КОВБАСНИЙ ЗЛОДІЙ
Він не міг не помітити цього кота. Бо той регулярно «крадів» у його маленькій крамничці з продуктами. І робив це так чарівно, що не було жодної злості лише щире захоплення.
Господар крамниці з нетерпінням чекав на початок цих вистав, кожного разу хапав телефон і знімав усе на відео. А ввечері показував дружині, і вони разом довго сміялися.
Кіт завжди спершу довго сидів перед відчиненими дверима магазину, ніби просто випадково тут присів перепочити. Довго озираючись навколо, переконувався, що поблизу нікого немає. Сам господар тихенько ховався за великим холодильником і знімав усе приховано.
Кіт обережно заходив всередину, прямуючи одразу до полиці з ковбасами. Тут же його хода ставала стрімкішою, і, спритно хапаючи сосиску чи сардельку, він миттю тікав, але
Голод не дозволяв йому забігти далеко вже метрів за два від магазину зупинявся і починав трапезу.
Смачно? гукав господар, виходячи надвір, але не наближаючись.
Кіт піднімав голову, вдячно мружився і голосно муркотів у відповідь.
Ну й славно, відповідав чоловік. Заходь іще!
Ви мабуть здивуєтесь: як так? Чому ковбаски на видноті, на відкритті, ще й поштучно? Причина проста.
Серце господаря було надзвичайно добрим. Кіт вперше прийшов до магазину жахливо худий, зголоднілий до болю. Але вперто не підходив до людей, не брав їжу з рук. І тоді чоловік вигадав таку «гру» спершу клав сосиски майже біля самого входу, щоб кіт, якого він назвав Барвінок, міг самотужки «здобути» їжу. Чесно вкрав чесно заробив.
І це спрацювало! Згодом ковбаски клали далі і далі всередину, поки вся здобич не опинилася аж на нижній полиці біля інших продуктів там і облаштували «харчовий пункт» для Барвінка.
Барвінок давно вже міг просто заходити, брати що хоче й виходити але справа ж не в їжі, а в захопливому процесі. Крадене завжди смакує краще!
Господар згодом виніс під магазин миску з водою, посипав лоток свіжим піском, поставив коробку з найкращим котячим кормом, навіть маленьку собачу будку з теплим коцом. Але Барвінок лишався обережним не давався до рук, але полюбляв спілкування.
Чоловік виходив за ним із магазину, і котяра, відриваючись від їжі, охоче відповідав на його балачки.
Але одна загадка не давала господарю спокою. Барвінок бігав уже вгодований, чистий, доглянутий і зовсім не схожий на нужденного. Але продовжував кілька разів на день «красти» по дві сосиски і тягнувся з ними за ріг будинку.
Господар не раз намагався вислідити, куди кіт зникає, та той завжди втікав раніше. Тож чоловік купив маленьку приховану камеру, яка передавала відео на компютер у його кабінеті.
І ось, нарешті, таємниця відкрилась. З маленького підвального віконця сусіднього будинку виліз рудий котеня, нетерпляче кидаючись на ковбасу, принесену Барвінком.
Завтра ж, чуєш?! Завтра ж, щоб ти їх додому привів!!! плакала дружина чоловіка, розмазуючи сльози по щоках.
Але виявилось, що це майже неможливо. Барвінка піймати вже можна було без проблем він часом просто спав посеред магазину. А от рудий котеня тікав від будь-якої спроби до нього наблизитись.
Минав день за днем. На камері господар бачив, як руде маля приходило пити воду з поїлки Барвінка чи дрімало в собачій будці. Та варто було комусь наблизитись котеня здіймало хвіст угору і гайнуло проч.
Так тривало, аж поки одного дня господаря не збентежив дивний галас біля входу до крамниці. Відвідувачів не було. Вийшовши з-за прилавка, він пішов на звук.
Прямо на порозі сидів рудий котеня й гучно кричав.
Що сталося, малий? здивувався чоловік.
Котеня підбігло, вдивилось йому в очі та рішуче почимчикувало до виходу. Господар не вагаючись рушив слідом. За рогом на землі лежав Барвінок, стогнучи від болю: собака вкусила його за задню лапу. Коту вдалося вирватись, але рана була глибока.
Рудий малюк вперся головою у бік Барвінка і знову заголосив.
Ой, біда ж! скрикнув господар.
Зняв куртку, поклав у неї Барвінка, а до кишені піджака прихопив рудого котенятка той опирався недовго.
Швидко зачинивши магазин, чоловік сів у авто і помчав до ветеринара.
Пять годин вони просиділи у клініці поки лікар обробляв Барвінкову лапу, зашиваючи глибоку рану.
За цей час господар встиг заприятелювати з рудим непосидьком назвав його Соняшник. Котик був жвавий і неймовірно товариський.
Увечері чоловік зачинив крамницю й провіз додому ще напівсонного від наркозу Барвінка та бешкетного Соняшника.
Дружина світилася від щастя. А що робить жінка, коли щаслива? Звісно ж дзвонить подругам! Цей ритуал довгий і важливий, вимагає деталей, пояснень, порад.
Після дзвінків усі господар, Барвінок і Соняшник спали розкидані на ліжку.
Оце так комедія! з посмішкою сказала дружина. А мені де спати?
Втім, Соняшник залюбки підсунувся ближче, потерся носиком і почав мяти її лапками.
Так у них зявилася справжня родина.
Тепер обидва вгодовані, розкішні коти й натяку не мають на колишнє вуличне життя.
Зрідка Барвінок по-старому вилизував Соняшника той весело підставляв йому бік.
А навпроти, через дорогу, біля взуттєвої крамниці, поселилася ще одна кішечка сіренька, тендітна. Продавчиня з магазину взуття все забігає в продуктовий, щоб купити для неї щось смачненьке.
Може, колись й вона забере цю кицю додому?
Може, настане такий день, що всіх котів-хлопців і дівчат заберуть люди в родини?
І тоді коти стануть такою рідкістю, що їх доведеться записувати в чергу і проходити спеціальні курси?
Ну, а що ви думаєте?
Може так і буде колисьА поки що Барвінок із Соняшником щовечора вмощувалися на підвіконні, ловили сонце й спостерігали за світом за людьми, що поспішали у своїх справах, за дітлахами, котрі зупинялись і махали їм рукою, за кішкою-сусідкою, що полювала на промінці сонця біля взуттєвої крамниці. Усім їм жили у серці маленької крамниці добра й затишку.
І якщо раптом хтось із занепокоєних клієнтів питав, чому у магазині завжди так тепло і весело, господар хитро усміхався й казав:
Тут ковбаски не лише для людей. Тут для всіх, хто вміє радіти.
Адже справжнє щастя це не просто поділитися шматочком, а знайти тих, із ким хочеться ділитися всім життям.
