Ми намагалися віднести ваші речі до кімнати знахідок, сказав поліцейський. Але Кіт у вас надто бойовий. Не підпускав нікого. Заберіть, будь ласка, речі та кота. У нас і так справ вистачає
На кожному вокзалі є зали очікування. Десь вони великі й світлі, десь тісні й майже без вікон. В одних мякі крісла, в інших твердi лавиці. Всі різні, та спільним у них є одне неминуче очікування.
Майже кожен, хто їде поїздом, хоча б раз приходив занадто рано, щоб не запізнитися, й потім нудився серед інших таких самих. Валізи та сумки стоять у ніг, час тече повільно, зявляється бажання сварити себе за надмірну обачність.
Того дня люди теж тихо сиділи у залі, уникаючи чужих поглядів. Хто гортав газету, хтось читав книгу, більшість ж втупилося в екрани телефонів. Дехто жував нашвидкуруч зроблені бутерброди. Саме до них він і підходив
Зал розташовувався на першому поверсі з окремим входом із вулиці. Мабуть, запах їжі, який пробивався крізь пакети й сумки, і привабив його.
Це був великий, кошлатий сірий кіт. На шиї нашийник із номером мобільного телефону.
Люди відганяли його. Особливо різко реагували мами, які годували своїх дітей:
Ану геть, брудний та блохастий! Ще дитину мені заразиш
Кіт тяжко зітхав і відходив убік. Він, по суті, нічого не просив. Просто підходив, сідав поруч і дивився, дивився, дивився
Він дуже хотів їсти, але просити не вмів.
Лише кілька днів тому його привезли сюди. Господар раптово помер, а родичі вирішили продати квартиру. Один із них знехотя привіз кота на вокзал і, залишаючи, сказав:
Тут померти від голоду не дадуть, і пішов.
А як просити? Що робити? Як пояснити людям, що він голодний? Цього кіт не знав.
Тому він тільки тихо підсідав поруч і дивився у вічі. Вдихав запахи їжі, від яких паморочилося в голові.
А людям, утомленим очікуванням власного поїзда, зовсім не хотілося перейматись ще й бездомним котом. Хотілося якнайшвидше вирушити куди треба й забути цей зал очікування, мов поганий сон
Чоловік теж приїхав на вокзал заздалегідь. Відрядження було недовгим ніч у поїзді, робота наступного дня, а потому додому. До відправлення залишалося хвилин сорок. Від нудьги він спостерігав за оточуючими й зауважив кота саме в той момент, коли одна з матусь різко крикнула на нього й замахнулась рукою.
Кіт звично відійшов і сів трохи далі. На крики він вже й уваги не звертав.
Чоловік помітив нашийник і подумав, що тваринку, певно, загубили, а вдома її шукають. Дістав із сумки загорнуті дружиною котлети в пластиковій коробці, відкрив, вдихнув аромат і припідняв брови із задоволенням:
Ой, яка смакота сказав і, глянувши на кота, додав: Кис-кис, ходи сюди, малий, дам тобі.
Кіт нерішуче переступав з лапи на лапу не хотілося знов отримати стусана.
Не бійся, давай, тихо сказав чоловік. Я не скривджу.
Кіт обережно підійшов та зупинився, напружено спостерігаючи. Чоловік поклав котлету на папірець. Кіт тихо нявкнув і почав їсти, акуратно, не впускаючи ні крихти.
Точно домашній пробурмотів чоловік.
Він побачив номер на нашийнику й набрав. У відповідь почулося: «Номер відключено».
Він тихо вилаявся. Поїзд відправлявся вже за двадцять хвилин, а ситуація виявилася не такою простою.
Що ж робити, що ж робити повторював він, розгублено озирався навкруги.
Його охопило відчуття безпорадності, і він зателефонував дружині. Поспіхом і плутано пояснив усе й спитав:
Що робити? Він очевидно домашній, номер не працює, а він ходить тут і просить їсти, а його всі ганяють.
Завжди з тобою щось таке зітхнула дружина. Нащо тобі той кіт?
Ти розумієш, відповів він. Його всі відганяють, а він навіть їсти не може попросити.
Ладно вже, ти у залі очікування?
Та так! зрадів чоловік.
І номер скажи.
Перед виходом на перон він відвів кота до стіни і залишив йому всю коробку з котлетами.
Чекай тут, погладив по голові, дружина тебе знайде.
Кіт дивився на нього єдину людину за ці дні, яка помітила, нагодувала, пригорнула й сказала спокійні слова. Кіт торкнувся його руки та тихо нявкнув.
