Я жити хочу, Андрійку!
Григорію Івановичу, Григорію Івановичу, що з вами?
Медсестра Марічка схопила хірурга за рукав. Але не втримала, він притулився до стіни, низько опустив голову, мовчав.
Марічка навіть з певною гордістю подумала про те, як лікарі віддають пацієнтам усе працюють майже до виснаження! Та цього ніхто не цінує. Пацієнт, якого щойно оперував Григорій Іванович, цього не помітить.
Григорію Івановичу, що з вами? Я зараз покличу…
Не треба, лікар відірвав голову від стіни та, похитуючись, пішов до ординаторської. Перед дверима повернувся до наляканої Марічки: Все гаразд, не хвилюйся.
Григорій стомлено впав на шкіряний диван. Відчуття, наче все добре. Але чи справді так? Ці напади запаморочення переслідують його вже не вперше. Перевтома? Найімовірніше.
Колись у нього ще були вихідні. Справжні вихідні міг відпочити разом із дружиною, зїздити із дітьми до парку, в гості до друзів.
А зараз? Коли всі хірурги працюють у трьох лікарнях, яке вже там дозвілля… До того ж у Григорія другий шлюб, дружина молодша, діти школярі, витрати зростають. Також хотілося б машину поміняти.
Хоча й не це головне. Головне звичка бути потрібним; Григорій прагнув бути кращим, мріяв про визнання, лікарські перемоги… І йому це вдавалося двадцять років у професії. До нього записуються на прийом, колеги цінують, запрошують, обіцяють, платили пристойно.
Пашо, телефонує анестезіологу, Твоя Оксанка на роботі?
Вітаю, Гріша. Так, сьогодні на зміні.
До кінця робочого дня Григорій уже лежав у МРТ-апараті у Наталії, слухаючи настирливий гул томографа крізь музику у навушниках.
Підступний страх раптом накочує так, що хочеться ледь не дзвони натискати, аби звільнили з цієї «труби». Треба себе відволікти, думати про щось хороше. А що згадати доброго? Що?
Пам’ять йде сходами у минуле. Другий шлюб дорослий, оперуючий хірург, батько родини, а вона молода вчителька його доньки, третьокласниці.
Тріск томографу глушить спогади. Робота-дім-робота. Перший шлюб справжня катастрофа, болюче розлучення, ці спогади навіть згадувати не хочеться.
Студентські роки? О! Перші чотири курси.
Память Григорія чіпляється за ті роки. Студентський будзагін, хлопці, Марислава зі столової, за якою бігали всі
Григорій, Віктор і Андрій троє друзів зі Львова. Познайомились ще на вступних, усім місто чуже, жили в гуртожитку.
Андрій тихий хлопець з райцентру, скромний, трохи наївний, але словом чіпляв серце, його спокійні блакитні очі за окулярами вабили.
Андрій мав феноменальну память, знав усе, що треба на екзаменах, відповідав на будь-яке питання.
Вітя повна протилежність: здоровань з Волині, гучний, простий, з усіма швидко здружився, бігав, писав шпаргалки, більше розмовляв, аніж учив.
Григорій також нервував щодо вступу. Здавалось, саме його не візьмуть. Дивувався знанням Андрія і красномовству Віктора. Але з їхньої кімнати не пройшов лише Михайло четвертий. А ці троє залишилися близькими друзями.
На першому курсі гуртожитку ще не надали і мама Андрія, турботлива та добросерда, приїхала й допомогла знайти житло на трьох.
Боже, бережи вас, хлопчики! Живіть у злагоді, сказала вона, лишаючи їм купу страв у морозилці.
Ого! Ірина Павлівна! Де твоя мама працює, Андрію?
В іконній лавці, відповів Андрій крізь бутерброд.
Де?
Свічки продає у церкві. Ну, й не тільки…
Що, вона вірить?
Так. І я віруючий, спокійно сказав він.
Хлопці кинули погляди на ікони на підвіконні.
Це твої? Я думав, Ірина Павлівна забула.
Ні, залишила мені.
Віктор завжди спочатку говорив, тоді думав:
Ви що, смієтесь? Лікар наука. А Бог? Вірите, що допоможе?
Лікар лікує тіло, Бог душу, спокійно відповів тоді Андрій.
Більше про віру не сперечалися. Бачили, що Андрій хреститься тихо, скромно. Він був розумним студентом, гасив сварки між запальним Віктором і впертим Григорієм.
