Екзамен
Вже дістало! Досить! Якщо ти не перестанеш мені свердлити голову, я взагалі нічого не здам! Просто не піду на екзамен! Візьму й не прийду! Що тоді робитимеш, га?! Ганнуся жбурнула рюкзак у куток передпокою, зняла зі своєї голови шапку.
Мама нічого не відповіла, тільки похитала головою й мовчки пішла на кухню.
Ганнуся скинула куртку і вже хотіла кинути її до рюкзака, але в останній момент передумала. Відкрила шафу, акуратно повісила куртку на віішалку і зітхнула.
От халепа, знову посварилися І як завжди через дурниці!
Чому мамі обовязково треба сунутися зі своїми розпитуваннями й повчаннями? Вона ж не малолітня! Не дурна ж!
Звісно, Ганна й перебільшувала. Мама не свердлила їй мозок раз за разом. Просто поцікавилася, чи памятає донька про заняття з новим репетитором із української мови й літератури вже третім за рік. Але Ганну так зачіпало мамине бажання мати над нею контроль, що спалахи злості стали звичкою навіть без приводу.
Ганна вимила руки й глянула на своє відображення у дзеркалі над раковиною.
Ну й красуня! Прищі, кирпатий батьківський ніс та мамині неслухняні руді кучері. Скільки вже просила маму дозволити перефарбувати волосся! А та ні, хоч би що! Каже, краса то справа наживна, ще дякуватиму їй за це.
Ага, розмріялась! Біжить вона з дякою! Люди як люди, а вона наче городнє опудало! Коси Які у біса коси?! Хто їх зараз носить?!
Ганна мимоволі всміхнулася, згадавши, як мама мало не плакала, коли ті зненавиджені коси вона майже під корінь відстригла тупими дитячими ножицями з набору для творчості. Інших просто не знайшла. Стисла зуби, заплющила очі й пиляла ними тугі пасма, передчуваючи мамине ошелешене:
Ганнусю, навіщо?!
Та тому, що нічого командувати! Це її життя її правила! І вона робитиме, як сама захоче!
Всі кажуть: слухайся! А навіщо? Чому їй їх застарілі життєві уявлення? У неї свій шлях! Якого їм навіть не снилося! Як вони можуть зрозуміти, якщо у їхньому віці навіть інтернету не було?! Як вони взагалі жили? Незрозуміло! І все одно не втямлять, що у світі все по-іншому: освіта, години над книжками вже не обовязковість. Варто ткнути пальцем у екран і все, що треба тут! За три секунди! Будь-яка інформація, будь-якого обсягу! Мама каже, ніби то не так, і інтернет не вчить спілкуванню чи людяності, але звідки б їй знати? Краще б тренінги для батьків подивилася!
Ганна здерла корочку з нового «вулкана» і скривилася. Добре, що мама не бачить. Голосила б… Мама ж по лікарях тягала й казала, що від цієї шелупені шрами залишаться, а Ганні все одно! Оцінювати її мають не за зовнішність, а за душу. Як це пояснити батькам?
О! Гарне слово батьки Народила її мама, й це правда. Але ж це не дає їй права власності! Ганна не річ! І ставитися так, як мама, точно не слід!
Вона підморгнула своєму відображенню.
Що, мамо, клюнула? Не треба було гнобити Ганнусю репетиторами! І професію юриста навязувати теж не варто було! Вона вже зараз знає про права більше, ніж її батьки. Хай би вони були такими ж підкованими розлучалися б, не гризучи одне одного пять років.
У мами ні гордості, ні амбіцій! Батько пішов до молодої, залишивши маму, поділив все, як сам захотів, а мама й не сперечалася. Так, на Ганну записали квартиру від бабусі то й нормально! А мамі що аліменти? І все? А за змарновані роки життя компенсація? Як Ганні не знати, як жили батьки останні роки? Не була вона вже «ежиком», як інколи кликали! Все бачила, усе зрозуміла.
Ота німа ненависть у кожному маминому русі, коли та ставила тарілки з вечерею А байдужість у «дякую» від батька за їжу Диван у маленькій кімнаті, без шафи, тож тато все одно щоранку заходив у спальню взяти речі Будильник, щоб він не застав маму там Полегшення, коли Ганні виповнилося чотирнадцять, і вона сама сказала: давайте вже розходьтеся й не мучте нікого. Скільки вже можна?!
