Ловець снів
Знову?! Сіма, Сіма! Прокидайся! А то розбудить малечу! Хапай її! Лєна зістрибнула з ліжка і струснула сестру за плече. Коли вже вона втихомириться
Соня металася уві сні, а її стогін такий тягучий і сумний ніби розтікався по кімнаті, повертаючи душу догори дриґом та змушуючи постійно озиратися через плече.
Як в поганому «ужастику»! Сіма, не відкриваючи очі, стягнула ковдру і попленталася до Соні.
Накрила свою сестру теплою ковдрою, лягла поруч, обійняла і зашепотіла:
Колискова, колискова Не лягай лишень на край Та де там! Лен, тут уже не до колискових! Вона як чавунок гаряча! Бігом, клич маму!
Лєна переступала з ноги на ногу біля Соніного ліжка, зітхнула й пішла до кімнати батьків. А що ж робити? Соня для мами така ж дитина, як і всі інші. А якщо про це дізнається мама, точно накриє лекція про спільну відповідальність.
У батьківській спальні запанувала тиша. Лєна простягнула руку до ліжечка Сергійка, яке тулилося до батьківського, і обережно торкнула мамине плече.
Мамо
Темно-карі очі Оксани миттю відкрились, наче вона й не спала. Тепла долоня накрила дитячу руку.
Що трапилось, сонечко?
Сні погано! Мам, вона вся палить, певно температура!
Сергійко легенько заскиглив, і Оксана відразу знову заспівала колискову, наче стафета між сестрами:
Баю-баюшки-баю
І легенько, тепло, хоч і вчора спина боліла після падіння з табуретки під час генерального прибирання, Оксана підвелась і навшпиньки подалася до дівочої кімнати слухає, чи не розбудить когось ще своїм шарудінням.
Цей будинок її гордість. Скільки разів казали, що будівництво їм з Олексієм не під силу, та й для чого ті хороми, коли й так без дітей Що квартира це ж мрія будь-якої міської родини!
Рідня не криючись фейки підливала:
Навіщо вам такий маєток? Це для багатодітних, а ви ж удвох…
І в Оксани все зжималося всередині, а голова нишком опускалася додолу. Не можеш стати матірю не дивись і гордо вгору! В житті ж мають бути скромним Хто ти така, щоб будувати цілий будинок?
Олексій, вловивши її знову понурою після чергової бесіди з мамою чи якою тіткою, обіймав та пригортав, вражаючись, як вдало її щока вкладається в ямку його шиї. В такі миті вони зливалися воєдино: не лише тілом, а й думками і невисказаними мріями. Хіба ж можна одній відчувати більше, ніж двом одразу?
Та не слухай ти їх! казав він. Вони нічого не розуміють.
А чого тут ще розуміти, Льошо? Вони ж праві. Дітей же не буде
От ще побачимо! стискав він зуби від люті на всіх, хто мав необережність зачепити й образити Оксану, і про себе присягу давав, що все для неї зробить, аби її мрія стала реальністю.
Здавалося, що при наявності грошей і житті під Києвом все можливо. Але одна клініка, друга, третя А всюди відповідь:
Ми, пані Оксано, не чарівники!
І Оксана знову відводила очі тепер навіть від чоловіка, не знаючи, як озвучити проблему. Аж коли Олексій за мову про будинок завів, вона відважилась:
Льош, не зі мною Я тебе ну, ти знаєш Але в тебе, певно, повинна бути сімя. А якщо я не можу дати тобі дітей подаю на розлучення.
От мрій далі! гарячкувато відпив із чашки чаю й мало вухо не обпік, аж побіг по кухні. Оксанко, ти глянь на себе! Можу і чистою українською, і не дуже, висловитися! Апетит твій мамусі не сподобається, авжеж! Не відпущу! Сила є поругаю як хочу. Та й хто сказав, що я будь-кого пущу десь гуляти, якщо така прости Господи чудова жінка! Назвав би інакше, але в нас за таких слів можна і по вухах отримати.
Я?! Оксана аж замість сліз здивувалася і очі підвела.
Ну а хто?! Я тебе люблю! А діти буде чудово, не буде то так життя склалось. Хіба всім судилося стати батьками?
З того часу Оксана не заспокоїлась остаточно. Нині чоловік скаже молодий, а завтра задумається про упущене й буде пізно.
Та Олексій стояв на своєму: за таку Оксану можна боротись до останнього.
Для Оксани це був другий шлюб.
Перший раз вона вийшла заміж у девятнадцять. Мета була не нареченим стати, а втекти від материнського контролю і закидів, що сипались у неї з ранку до ночі.
Відносини з мамою тотальний квест. Лідія Сергіївна або обожнювала доньку і вихваляла на кожному кроці, або, наче щось вселялося, починала дошкуляти та знецінювати:
Як мені так вийшло народити отаке Не зрозумієш, геній ти в мене чи така собі
Оксана лише погляд опускала й внутрішньо в’янула. Відповісти як слід не могла. Як любити ту, що кричить щодня? Але на питання “Чи любиш маму?” відповідала б “Звісно!”. Бо як же інакше мама ж, хоч і складна
З часом Оксана розчарувалася: ні університет, ні робота, ні друзі не зроблять тебе теплішим і людянішим. Мама вміла спілкуватись, викликала повагу в оточуючих, а свою доньку ніби все життя ігнорувала.