Побутові питання турбували його мало. Якщо хлопці починали сваритись через миття підлоги, він мовчки брав ганчірку і мив.
Ось бачиш, не проблема ж, навіщо кричати?
І хлопці підключались від незручності.
Чи то Господь допомагав, чи то Андрій справді обдарований, але він здавав сесію найкраще. Латину запамятовував, ніби вчив змалечку. Андрій єднав компанію.
Він і закохався перший. Його взяли до студентського профкому, там зустрів Галину маленьку, чубату, добру та прямолінійну. З другого курсу вже ходили за руку.
Вітя, хоч і здавалося простаком, на практиці став справжнім фахівцем. З другого курсу підпрацьовував на «швидкій», у лікарні його визнавали, довіряли складні операції.
Григорій учився рівно. Видатних результатів не мав, але хотів бути справжнім лікарем.
***
МРТ випускає його «назовні». Григорій вдихає повітря. Звідки ця клаустрофобія?
Заходить Наталка, знімає обладнання з голови.
Що там, Наталю? Дивилася вже?
Почекай, лікар допише опис, все передам.
Завтра заберу. Хочу додому.
Та з відділення не встиг вийти Наталка сама прийшла з описом і диском.
Гріша, ти все розумієш: дарма тягнути. Звернися до Аникієнка, хай подивиться.
Григорій глянув на опис, покрутив знімки на моніторі. Усвідомлення, що це його мозок і його ураження, просто не приходить.
***
Кир Маркович Аникієнко найкращий нейрохірург їхньої області.
Гріша, ти сам хірург, бачиш же…
Бачу. Це кінець?
Ай… Ну як пацієнти питають у тебе ж і в руках, і в руках Божих.
Не віриться На Медичний день мене кликали до Києва, дітей хотів взяти, відпочити
Я б їхав, але не відпочивати до Шимона Рокхінда. В них найліпша статистика, навіть черга на рік. Але, ну, серед своїх допоможемо, ти ж золотий лікар. Ризикнемо
Григорій оперував, консультував, писав історії хвороб. Больові відчуття притуплював ліками.
Підключив усі контакти спробував потрапити до Рокхінда. Неможливо
Настав час поговорити з дружиною. Інна одразу взялася організовувати поїздку.
Інно, поїду в Київ один.
Що? Як це? вона глянула засмучено. А діти?
Я не на конференцію, я в лікарню. У мене пухлина головного мозку, він мовив повільно, аж здивувався, що вимовив уголос.
Очі Інни затуманились сльозами.
Боже мій! Я мушу їхати з тобою.
Ні, ще не операція. Можливо, чекатиму Вікно не завжди одразу зявиться.
Все так серйозно?
Він розповідав їй, як дитина плутаючись, перескакуючи, про свої здогадки, обстеження, висновки, думки й надії.
Інна слухала мовчки, міцно тримаючи його за руку він був радий, що може виговоритися.
***
Свідки Єгови відмовляються від переливання крові, читав викладач на четвертому курсі. Церква виступає проти трансплантації органів, штучного запліднення, сурогатного материнства… Церква і наука несумісні.
Це не так, озвався Андрій.
Хто сказав?
Я, підвівся Андрій, Церква і медицина взаємно доповнюють: допомагають людині жити гідно.
Ви сперечаєтеся?
Ні, просто так є, спокійно сів Андрій.
Виходьте, доведіть!
Викладач намагався довести зворотне, Андрій відповідав рівно, з гідністю. Наводив приклади, цитував Біблію, захищав свою віру, свою маму, свою церкву.
Його переконаність дратувала викладача, аудиторія слухала, як вирок. Із того моменту розпочалися в Андрія проблеми скликали до ректора, докірливі погляди, єдина розповідала тільки Галя. З рештою втрачав звязок.
На пятий курс Андрій не повернувся вони отримали листа: “Дякую, вибачайте, мій шлях інший”.
Григорій із Віктором здивувалися. Подарований студент! Міг бути класним лікарем
Швидко знайшли Галю, але вона мовчала. Поїхали у село до Андрія. Там зустріла Ірина Павлівна щаслива, гостинна: “Син у семінарії!” промовила радісно.
Повернулися з гостинцями, все одно не зрозумівши рішення Андрія.
Як він міг! лупив по коліну Вітя.
Бачиш, і ми кажемо “Дай Боже!”. Бог і відвів його дивак!
***
Яка вже там свічка, Кир. Я до друга їду, відпустку оформив.