Дорослі дивні! Вічне: «Ми заради тебе живемо!» і «Ти сенс нашого життя!»
Брехня! Усі живуть заради себе! Всім наплювати на інших! Головне власний інтерес! Хто скаже, що не так Ганна приведе тисячу прикладів. Навіть у тому, що стосується її начебто, у мами з татом свої розрахунки! Вона размінна монета для зручних угод.
Квартира, в якій вони з мамою тепер живуть, в тому ж будинку, але підїзд інший, і замість трьох кімнат дві. З ремонтом і гарними меблями, але мама виборола цю квартиру на почутті провини тата перед Ганною. Дитина має жити у гідних умовах! Пішов забезпеч доньці все! І він виконав усе, як вона просила. У Ганни простора кімната, більше місця, ніж у старій, але це ж не через турботу, а щоб батьки не воювали роками через квартиру. Ганна стала буфером
Вона зітхнула й таки взяла з полиці баночку мазі, яку призначив їй лікар. Мазь допомагає реально. Подсушує, знімає сліди від «вулканів». Сьогодні це треба.
Тому що вечір Тому що дах
Новий дах зявився у Ганни недавно. Кілька місяців тому. Тоді Остап, на якого вона просто поглядала здалеку, несподівано вперше написав у месенджері: «Погуляємо?»
Спершу здалося, що це якийсь дурний жарт. Усі в класі знали, що вона сохне по Остапу. Посміювалися, але не зі зла. Ганну любили. Ніколи не шкідничала, давала списати та й піднімала руку на уроці, якщо однокласники не готові.
Андрущенко, тебе на минулому уроці викликала! Чого руку тягнеш?
Ой, Галино Олександрівно, там така цікава тема! Ви скажіть, Микола І був тираном? Чи його режим тоталітарний?
Звідки такі думки?! страшна «історикиня», яку всі боялись, «клювала» на наживку Ганни, й клас з полегшенням видихав: опитування сьогодні не буде.
Тому, коли Ганна показала смс своїй «запеклій» подружці Богданці, та фыркнула:
І? Чого паніку влаштовуєш?
Це точно від нього?
Ганю, ти дивна! Підійди, так і запитай! Що ти панянку з себе корчиш? Ми в якому столітті, га? Дівчата самі хлопців на побачення кличуть, а ти боїшся спитати!
Ганна нічого не відповіла. Як поясниш, що у грудях буря, коли буквочки перестали скакати й слово «Прогуляємося?» від Остапа набуло сенсу.
Вона прийшла у визначене місце. Після цього життя її змінилося.
Дах старої пятиповерхівки, де збиралась молодь, зовсім не безпечний. Ганна це розуміє. Але коли Остап брав її за руку й казав: «Обережно!», у неї перехоплювало подих.
Вона лічила кроки та дослухалася до голосу в собі:
Пятнадцять, шістнадцять Тридцять два, тридцять три Чого ти боїшся?! Він поруч
На даху Остап уперше обійняв її. Без зайвих слів. Просто сів ближче й поклав руку на плече, ніби заявляв: «Це моя дівчина!»
Жодна дівчина з паралельного класу не заперечила. Остап був з ними з першого класу, але вибрав Ганну.
Там же вперше її поцілував
У той вечір залишилися на даху лише вдвох, бо решта пішли у кіно. Ганна могла піти з ними, але коли Остап тихенько стиснув її пальці й прошепотів, що вони разом ще підуть у кіно, вона залишилася.
Вечір і справді став особливим. І досі, бува, Ганна заплющує очі і чує його голос:
Ганю, ти мені подобаєшься Дуже Говорити не вмію гарно, але ти краща! Можна я
Його теплі губи Лагідні, дивно-ніжні
Ганна знову закрила очі, ловлячи те щастя, але тут у двері обережно постукала мама:
Ганю, запізнишся Обід на столі
Злість повернулася хвилею. Та скільки можна!
Вона вилетіла з ванної, мов фурія. Обличчя як у картинці мемі з тією крилатою бабцею, що лютувала на весь світ.
Що від мене потрібно?! Я памятаю! Не чіпляйся! Тата вже дістала?! Пішов? Тепер за мене взялася? Я теж піду! До тата! Житиму з ним! Зрозуміла? Якщо не перестанеш…
Договорить не встигла. Мама дивно зітхнула й дала їй ляпаса.