От і добре. Жди, не йди нікуди. Вона допоможе
Наступного дня у чоловіка справ було по горло. Лише ввечері зміг зателефонувати дружині:
Ну як? Знайшла господарів кота? Нагодувала його?
Весь вечір шукала сумно відповіла вона. Але дізналася по номеру: господар помер, а його спадкоємці вивезли кота на вокзал і залишили
Він мовчав.
Я зранку ще поїду, пошукаю, додала Оксана.
Я не хвилююся, відповів чоловік. Я знаю, ти допоможеш.
Чую, як не хвилюєшся, образилась вона. В тебе ж серце слабке, не смій хвилюватися! Знайду твого кота. Зараз Марійці з чоловіком подзвоню, разом поїдемо.
Він поклав слухавку, намагаючись заспокоїтись. «Та невже, переконував себе, мало ж котів по світу? Не за кожного варто турбуватись» Але спокою не було. Чомусь доля цього сірого кота зробилася важливою.
Вночі спав погано. Йому снилося, ніби він гладить кота по голові, щось пояснює, а той дивиться й киває
Зранку Оксана повідомила: вони з дочкою обійшли весь вокзал, розпитали прибиральниць кота нема.
Чоловіка охопило дивне почуття провини. Не міг пояснити його, але воно не відпускало.
Він швидко повернувся до рідного міста
Ввечері, замість того, щоб одразу їхати додому, залишив речі біля якоїсь пасажирки й кинувся шукати кота.
Найбільше боявся не знайти його або знайти занадто пізно.
Півтори години ходив по вокзалу, а потім почав перевіряти смітники й заглядати під кущі.
Близько півночі до нього приєдналася Оксана, тихо лаючи все підряд.
О другій ночі, знесилені, вони сіли на лавку біля входу і закурили.
Ноги відвалюються, сказала вона.
То що робимо?
Посидимо трохи й знову підемо. А речі де?
Він схопився за голову:
На вокзалі біля якоїсь жінки. Давно вже поїхала!
Давай спершу речі заберемо. Якщо не вкрали занесемо в авто, тоді продовжимо пошуки.
Пройшли через зал. Біля валіз їх зупинив поліцейський патруль.
Ваші речі? спитав правоохоронець.
Наші, дружно відповіли.
А чого кинули?
Кота шукали, знову в унісон.
Якого кота? здивувався поліцейський, кивнувши на багаж. Оцього, чи що?
На валізі лежав великий сірий кіт.
Ми хотіли віднести речі до кімнати знахідок, втрутився ще один поліціянт, але ваш кіт як справжній вартовий. Ричав, не підпустив нікого.
Не зник він. Відійшов, можливо, на хвильку. Забирайте речі і кота маємо і без цього клопотів.
Чоловік обережно наблизився. Кіт, побачивши знайомого, який його нагодував та приголубив, радісно замуркотів і притулився всім тілом.
Чоловік сів на лаву, провів рукою по котячій спині й видихнув із полегшенням. Оксана вмостилася поруч.
Все у тебе не так, як у людей, усміхнулась вона, цілуючи його в ліву щоку. Завжди в пригоди влізаєш Ну, бери речі та ходімо.
Він підняв валізу й сумку, а дружина великого худого й брудного кота. Той, радіючи, нявчав, тулився до неї лобом, гучно муркотів і намагався лизнути в щоку.
Жінка сміялася, злегка відмахуючись від його настирливості.
Вдома вона спершу викупала його в теплій воді, ретельно витерла рушником, зняла нашийник та налила у миску запашний курячий бульйон.
Вночі кіт тихенько проліз у спальню і влігся біля Оксани. Легенько хвостом і лапами торкався до неї, ніби впевнювався вона залишиться.
Вона поклала руку йому на спину і прошепотіла:
Спи, котику, спи. Ти тепер вдома
Кіт почав тихо муркотіти й скоро заснув.
Заснув і чоловік. Йому снилось, що вони знову з дружиною ходять вокзалом у пошуках кота.
А котові снилось, що всі ці дні він сам шукав ту людину, яка стане його домом.
А на вокзалі тим часом бігала маленька руда кішечка. Вона намагалася заглядати людям у вічі й жалібно нявкала. Перехожі відверталися й поспішали далі.
Усі кудись поспішають, ніколи зупинятися. Адже, думають, на світі багато котів не кожному допоможеш і не кожного нагодуєш. Але іноді доля кота чи людини так чи інакше перетинається, і це важче лікує не тільки чуже серце, а й своє.
Бо ми всі шукаємо одне одного в цьому великому світі коти, люди й навіть ті, у кого вже немає дому. Головне не проходити повз, коли є можливість зробити чийсь світ добрішим.
