Через це я й одружуватися не хочу. Жінкам не вірю! А ти не смій через дурниці сімю розвалити, чуєш?
Я вже доїдав яєшню й допивав каву, коли дружина, червоніючи, збентежено й ніяково запитала:
У тебе є інша?
Звідки тобі
Не бреши, Богдане. Просто скажи правду.
Тепер уже я почервонів таке зі мною буває рідко, лише коли не можу сказати правди, але й брехати не хочу.
Можеш мовчати. Я все зрозуміла.
Як опечений, я вискочив на вулицю. Весь день нервував, лаяв себе ситуація вибила з колії, а рішення приймати я не був готовий. Брехати дружині не міг вона значна в моєму житті.
Так, у мене була інша. Молода, гарна, блискуча ви посміхнетесь знесло дах, залишився лише тестостерон, що бє через усі отвори, так?
А ось і ні! Не молодша й не краща за дружину. Однокласниця. Перше, нездійснене кохання. Незакритий гештальт, як то кажуть. Випадково зустрілися через роки.
Бодько, це ти? Оце так змінився! Ніби львівський аристократ.
Я знітився. Переді мною з єхидною посмішкою стояла Соломія.
Я стояв як дурень, відчуваючи себе ніяково. Вона оглянула мене з ніг до голови моя мучителька (у школі дражнила прізвиськами, які всі підхоплювали. Бодько одне з них).
Ходімо в кафе, поспілкуємось. Зараз ще одна знайома вийде.
Я не встиг відповісти з магазину вийшла вона Маряна. Світловолоса, ніжна, тендітна. Побачивши мене, усміхнулася.
Богдане Захарченко, це ти? запитала вона знайомим до болю голосом. Скільки років!
Я лише посміхнувся у відповідь, у горлі стиснуло від несподіванки.
Звісно, я повів їх у кафе. Чудово поспілкувались, а наступного дня, не в силах стримати емоції, зустрів Маряну після роботи.
Вона не здивувалась, прийняла це як належне. Ми знову сиділи в кафе, вже удвох, а потім я опинився у неї і пропав!
Звязок тривав півроку. Весь цей час я жив у двох світах. У першому сімя: діти Олесь і Оленка, яких обожнюю, і дружина, яку кохаю.
Так, кохаю! Кохання нікуди не поділося, воно лише притаїлось і тьмяніло.
Другий світ Маряна, спалах емоцій, щастя володіння. Якби можна було, я б пірнав з одного світу в інший. Тому, коли дружина розгадала мене так невчасно, я не був готовий.
Єдине, що спало на думку до кінця дня треба пауза. Справжня, а не для когось одного. Подумати й зробити вибір.
Я вже хотів дзвонити дружині, Ганні, але вона мене випередила.
Богдане, я з дітьми поживу у батьків. Мені треба подумати, сказала вона. Лише прошу будь на звязку з Олесем і Оленкою. Вони тебе люблять, і засмучувати їх раніше часу не хочеться.
Ще більш розгублений, я пішов додому. Я думав, що сам прийму рішення, але не врахував, що дружина теж може вибрати і не на мою користь. Що ж, це її право.
Кілька днів я думав про Маряну (все було яскраве й нове) і про Ганну (дружину). Згадував лише хороше не хотів втрачати жодну.
Не знаю чому, але захотілося подзвонити шкільному другові Тарасові. Ми дружили і в школі, і в армії. Колись обидва були закохані в Маряну безвідповідно. Можливо, тому я й подзвонив.
Домовились зустрітись. Я запросив його до себе на вулиці лив дощ, і в таку погоду не хотілось йти в кафе. Тарас не був одружений, мешкав з батьками, а я тепер тимчасово вільний.
Після роботи купив пельменів, ковбаси й пляшку (що ще треба чоловікам?) і пішов додому чекати друга.
Гарний у тебе дім! Затишно! промовив Тарас, стискаючи руку. Коли ж у мене таке буде? У твоєї дружини подруг немає?
Пройшли на кухню. Я вже все порізав, залишалось лише зварити пельмені.
А де дружина? здивувався Тарас. Хотів подякувати за гостинність, а ти один Чому не сказав? Я ж торт купив
Не біда, зїмо. Вони у батьків ненадовго. Ну, по першій!
Випили. Потім ще. І лише тоді я розповів Тарасові про Маряну, про наш пристрасний роман і моє теперішнє становище. Тарас довго мовчав, що було для нього незвично.
Чого мовчиш? Ти ж теж у Маряну був закоханий. Чи й досі?..
Ні, що ти! Зараз точно ні, напружено усміхнувся він. Знаєш, а я скажу тобі правду не треба тобі це. Я знаю, що кажу.
І що ж ти знаєш? роздратувався я. Вона тоді нас не балувала увагою, а плітки слухати не маю охоти.
Я жив із нею півроку, Богдане, втомлено сказав Тарас. Вона тоді вже розлучилася. А знаєш, хто був її чоловік? Олег Шевченко, памятаєш?
Шевченко? Не знав. Вона казала, що розлучена, але хто чоловік не згадувала. Так, він їй подобався, пригадую. Я навіть хотів тоді з ним розібратися.
То розповісти про мене й Шевченка? Ч