Іди. А ввечері не забудь, що завтра тест із української. Треба виспатись
Ганна оторопіла. Мама жодного разу не вдарила її за життя. Не те, щоб прикро сама спровокувала. Але сам факт, що мама перестала терпіти став відкриттям.
Втім, здаватись без бою не її стиль. Рюкзак, куртка, навушники Дверима грюкнути було дуже кортіло, але Ганна стрималася.
Ганна вискочила з підїзду й глянула на годинник. Так, годинка в дорозі, година у репетитора. Зустрітись з Остапом вдасться не раніше шостої. І добре! Мама хай трохи поволнується, корисно. Тато ж давно вже не бере трубку з першого разу, отже, в неї буде час, щоб поговорити з Остапом. Може, він щось порадить. У Остапа батьки просто клас. В його життя не лізуть. На картці ліміт, речі найкращі і жодного контролю. Мати зайнята, а батько вважає, що шістнадцять самий час бути дорослим, дозволяє підробляти, підготовка до іспитів тільки його справа. Каже: майбутнє обирай сам.
Є ж розумні люди!
Не те що її мама
Тато подзвонив, коли Ганна підходила до будинку репетитора.
Що у вас там? Мама каже, ти плануєш до мене переїхати?
Ой, тату. Ти слухай побільше! Нащо мені ваші труднощі? Катя твоя от-от народить, а я що няньчити малечу буду? В мене своїх турбот доста!
Ясно. З мамою не сварись. А то я тобі «краник» перекрию. Чула?
Оце люблю в тобі конкретику, тату! Почула!
От і молодець! Маму не діставай. Вона не заслуговує на це.
Гудки вдарили в вухо. Ганна насупилась.
Вічна у них війна між собою, а щодо її справ завжди разом. Дивно це все!
Новий репетитор Ганні не сподобався. На її проницані роздуми про фразеологізми хмикнув і підсунув книжку з прочитанням на наступне заняття. Ганна спочатку образилась, а після декількох яскравих прикладів вирішила лишнім це читання не буде.
Дурепою бути не хотілося. Остап же розумний Треба відповідати! Відео про стосунки передивилась купу скрізь одне: дівчина має бути самодостатньою й розумною. До самодостатності ще далеко, а от розум справа надбання. Мама те саме каже і тут, здається, права. Як не крутись, отримала диплом, хоч і розлучення чекала.
Мама покинула університет, коли народила Ганну. Спочатку академвідпустка, потім замоталася вирішила, що дитина важливіша за освіту. Ганна, поки була маленька, постійно хворіла, бабусь не стало. Дитсадок тортури. Тиждень ходить, потім місяць вдома. І не подобалося їй там: противна каша, нестерпні діти, а маминої любові там не було. Навіть тато казав:
Вона надто звикає, що ти завжди із нею. Потім буде важко.
У другому класі мама домовилася із сусідкою та забирала Ганну з групи подовженого дня, й мама повернулась у виш на заочне й ще на роботу влаштувалась.
І це було правильно. Так і фірму з оформлення банкетних залів відкрила. Ганні подобалося, чим мама займається: красиво й по-жіночому. Але на роботі мама вже не та тиха і скромна берегиня керівник! Показувала, розпоряджалася і Ганна захоплювалася. Хотіла б таку ж силу мати.
І все ж, материнський контроль страшна справа. Ганна з татом тут згодна. Дістало! Звісно, вона привчила маму заходити в кімнату лише після стуку, і не давалася лізти у свої справи, але мама примудрялася все одно тримати на контролі. Не погрозами, як тато, а мяко:
Ганнусю, як у тебе справи? Що сьогодні плануєш? Не голодна?
Ця турбота так дратувала, що хотілося кричати:
Відчепися! Я вже доросла!
Іноді таки кричала, тупала ногами, а мама сприймала як дитячі капризи.
Ганна поспішала з занять на зустріч з Остапом, мріючи забути на кілька годин про батьків, іспити, все це Життя мимо, а вони все про своє! Набридло!
Біля шкільної хвіртки, де зазвичай зустрічались, Остапа не було. Ганна трохи походила довкола й вирішила: піду сама на дах. На дзвінки Остап не відповідав, такого не бувало. Щось не так.
