Парадний вихід Маргарити Петрівни
Маряно! Це ж не солянка, це якийсь невідомий мені вінегрет! Дорогенька моя, ти блискучий юрист, то ж давай вже займайся своєю справою! Залиш кухню тим, в кого розум трохи вільніший для кулінарних експериментів.
Марго, я ж не кулінар! Марія ледь не розплакалась від образи.
Чому їй завжди не вдаються навіть найпростіші страви? Вже про щось серйозніше вона й думати не могла. В їхній родині ролі давно поділено.
Віруня господиня, Марія розумниця, а Світлана непосида й завжди заводила, яка будь-яку шестерню змусить крутитись у потрібний бік. То ж зазвичай їжу для родинних зустрічей готувала Віра, а Марія зі Світланою піклувались про тил. Прибирання, закупівля харчів, організація розваг для дітей це вже Світланчина парафія. Лише вона вміла так організувати сімейний батальйон Соколенків, щоб дім Віри й двір після чергового нашестя не перетворилися на майданчик для реконструкції Бахмута. В родині Соколенків діточок любили, балували, але виховували суворо щоправда, великого результату це не приносило.
Всі семеро онуків Маргарити Петрівни, яких вона любила понад усе, характером пішли в наймолодшу тітку Світлану. Не зважаючи на те, що вона вже й сама мати двох із тих, хто носиться зараз по газону, галасуючи то з індіанцями, то з сіроманцями з-під Мукачева, Світлана завжди залишалася тією ж бешкетницею. Вона сиділа на сходах, перебираючи зливи, з яких Маргарита Петрівна варитиме чергову порцію компоту, й задумливо поглядала на дітей, думаючи чи не долучитись до веселощів. Її зупиняв лише гострий погляд Віри, яка пристрасно нарізала помідори на салат і бурмотіла:
Не дівка, а ледащо! Світлано, коли ж ти вгомонишся? Он Марічка серйозна жіночка! Я теж не пасу задніх. А ти? Так і скакатимеш все життя зайцем? Ганятимеш на своїм мотоциклі й усім розказуватимеш, як чудова ця наша країна? Світланко, а діти підростають! Як вони до матері ставитимуться? Зараз їм шість, а ще рік-другий соромно буде в очі глянути?
Віро, перестань драматизувати! Маша, ще раз з сумнівом заглянувши до каструлі з солянкою, на яку витратила півдня, рішуче накрила її кришкою. Є чим пишатись! У кого ще мати розбере й збере мотоцикл? Ти вмієш? Я ні. Я навіть борщу зварити як слід не можу! Мною не гордитись?
Треба! Ти в суді всіх переграєш.
От! Бачиш!
Кожен своєю справою хай займається.
Добре сказано! Маргарита Петрівна, яка не вхопила початку розмови, зявилася на веранді. Жінки синхронно видихнули від подиву, а діти припинили щось палити у траві й, завмерши, витріщились на бабусю, яка постала у всій красі.
Оце так! Світланині двійнята, в захваті клацнули язиками так синхронно, що Маргарита Петрівна здригнулась.
Ефекту досягли!
Вона повільно обернулась, даючи блискучій публіці роздивитись і нову сукню, й витончені туфлі на підборах такі вдягала хіба на справжнє свято. Сьогодні був саме такий випадок.
Дівчатка, як думаєте? Можливо зявитись так дамі поважного віку на зустрічі з чоловіком, котрого не бачила років із сорок?
Марго, ти неперевершена! Він втратить дар мови!
Не треба мені зомлілих! Маргарита Петрівна з гідністю походжала туди-сюди, стаючи у свою улюблену позу руки в боки, ніс до сонця. Мая не треба всяких непритомностей, я й так не розумію, навіщо я йому здалась після стількох літ. Який з мене зиск?
Бабусю, може, йому потрібна жінка? старша донька Віри, пятнадцятирічна Настуня, присіла поруч із Світланою й жбурнула в рот половинку сливи. Ну а що?
Сміх, який вибухнув після того глибокодумного зауваження, налякав котів на сонці та довів до істерики ту невеличку потвору той-терєра на імя Пушинка, що Віра завела ще торік.
Настю, ти мене колись замучиш! Віра стирала сльози сміху та йшла по ганчірку, а Маша заспокоювала ошелешену собачку.
Марго, в тебе було кохання? Маша шикнула на дітей, і ті зникли до саду.
Ой, Марусю! Було! Роман!
Слово роман Маргарита Петрівна вимовила так, що Настя, хотіла вже тікати за малими, але сіла і зітхнула Світлана аж склалася навпіл від сміху.
Настуню, ще рано думати тобі про це!
Та невже? А коли буде час? Настя відняла ганчірку у мами, витерла калюжку та зітхнула. То скільки ж тобі було, Марго, коли той роман?