Одного разу перед весіллям не втрималась:
Мамо, чого ти мене не любиш?
Годі нісенітниці! Тобі здалося! Ото вийдеш заміж і все зрозумієш.
Що зрозумію, мамо?
Як важко дитину любити. Як тяжко показати їй, що вона тобі дорожча за все. Хіба я мало для тебе зробила? А чоловік? То хіба цікавився тобою, доню, як треба? Як хлопчик був би
Тоді Оксана вперше зрозуміла про “ті” й “не ті” сімї. І після сімейних досліджень вона, мов героїня з серіалу, розмірковувала в парку над сенсом життя:
Господи, якесь середньовіччя! Хлопчик то щастя, а дівчинка “ех”. У мене буде інше! Я ж Я ж не буду ділити дітей! Господи, навчи, як правильно!
Весілля Оксани прикрашало всі соцмережі рідних. Вона сама ледве дихала у “стильному” корсеті, а мама була в захваті:
Все чудово, донько! Щастя вам!
Однозначно відповісти про щастя Оксана не могла. Хотілось втекти від маминої уваги хоч на годину.
Шлюб розвалився через півтора року. Як тільки у Оксани втратилася вагітність, чоловік зібрав речі й поїхав ще з лікарні не виписали, а від нього й сліду нема.
Батьки купили Оксані квартиру ще перед шлюбом. Тож коли мама везла її додому після лікарні, вже щебетала:
Здамо ту квартиру, переїжджай до нас! Та й подивимось, хто тобі кандидата для шлюбу підбере. Не варто довіряти такі рішення юним дівчатам.
Оксана мовчала. Ввечері зайшла до батька і попросила дозволу жити окремо:
Боляче, тату
Цього разу батько її почув. Призначив “стипендію” і заборонив мамі втручатись. Мама лиш раз обурилась Оксана влаштувалась працювати на півставки і відмовилась від допомоги.
Лишай, хай в тумбочці лежить. В пригоді стане візьме.
Оксана закінчила університет, отримала підвищення, але у особистому житті кипіла лише уява: краси при ній було, інтузіазму теж, а от іскорка не горіла.
Причина проста: ускладнення після передчасних пологів лікарі заявили, що шансів на материнство майже нема.
Оксана тримала марку, але ходила, як памятник. Тітки забили на сполох. Звідси сімейні зібрання й знайомства з “вигідними кавалерами”.
Саме тоді вона і зустріла Олексія.
Не гість він був, звісно, а таксист підкинув тітку з сімєю у дачний кооператив. Але Оксана, вискочивши в білій шубці під сніг, не витримала застільної нудоти:
У місто!
Чому зірвалося саме тоді навіть вона не знає. Може, знову заставили читати вірші “на табуреті перед мамою”?
А Олексій не став “допитувати”:
В мене готівки нема
Та переживеш якось. Посміхнися і ми в розрахунку.
Зараз, зачекайте. Я повернусь!
Пішла за грошима, а його вже й слід прохолов. Весь вечір фантазувала, що то за хімія так спрацювала.
Наступного ранку він таки приїхав. Спокійний, упевнений, хіба що суттєво нижчий за неї на підборах:
Сідай, так простіше говорити.
Звідти й почалося їхне знайомство. Оксана довго вагалась: вона донька науковця й бізнесмена, а він простий таксист? Але щось таке тепле та світле йшло від нього, що навіть мамині зауваження не зупинили.
Мама, звісно, влаштувала класичний концерт:
Прокляну! Відмовлюсь! Це не твоє!
Але Оксана вперше в житті знала, чого хоче, і більше ні на кого не дивилась.
Про свої проблеми Олексію сказала до весілля:
Може, у тебе буде ніколи не буде дітей Ти розумієш?
Розумію. Думаєш, люди тільки для дітей одружуються? Я тебе люблю. І цього буде досить.
Розписались у місті, а святкували в селі під Києвом, у його батьків. Оксанина мама принципово не приїхала. Батько теж з’явився аж під вечір сухо привітав і поїхав.
Свекруха Тетяна Іванівна, на диво, прийняла її швидко.
Яка худюща! розглядала вона Оксану. Льошку, годувати таку треба! Коли сама не вмієш, я навчала! Ану, ходи до мене варення мені допоможеш закручувати!
Сидячи на чужій кухні над мискою полуниці, Оксана вперше відчула, що їй затишно. Прості речі, прості люди без пафосу, без оцінок. Навіть сімейний рецепт клубнічного варення швидко “вручила” їй свекруха. А як дізналась про проблеми зі здоров’ям обійняла з силою:
Ой, доню Боляче Але я тобі скажу, спасибі за правду. Будь, що буде, а все воно від Бога.
Саме свекруха підкинула ідею з усиновленням:
Мене ж теж всиновили. Близькіші за маму й тата в мене людей і не було.