По сходах підніматися було страшно. Раніше вона летіла, відчуваючи тепло великої Остапової долоні. Тепер кожний крок важкий.
Дах зустрів поривом ще зимного вітру й тишею.
Нікого Навіть хлопців
Хотіла піти, дістала телефон, щоб увімкнути ліхтарик сутінки. Поки шукала блискавку на кишені, щось заворушилося біля краю даху, і дівчина завмерла. Побачивши знайому постать, ледве стримала переляканий крик.
Остап
Хлопець сидів на самому краю, ноги звісив за парапет, плечі опущені. І хоч знала його мало, зараз Ганна чітко зрозуміла: йому дуже боляче. Щось сталося, таке серйозне, аж страшно. Звідси й ця поза, зовсім не схожа на зазвичай впевненого Остапа.
Страх, що от-от станеться біда, додав Ганні сил. Вона тихо поставила рюкзак і обережно ступила на дах, не наважуючись кликати його по імені.
Привіт
Вона сідає поряд на парапет, який відділяв дах від безодні. Ноги поставила на поверхню даху. Дивитись униз не наважилася висоти боїться з дитинства. І сама не розуміє, чому пішла зараз сюди, долаючи той страх.
Привіт Остап навіть голову не повернув, і Ганна сама взяла його за руку, стисла майже крижані пальці.
Ти змерз
А? слова її таки змусили хлопця підняти голову, і в його очах порожнеча, зовсім чужа для знайомого сміхотливого Остапа.
Може, саме в цю мить Ганна вперше зрозуміла, що відчуває мама, коли вони сваряться. Той тваринний, душевний страх, що не достукаєшся до того, кого любиш
Ось цей страх і відчула Ганна зараз, тримаючи холодну і неживу руку хлопця.
Як ти?
Слів не її голос, а мамин: ті самі інтонації Те саме благання «Скажи! Що мучить? Я ж не ворог!»
І це спрацювало.
Погано Остап відгукнувся як відлуння і стиснув її пальці. Я погано, Ганно
Трапилось щось?
Вона не запитала ствердила. І це спрацювало.
Так.
Я можу дізнатися? Ми ж не такі вже чужі. Розповіси?
Остап підняв голову й подивився так дивно, що аж Ганна злякалася.
Ти думаєш, ми не близькі?
Та ні, ти не так зрозумів. Хотіла сказати, ти для мене дуже близька людина, але не впевнена, чи я для тебе така.
Ганно, навіщо ти так? У мене, окрім тебе, нікого на світі.
У Ганни серце зашаленіло, аж здалося Остап ось-ось почує шалений барабанний бій.
Чому нікого? А батьки? ляпнула, сама ще на сьомому небі. Але реакція Остапа тут же повернула на землю.
Той здригнувся, замотав головою так, що Ганна аж ахнула:
Обережно!
Так! Тримай! А краще відштовхни! Як вони!
Хто?!
Ті, кого вважав батьками. Вони ніхто! Мати сьогодні віддала документи й пояснила, як я зявився в їхній сімї. Ганно я прийомний! Чуєш? Прийомний! Не рідний! Я відчував, здогадувався! А тепер зрозумів, що все життя жив чужим життям! Зайняв чиєсь місце! Не своє, а чуже!
Остап кричав, і Ганна тримала його ще міцніше, страшно було ослабити хватку.
Що він хотів стрибнути вона майже не сумнівалась. Для всіх герой, а вона знала: це маскарад. Лишалися вдвох і всі захисні оболонки спадали, і Ганна бачила той добрий, відкритий світ у його душі, до якого сама тягнулася. І ставало соромно за свої образи на батьків і життя.
У чому несправедливість, Ганна вже не знала, як її раніше питали, а зараз зрозуміла вся її боротьба за «дорослість» дурня. Перед нею людина, що одразу подорослішала від усвідомлення: дитинство закінчилося саме тут. І нести цю ношу нелегко бо нема опори.
Остапе, мені страшно! Ганна раптом розплакалася, і це ніби привело його до тями.
Гей! Ти що? він потягнувся до Ганни, вона обняла його ще міцніше.
Не треба! Благаю! Не роби цього! Навіть якщо вони відмовилися від тебе я ні! Не віддам того, що є між нами! У мене немає нікого дорожче, Остапе!
