Любов не показуха
Яринка вийшла з хати з повним відром помиїв для свиней і сердито проминула чоловіка Грицька, що вже третій день крутився біля колодязя. Узявся різьбленням займатись мовляв, щоб гарніше було, ніби нема більше чого робити! Дружина по господарству турбується, худобу годує, а він стоїть з штихелем у руках, у тирсі й пильно дивиться на неї, посміхаючись. Ото Бог чоловіка дав ні тобі ласкавого слова, ні разу кулаком по столу не вдарить, усе мовчки робить, час від часу лише підійде, гляне в очі та долонею по її товстій русій косі проведе от і вся його ніжність. А так же хочеться, щоб і зірочка, і лебідонька
Думала Яринка про свою жіночу долю, і вже мало не перечепилась через старого Барсика. Відразу підбіг Грицько, підхопив дружину, а на собаку суворо глянув:
Що ж ти під ноги сунешся, господиню мало не збив.
Барсик винувато опустив очі й пішов у свою будку. А Яринку знову здивувало, як тварини її чоловіка розуміють. Якось запитала його про це, а він відповів просто:
Люблю я їх, от і відповідають тим же.
Яринка теж про любов мріяла, щоб на руках носив, гарячі слова у вушко шепотів, та квіти щоранку на подушку клав Але скупий був Грицько на ласку, вже й сумнів закрався в серце Яринки чи кохає він її хоч трішки?
Помагай Біг, сусідоньки! крикнув через тин Кость, Грицько, так ти досі з тим різьбленням мучишся? Комусь ті твої візерунки треба?
Щоб діти наші виростали добрими, на красу дивлячись, відповів Грицько.
А дітей для початку треба ще народити, розсміявся Кость і підморгнув Яринці.
Грицько сумно глянув на дружину, а Яринка, знітившись, поспішила до хати. Не квапилась вона дітей мати молода ж ще, гарна собою, хочеться для себе трохи пожити, а чоловік мовчазний, ні риба ні мясо. А сусід статний, плечистий, Грицько теж не так, щоб кепський, та Кость справжній красень! Як біля двору зустріне ніжно слова говорить, так що ніби дощ літній шелестить: “Яринко, зіронько моя ясна” Душа аж тремтить, ноги підгинаються, та Яринка тікає, не слухає його звабливих слів. Бо коли під вінець ішла обіцяла вірною бути, от її й навчили берегти родину, як тато з мамою вже стільки літ разом як одна душа.
Але чому ж так хочеться визирнути у вікно і побачити Костя?
Наступного ранку Яринка виганяла корову на пасовисько й біля воріт зіткнулася із сусідом:
Яринко, голубко моя, чого ж мене цураєшся? Хіба боїшся? Любуюся тобою аж дух перехоплює!
Приходь до мене на зорі. Як твій Грицько на риболовлю збереться, ти до мене я покажу тобі, що таке справжня ласка, щаслива будеш.
Яринка вся зашарілася, серце запалало нічого Костю не відповіла, тільки швиденько пройшла повз.
Я чекатиму, кинув їй услід.
Увесь день думки про Костя не давали Яринці спокою. Як же хочеться любові й пестощів, і Кость такий гарний, так палко дивиться Але ніяк не могла наважитись на те. Але до ранку часу ще було, може, й
Увечері Грицько натопив лазню. І сусіда покликав попаритись. А той радий свою топити не треба, дрова заощадить. Так і лупцювали вони один одного віниками березовими, з задоволенням постогнували. Досхочу напарились, вийшли в передбанник перепочити. Яринка їм вже глечик самогоночки поставила й закуски наготувала, та згадала, що ще малосольні огірочки стоять у підвалі. Спустилась за ними, а як зібралася заходити почула через ледь прочинені двері розмову і притихла, слухаючи.
Та що ж ти такий несміливий, Грицьку, шепотів Кость, ходімо, пошкодуєш. Там такі вдови, хоч від ласки мліти, а гарні глянеш і око радіє! Не те, що твоя Яринка, сіра мишка.
Ні, брате, тихо й впевнено відповів Грицько, не треба мені жодних красунь, й думати про те нехочу. А моя жінка не сіра мишка вона найкраща з усіх жінок на світі. Немає такого цвіточка, немає такої ягідки, щоб була краща за неї. Як гляну й сонечка, здається, не видно, тільки її очі й ладна постава. Любов така, що й ріка весняна не зрівняється. Біда не вмію я слів ніжних казати, не можу пояснити як сильно її кохаю. Відчуваю: їй кривдно, ображається, але боюсь втратити та без неї ні дня не проживу, не вдихну й ковтка повітря.
Яринка застигла, серце калатає, а по щоці сльоза покотилась. Тоді випросталась, зайшла в передбанник і твердо сказала:
Кость, йди-но ти до вдів сум розганяй, а у нас із чоловіком справи важливіші. Бо ще нікому у нас на ту красу, яку Грицько вирізьбив, дивитись. Прости мене, коханий, за дурні думки, за сліпоту мою. Щастя було в руках, а я не розгледіла. Пішли, часу й так багато згаяли
А зранку, на зорі, Грицько не пішов на риболовлю.
Життя навчає: істинна любов не у словах, а у щоденних добрих діях і вірності поки маєш щастя, цінуй і бережи його.