Оксана прислухалась. Життєвий досвід прямих людей і відразу переконливіший.
Новий будинок уже зводився. Олексій зі сватом майстрували кожну дрібничку. Оксана працювала адвокаткою, бігала на суди й робила свій внесок у сім’ю.
Пройшли школу прийомних батьків й отримали дзвінок від баби Тані:
Оксанко! Діти є! Тут Смирнові згоріли (з сусідства). Мати відмовилась, малюків у притулок забирають! Троє правда, а не один, як планували, але ж свої майже, на очах росли, бабцею кликали! Подумайте, доню
Мамо, не переживай! втрутився Олексій. Ми вже їдемо.
Так Оксана, не до кінця усвідомлюючи, що відбувається, стала мамою трьом.
Сіма (семи) і Лєна (шести) призвичаїлися, по-дорослому сказали:
Не бійся, тітко! Ми бачимо, що ти добра.
А маленький Сашко одразу “замамкав” і ходив хвостиком на руки, в парк, на качелі всюди!
Рідня ж впала в транс:
Троє?! І ще з таким родоводом!
Мам, я юрист
Доню, до чого ти себе довела! Сама вибрала…
Оксана вперше підвищила голос:
Я двадцять років жила під твоєю указкою. Тепер моя черга! Баста!
І лише тоді зрозуміла: здається, подорослішала.
З роками діти підросли. Оксана дистанційно працювала на кілька ріелторських агентств. Весь час дітям.
А вагітність Дізналась вже, коли Олексій присік до ванної:
В клініку! Бігом!
Я так не думаю
Я знаю! Їдь!
Та я і так знаю, що з тобою, підморгнула свекруха. Лишень не скажу, бо не повіриш поки лікар не підтвердить!
Почула від гінеколога й не повірила:
Цього не може бути! Ви жартуєте!
Ось вам і жарт, пані! Хочете чоловіка покликати просіть.
Оксана ревіла над УЗД, за яке мріяла стільки років.
Сергійко народився взимку з бурею щастя і безсонних ночей. Дівчата прийняли появу брата філософськи допомога матері насамперед!
Сашко ж ревнував, плакав і чіплявся:
Сашко, ти моя люба цукерочка! обіймала Оксана.
Та тільки звик як доля принесла нову дитину Соню.
Ґрунтовно все закрутилось, коли до Оксани позвонила мама серед ночі:
Оксано! Настю вбили Чоловік Я ж казала, відчувала щось погане
Мамо, де Соня?
Хто його знає!?
Але Ольга Сергіївна, тітка, виявилась тверезішою все дізналась і через кілька годин вони з Олексієм вже летіли до дитбудинку за Сонею.
Дівчинка була настільки залякана, що лякалася навіть тіні.
Лечили Соню всією родиною, особливо вночі:
Сонечко, ти вдома! Я тут! Дівчата поряд, ти вже з нами, заспокоювала Оксана.
А мама повернеться?
Соню, поки що поживеш у нас. А мама…
Зрештою, дівчинка сама все зрозуміла:
Її більше нема?
Так, мала відповіла Оксана чесно.
Соня тихо заплакала й притулилась до долоні Оксани, вперше дозволивши обійняти себе.
Минули тижні. Соня все ночами кричала, дівчата мучилися, думали, як допомогти.
Бабусю, чому у Соні страх довго не минає?
Любов’ю лікувати треба Коли побачить, що ви її любите, мине.
Дівчата вирішили зробити для неї щось особливе. Але ні іграшки, ні блузки не допомагали.
Аж тут Сашко надихнувся книгою про індіанців і видивився там “ловця снів”:
Треба виготовити такий для Соні! Погані сни заплутаються у павутинку!
Дівчата кинулись шукати нитки, бісер, перо бабиних гусей і почали майструвати.
Коли наступної ночі Соня, прокинувшись вже з криком, впалася в руки Оксани:
Не віддавай мене!
Нікому! Дівчинко моя!
І в ту мить Оксана остаточно зрозуміла вона вже мама аж п’яти дітям.
Вранці на стіні висів власноруч зроблений ловец снів.
А для чого це? шепоче Оксана, поглядаючи на Лену.
Ловець снів, мам! Ми з Симою завершили. Сашкова ідея!
Думаєш, допоможе?
Думаю, ніби й не треба. Бо Соніного ловця снів найбільше це ти! Ночами тримала її за руку і жодного крику!
Є ще й інші, Лено! Вся сім’я ви, тато, бабусі, дід
Гучно з кухні кличе Сашко: вже обід! Одна бабуся принесла курчатко, друга спір влаштувала щодо рецепту сирників, а Сергійка вночі годував тато
Оксана щасливо посміхається все наче на місці. Діти сміються, курчатко кільцює кухню, голоси змішуються, вікна відчинені на подвіря, і навіть посуд хтось миє неохоче але миє.
І хоч, може, чогось і бракує час покаже. А от зараз все своє, все вдома, і все правильно.
Хоч, може, для справді щасливої сімї треба ще й собаку. Чи кіт Але ловець снів уже оберігає їх сон.