Я не Остап його голос став далеким. Мене колись звали інакше.
Як?
Олексій. І прізвище інше.
Та яка різниця! Ти це ти! Я тебе знаю, і мені байдуже, як твоє імя! Чуєш?!
Так Але не всім буде байдуже Ганю, що мені робити? Як жити далі? Куди йти?
Додому можна? Вигнали тебе?
Ні. Мама плакала, просила залишитись. А тата Я його вдарив
Чому?
Він хотів замкнути двері, не дати мені вийти. Кричав, що я нічого не розумію
А ти? Ти все зрозумів? Усе-усе? Точно?
Що тут розуміти?! знову підвищив голос, і Ганна чула у ньому біль.
Чому вони вирішили розповісти це саме зараз?
Запитання зависло у повітрі, вітер поніс. Остап згорбився, обмірковуючи.
Не знаю нарешті вирвалось, і Ганна з полегшенням видихнула.
Тепер у нього був не відчай, а питання. Поки є питання дах його триматиме.
Хочеш, я піду з тобою?
Куди?
До твоїх Ми підемо разом, і вони розкажуть, чому вирішили відкрити тобі все саме зараз. А потім якщо захочеш ми повернемось. І ти зробиш, що хотів. Я не заважатиму.
Здивований погляд Остапа Ганна витримала. Потім міцно стиснула його руку й потягла від краю.
Йдемо!
І хлопець нарешті послухався, перекинув ноги з парапету й зробив кілька кроків. Ганна обійняла його, ведучи далі, від краю, до сходів.
Я слабак
Брехня! Ганна фиркнула, тягнучи хлопця до виходу. Я б узагалі рипнулася, дізнавшись подібне про батьків! Та будь-хто б рипнувся, чуєш?
Спіткнулась, Остап встиг підтримати.
Обережно!
Сам би говорив стискала долоню і вмикала ліхтарик. Йдемо! В нас купа справ!
Той вечір назавжди залишиться в їхній памяті.
Розмова з батьками Остапа. Примирення, коли хлопець дізнався: його справжній батько от-от вийде з тюрми й погрожує все розповісти.
І сльози тієї, хто стала йому мамою, взяла відповідальність за річного хлопчика-сироту, сина найближчої подруги, що загинула трагічно через не того чоловіка.
Моя мама Та мама
Так, Остапе, це вчинив твій рідний батько
І тепер він хоче
Зустрітися з тобою.
Я не хочу!
Ми розуміємо. Тому вирішили, що ти маєш знати правду від нас. Пробач, що саме зараз. Думали, маємо ще рік-два. Але його випускають раніше.
Я не хочу його бачити.
Це твоє право. Ми підтримаємо будь-яке рішення.
Вони говорили й говорили, і Ганна зрозуміла: на дах вони з Остапом уже не повернуться. Ні сьогодні, ні колись. Щось змінилось у душі; старе стає минулим, нове майбутнім.
І коли Ганна, вже під північ, повернулася додому, своїми ключами відімкнула двері й на пальчиках зайшла у темну кухню, де за вікном стояла її мама. Ганна обійняла її, заховавши носа у рідні кучері, пахощі улюблених маминих парфумів назавжди у серці.
І промовила те саме слово, що дасть надію, стерши зайве й залишивши найважливіше:
Вибач
І луною відповіла та, для кого немає нічого важливішого за Ганнусині турботи й радощі:
І ти мене Їсти будеш?
Ні, мам. Дякую Знаєш, здається, я сьогодні здала екзамен
Який ще екзамен, Ганню? У вас же іспити нескоро ще?
Здається, найважливіший, мамо Потім розповім.
Чому потім?
Бо завтра пробний і мені треба виспатися Бо ти тоді точно розплачешся.
Мама всміхнулася крізь сльози і лише легенько притисла доньку до себе. Стіни кухні були вузьким келихом, де затримувалися слова, а любов переливалася з серця в серце без жодних пояснень.
За вікном сходив ранковий промінь, і Ганна подумала: життя це теж іспит. Але кожен день можна починати з чистого аркуша, якщо поруч ті, кого любиш.
А завтра новий ранок. Новий шанс. І нова Ганна: змужніла на один важливий екзамен.
