Я ніколи не кохав свою дружину і неодноразово їй про це говорив. Вона не була тому виною – ми жили досить добре.

Я ніколи не кохав свою дружину і не раз їй про це казав. Це була не її провина ми жили досить добре. Вона ніколи не влаштовувала сцен, ні в чому мене не докоряла завжди була лагідною та турботливою. Але суть залишалася незмінною: кохання між нами не було.
Щоранку я прокидався з думкою піти. Мріяв знайти жінку, яку справді полюблю. Але й уявити не міг, як доля переверне все догори дригом.
З Оленою мені було комфортно. Вона не лише чудово вела господарство, але й сяяла, як сонце. Друзі заздрили й не розуміли, як мені так пощастило з дружиною.
Я теж не розумів, чим заслужив її любов. Звичайна людина, нічим не визначний серед інших. Але вона любила мене Як так виходило?
Її відданість не давала мені спокою. Ще більше мучила думка, що якщо я піду, моє місце займе інший заможніший, привабливіший, успішніший.
Коли я уявляв її з іншим чоловіком, це зводило мене з розуму. Вона була моєю, навіть якщо я її не кохав. Це почуття володіння виявлялося сильнішим за розум. Але чи можна прожити все життя з тим, кого не любиш? Я думав, що зможу, і помилявся.
«Завтра скажу їй усе», вирішив я, лягаючи спати. Вранці, під час сніданку, набравшись сміливості, промовив:
Олено, сідай, треба поговорити.
Звичайно, слухаю, любий.
Уяви, що ми розлучимося. Я йду, живемо окремо
Олена засміялася:
Які кумедні думки! Це гра?
Дослухай до кінця. Я серйозно.
Гаразд, уявляю. І що далі?
Скажи чесно: знайдеш іншого, якщо я піду?
Іване, що з тобою? Чому ти збираєшся йти?
Тому що не кохаю тебе й ніколи не кохав.
Що? Жартуєш? Нічого не розумію.
Я хочу піти, але не можу. Думка, що ти будеш з іншим, не дає мені спокою.
Олена задумалася на мить, потім спокійно відповіла:
Кращого за тебе я не знайду, тож не хвилюйся. Іди, я більше ні з ким не буду.
Обіцяєш?
Звичайно, запевнила Олена.
Почекай, але куди ж мені йти?
У тебе немає жодного місця?
Ні, ми завжди були разом. Мабуть, мені варто залишитися поруч із тобою, сумно промовив я.
Не журися, відповіла Олена. Після розлучення обміняємо квартиру на дві менші.
Серйозно? Не сподівався, що ти так допоможеш. Чому ти це робиш?
Тому що кохаю тебе. Якщо любиш, не можна тримати проти волі.
Минуло кілька місяців, і ми розлучилися. Незабаром я дізнався, що Олена не здержала обіцянки. Вона знайшла іншого, а квартири, які дісталися їй від бабусі, і не збиралася ділити. Я опинився ні з чим.
Як тепер довіряти жінкам? Не знаю.
Що ви думаєте про вчинки Івана?