батьків, було куди, але дитина вже рік ходила в один дитячий садок і змінювати його було б надто травматичн0.

Ріта постійно шукала підробітки, робила репетитором, щастило, що добре знала іноземні мови, тому й могла забезпечити сина всім необхідним.

Батьки б з радістю їй допомогли, але вона нічого від них не брала. Розуміла, що вони уже пенсіонери, та у них самих копійки є, а ще б вона у них на шиї сиділа…

Звісно, у неї ще й були свекри, у яких маленький Артем був єдиним онуком та пам’яттю про сина. Вони часто приїздили до них у гості й завжди пропонували свою допомогу, але невістка від всього відмовлялась.

Одного разу свекруха купила онукові нові туфлі, а невістка і того не захотіла брати. Вона дивилась, як плаче бабуся Віта, і все одно не хотіла брати подарунок.

Баба Віта не могла зрозуміти невістку, їй було шкода маленького Артема, якого залишають без подарунків лише через якісь примхи мами.

Згодом маленький Артем, сам того не розуміючи, відкрив таємницю такої поведінки мами. А все було через те, що свекруха лише й говорила про сина, якого не стало, а Ріта вже знайшла нове кохання і хотіла підтримки, якої так і не змогла отримати. Свекрусі було шкода, що вона втратила не один рік, щоб знайти той ключ розуміння з невісткою, але головне, що все тепер можна було змінити.