Леся була сиротою і зростала в київському дитячому будинку поруч із старовиною Софіївською площею. Коли їй виповнилося вісімнадцять, вона раптово вийшла заміж, немов це сталося у сні з блискучими берегами Дніпра та неоновими хмаринами. Вона й гадки не мала, як бути дружиною і жити в родині у дитинстві не мала жодної подруги, яка була б заміжня. У квартирі чоловіка над Подолом вона жадібно збирала крупинки знань про «ідеальну дружину». Головною вчителькою стала свекруха пані Одарка, що вірила у магію хатніх обовязків.
Леся неодноразово чула байки про свекрух мовляв, сварливі, проте вона більш за все хотіла, щоб ця жінка стала для неї матірю, якої ніколи не мала. Дивно, але частково її віра справдилася. Свекруха не бажала Лесі зла, просто слова її виходили крізь щілини старої печі, як маревні загадки. Вона завзято навчала, як існувати в родині, і одного разу сказала: «Тільки дружина винна в зрадах чоловіка.»
Нащо? Леся завжди думала, винний той, хто зрадив. Але у тому сні стало ясно: дружина винна в невірності чоловіка, бо мабуть вона себе занедбала і втратила свою привабливість для нього. Одарка порадила зберігати осину талію навіть у старості. Леся записала це у зошит на обкладинці з мальвами: «Не набирай вагу», і подалася у фітнес-клуб на вулиці Хрещатик.
Леся була худорлява аж кістки дзвонили, та страх набрати зайве змусив її ще сильніше худнути. Коли впоралась із цією «проблемою», Одарка вручила їй нову мудрість: «У гарній сімї працюють обоє».
Леся не сперечалася вона сама прагнула працювати. Бралася за будь-яку роботу: у кавярні, у книгарні. Вона питала у свекрухи, чи можна щось робити під час декретної відпустки, та Одарка мовила: «Декрет твоя справа, як вирішиш так і буде».
Цю мудрість Леся не записала, але коли через декілька років опинилася у декреті, почала працювати хатньою помічницею на півставки. Проте від грошей якихось 2500 гривень на місяць в чоловіка й свекрухи було лише невдоволення.
Леся подумала, не біда, якщо витратить свої гривні на нову зачіску у майстра-козака на Лукянівці. Та тут свекруха знову явилася, як привид уночі: «У декреті нема для чого прибиратися! Коли повернешся до роботи, тоді й нафарбуєш губи та заплетеш косу. А зараз заощаджуй!»
Леся віддавала всі зароблені гроші чоловіку, як у казках про Марусяну. А мудрість свекрухи ніби проростала крізь всі роки: «Добра жінка, сама впорається з хатньою роботою».
Так і було Леся все робила сама, і втома звалювала її, як осінні листя. Вона падала просто на кухонну плиту, і лишала сліди втоми у повітрі. Запаморочення стало ніби частиною щоденного сюрреалізму. Після того, як останній син засинав о девятій вечора, вона, мов би нічна фея, прибирала й готувала борщ на завтра, поки чоловік вже десятий раз хропів, адже він приносив гривні і був страшенно втомлений.
Те, що Леся потрапила до лікарні, видалося цілком логічним у цьому сні. Вона не помічала болю і не бачила, як хвороба підкрадається до неї тихо, як тінь на стіні Софії. Вона була там понад два тижні, а ні чоловік, ні свекруха не прийшли бодай раз, лише туман по вікнах.
На щастя, телефон був з нею. Леся подзвонила подрузі Оксані, й та принесла усе необхідне: варену квасолю, пляшку кефіру і, звісно, мяку ковдру. Коли Леся повернулася до квартири, вона подала заяву на розлучення.