Сидять у ординаторській з Киром Марковичем. За три дні Григорію до Києва. Квитки на потяг узяв. На автівці їхати не ризикує через запаморочення. А надія на операцію там.
До кого?
До однокурсника. Двадцять років не бачилися. Андрій із пятого курсу пішов у семінарію, зараз уже священник. Тут близько. Поїду завтра.
Я б не радив.
Треба їхати
Відоме своєю лаврою і паломницькими маршрутами містечко, насправді, невибагливе. Найголовніше багато церков. На кожному кроці.
Григорій прямує до Троїцького монастиря. Дивно, але жодного разу в дорозі не втрачав самопочуття. Значить, таки шлях до Бога зцілює
Ось білі мури серед зеленого бору, куполи. Тут усе інакше: стоянка з охороною, алеї, шикарні клумби, золото куполів ігристо сяє.
Літургія йде, каже чергова. Треба чекати.
Обходить церкву, спускається до колодязя, навколо якого літні жінки наповнюють пляшки.
За святою водою не сходите?
За святою? Та я просто
Візьміть пляшку і, як усі, тричі зійдіть і підніміться схилом.
Для чого?
Ви ж самі знаєте, для чого тут.
Григорій мовчки бере пляшку. Йде, як усі, набирає воду, піднімається тричі. Вода холодна й солодка.
На душі легше. Мабуть, не дарма приїхав. Коли повернувся, літургія завершилась. І ось батюшка борода, ряса, низький теплий голос. Це… не Андрій? Але поглянув у вічі голубі, глибокі, бездонні.
Ну, привіт, батюшко, тихо промовив Григорій.
Гриша! Нарешті ти! Батюшка обіймає, прихожани розступаються. Яка ж радість, Галина буде щаслива.
Галина? То вона
Моя матушка, педіатр тут. Не кинула професію, я не перечу пятеро дітей, наймолодшому десять.
І в мене троє
Тут гарно, спокійно. Запрошували в інші храми, та поки тут.
Ти підріс.
І після двадцяти ріс! Лінзи замість окулярів.
Православя не відкидає медицини?
Сміються.
Памятаєш, як книжку у бібліотеці «позичали»?
А як твоя мама, Ірина Павлівна?
Добре. Її до монастиря узяли. Тепер інокиня.
Їх перервала дівчина потрібна допомога для паломників. Батюшка перепрошує, дає адресу.
Галина зустріла на порозі сльози радості, тепла хата, квіти, ікони. Світло, затишок, єдина жінка в хаті Галин син. Галина балакуча, накриває стіл, розпитує, розповідає.
Григорій майже забув, навіщо тут. Поїв, розповів трохи про себе, і задрімав на гамаку на літній веранді.
Повертись додому не хотів. Відпустка, до поїздки ще час.
***
Ти знаєш, що сталося з Віктором?
Ми довго переписувалися, потім губили звязки. Знаю лише, що зараз у Харкові, в онкологічній лікарні. Ми шукали через Інтернет, та
Ти мені дорікаєш?
Бог усе побачить. Кажи, Гріша, з чим прийшов, я ж бачу
Злоякісна пухлина мозку.
Тяжко Служба завтра, під час служби сповідаєшся, причастишся, далі побачимо.
Розмова прощення-спокути не схожа на виправдання каяття.
Я Вітю ревнував. Дівчата всі від нього фанатіли, та й Алла Коли познайомилися, я наклепував на нього перед Аллою. А на весіллі Вона прийшла з ним, нудьгувала, а потім після того Вітя розірвав зі мною дружбу.
Та після того життя мене й покарало: Алла виявилась вибагливою, шлюб не склався, з Інною все ліпше, але й їй зраджував.
Можеш пробачити мене, отче Андрію?
Гріхи Бог прощає, а не священник. Головне щире каяття.
Григорій впав навколішки, вперше за роки зі щирими сльозами промовив: Я жити хочу, Андрійку! Інну любити! Виховати дітей! Попроси Бога за мене.
Господи, прости чада Твого Григорія
Батюшка піднімає Григорія.
Думаю, ти повинен знайти Віктора, попросити пробачення.
Де я його знайду? Днями мені вже в Київ
Він у Харкові. Чому б не поїхати туди? Він нейрохірург, займається новими методиками.
Та там не те обладнання. Але, добре, може, й варто.
Ту дівчину з відділення знайди, попроси пробачення.
Постараюся
Перед відїздом Григорій десять разів сходив до джерела, щоразу пив води.
Люди хрестяться, дивляться на нього, бажають одужання.
Нехай Господь допоможе.
