Запис у щоденнику від Олексія Мельника.
Я звернувся до лікаря лише тоді, коли вже взагалі не міг терпіти біль. Три дні поспіль це вже не жарт. Моторошний головний біль, на який не діяли жодні таблетки. Вночі я так і не зміг заснути. Найгірша ідея це полізти в інтернет гуглити, що може означати головний біль.
У браузері одразу вилізли такі страшилки як «як відрізнити мігрень від пухлини мозку» і інші подібні. Прочитавши усе це, захотілося відразу їхати до ритуальних послуг, минаючи поліклініку. Пригадав, як герой Джерома К. Джерома відкрив медичну енциклопедію й знайшов у себе всі хвороби, окрім «пологової гарячки», і холеру, і недокрівя, і танець святого Віта, і навіть ящур, яким енциклопедія й закінчувалася. Йому навіть стало прикро, що немає пологової гарячки, а лише тифозна лихоманка.
Ось і зі мною подібна історія. Після інтернет-пошуків, знайшовши у себе всі фатальні захворювання разом, вирішив: «Досить терпіти! Завтра до лікаря!»
У черзі під кабінетом у мене відбулася кумедна розмова з жінкою.
Пили? питає вона.
Я не зрозумів:
Що саме пив?
Вчора пили?
Не пив, ображено відповідаю.
Бо очі у вас червоні, як після гарної гулянки
Оце так! Часом мені здається, що ходжу до психолога, щоб навчитися спілкуватися з тими, кому психолог потрібен ще більше, ніж мені.
Дякую, крізь зуби відповів я. За турботу.
Зайшов у кабінет лікаря й урочисто, ніби ведучий на сцені, перелічив усі симптоми. Останнім акцентом, так би мовити, вишенькою на торті, стали мої червоні очі.
Наче я пив, а я ж не пив, бурчав я.
Лікарка глянула мені в очі й знизала плечима:
Звичайні у вас очі, не вигадуйте
Справді, не всі ходять, куди потрібно.
Лікарка поміряла тиск, пульс, сатурацію, розпитала про усе. Відповідав чесно, й за моїм переконанням, виходила вже не лише мігрень, а щось гірше.
Може зробимо томографію голови? МРТ? Я навіть заплачу, запропонував їй. В інтернеті ж написано, що так треба. За ту ніч я вже став спеціалістом і терапевтом, і неврологом, і судинником.
Не панікуємо, спочатку попрацюємо із судинами, здасте аналізи, а далі, якщо стане гірше
Тої ночі мені здавалось, що гірше вже не буде. Плакав і думав: за сорок років у мене лише двоє дітей і десять книжок. Чи це багато, чи мало?
Діти маленькі, недовиховані…
Книги далекі від ідеалу. В одній навіть на 16-й сторінці помилка. Ще виховувати й виховувати і дітей, і літературних редакторів
Після лікаря я забрав дітей зі школи, купив призначені ліки, прийняв їх й вдома завалився у ліжко. До мене підбігли діти:
Щось є поїсти?
Є, але треба готувати. Зараз, зачекайте
Голова вже майже не боліла, та сил зовсім не було: три дні як з ліжка не вставав.
Данило пішов і сам приготував вечерю. Підсмажив яєчню, розігрів макарони. Потім каже:
Я нагодував Оленку, а хочеш, тобі вечерю в ліжко принесу?
Мені відразу стало так тепло на душі. Мій син дорослий, досвідчений! Вже не загубиться у житті!
Не треба, я не голодний. Пізніше встану, поїм. Ти молодець!
Добре, кивнув Даня й повернувся з тарілкою нарізаних фруктів. Тату, це ківі. Знаєш, у ківі вітаміну С більше, ніж в апельсині. А яблука, там залізо. І мандарин просто для краси, а то пропаде
Я розтанув від гордості. Мій хлопець, моя турбота! І відразу стало краще.
Потім Данило зібрався до магазину.
Куди це ти?
Корму для кішки вже нема, пояснив він.
І морозиво купи! крикнула Оленка. У мене теж закінчився корм
Донька взагалі увійшла до кімнати урочисто й ефектно в окулярах і халаті, з іграшковим чемоданчиком. Олена Олександрівна, іграшковий терапевт.
Ну що, пацієнте, будемо лікувати? Укол поставимо?
Казав же називай «тато», не «пацієнт».
Одужаєш будеш тато, поки що пацієнт. Рот відкрий!
Відкрив. Вона нахмурилась:
Що, ківі їли і мені не дали? Ківі?
Бери, хто тобі не дає! простягаю їй тарілку.
Я вже не хочу, я ж яєчню їла. Чекаю морозиво. Давай я тебе послухаю… одягає рожевий іграшковий фонендоскоп.
Я щовечора прошу тебе книжку читати, а ти не слухаєш!
Ого, все погано, слухає вона шиєю. Ви забагато говорите і бігаєте за дітьми. Призначаю укол і морозиво. Якщо Даня на всіх купить. А як ні то треба було просити.
Ти що, не поділишся з хворим батьком лікувальним морозивом?
Замість відповіді вона встромила іграшковий шприц у ногу.
АЙ! сміюся.
Так і має бути. Це щоб видужати.
Якщо чесно, почувався я вже значно краще. А після морозива взагалі прекрасно Даня купив на всіх. Головний біль зник, сили почали повертатися, а очі вже були сині, а не червоні.
Я ще трохи пограв у хворого тата: казку Оленці на ніч читав Даня. Оленка обрала «циклопедію».
То енциклопедія про циклопів, жартував Даня.
Читали про Сатурн, потім про динозаврів, а далі про молочні зуби. Ледь не посварилися, з’ясовуючи, чи були у маленьких динозавриків молочні зуби.
Я слухав їхню розмову й танув від щастя, любові і того життєвого змісту, найціннішого й найсправжнішого у житті. Потім міняв постіль, бо «всю ківі» вони розмазали по простирадлу.
А тоді ми втрьох обійнялися і заснули.
Ну що, допомогли таблетки? спитав мене лікар наступного ранку.
Я кивнув. Але знаю: допомогли зовсім не ті таблетки, а мої діти.
Вони наповнили мене силами, радістю, щастям замість болю, суму й роздратування.
Обійміть своїх малюків, навіть коли вони вже вище вас. Немає нічого цілющого за ці обійми. Хіба що ківі, у якому дійсно багато вітаміну С!
Урок на життя: найбільше лікує не лікар і не аптека. Найліпше лікує любов дітей щира і безумовна, така, як Україна навчає.