Шістнадцять! розвела руками Маргарита, спіймавши погляд Віри. Що ти так дивишся, дитино? Я була молода і дурна! Настя на тебе схожа розумниця і красуня. Але знати про коварство чоловіків і лихо ранніх почуттів потрібно? Чи як?
Та давай уже! Світлана, відсміявшись, витерла очі. Все одно вже не виганиш її нехай слухає.
Настуня, подякувавши тьоті, зручно притусувалась на сходах і зиркнула на бабусю. Зелені, як ряска, очі ці настільки схожі на очі Маргарити Петрівни, що кожен знайомий родини звертав на це увагу. Проте вони не були навіть кровними родичками як і Віра з Машею та Світланою, для жінки, що давно стала їм мамою.
Маргарита Петрівна зявилася в житті сестер Соколенків невдовзі після того, як померла їхня рідна мама. Батько, збитий з пантелику, не тямив, як і що далі. Весь світ провалився за дружиною. Віра, якій тоді ледь сповнилось вісім, вимушена була покладатися лише на себе. На всі її прохання тато казав:
Віро, добре б спитати маму. Вона знала
Від цих слів Віра мліла, їй здавалось батько сходить з глузду. Тож перестала питати й взялась сама за дітей.
З Машею ще якось справлялась (та була пятирічною цілком притомною дитиною), а от з дворічною Світланою складно. Та всюди лізла і секунди спокою не давала.
Бабуся, що приїхала на допомогу, спочатку тягнулася за голову, а через два місяці заявила, що з нею стільки дітей вона не витримає.
Прости, зятю, не можу! Вік, здоровя Діточки моторні. Додому їду. Візьму Віру, а з меншими якось уже сам
Віра слухала це з одчаєм куди їй подітись?
Світка, тягнувши татову викрутку до розетки, ридала просто-таки вовком. Віра пригорнула малу:
Не плач! Я не поїду! Сховаюсь так, що не знайде! Я знаю, куди
Та бабуся шукати й не збиралась. Батько буркнув щось, і теща поїхала, впевнена, що все владнала.
Минуло ще кілька місяців і на порозі зявилась Марго.
Світланка захворіла, марила другу добу, й Віра вперше зайшла до тата у кабінет, прохаючи викликати лікаря.
Веруню, мені ніколи! Щось серйозне? відповів через двері батько.
Страх став супутником Віри: встигнути у школу, встигнути кашу змолоти для Маші, щоб не з’їла кривлячись, чи не натворить щось Світлана у її відсутність? Але зараз дівчинка розуміла: боятися вже не можна. Світка марила на мокрій подушці, плакала.
Так, тату! Це серйозно! Світка помирає!
Чи то сама ця фраза, чи усе вкупі але тато нарешті відчинив, викликали лікаря. І того дня, вперше з часу, як не стало мами, Віра видихнула.
Лікар, яка прийшла Маргарита Петрівна з райполіклініки. Вечір, її коти голодні, курка розморожується… Додому хіба вночі попадеш, але вона все одно йшла, бо звикла недобитків не залишати долі.
Сварячи на чому світ стоїть комунальників, що все розрили, вона пробиралася через багнюку, відшукала квартири Соколенків, і вже за пятнадцять хвилин знала все про родину і недавні втрати.
Маргарита швидко зрозуміла ситуацію, викликала швидку, їхала в лікарню з малою і батьком, якого пошарпала добре так, що він, спочатку розгублений, потім тільки гаркнув:
Чого ви хочете від мене?
Бути батьком, бодай трішечки! Невже байдуже? Діти ж! Де твоя совість?
Вона перекричала і на місці усе поставила. Віра вперше за довгі місяці відчула тато повернувся, і хоч ще трохи, але можна бути дитиною. А згодом відверто зраділа, коли дізналася, що матиме мачуху.
Сприйняли Марго сестри по-різному.
Віра радісно: ця жінка миттєво навела лад у їхньому світі. Посадила їх трьох перед собою й оголосила: мама у вас одна, так і називайте. А мене просто Маргарита. І Віра переконалась пощастило з мачухою.
Марія, у котрої з мамою був найбільший звязок, Маргариту відразу не прийняла. Як не пояснювала Віра: з Марго стане краще Маша й слухати не хотіла, закривала вуха і монотонно гуділа: Відчепись! Мені лиш маму треба!
Віра поруч, терпіла. Але коли маленька Світлана почала повторювати те ж, не витримала.
Машко! Не знаю, що з тобою вчиню! Ти егоїстка! Не буде мами! Я теж хочу до неї! Я сумую! Але її нема. А я не хочу бути мамою! Не можу. Не виходить!
Марго застала їх усіх у сльозах, позбирала докупи, бачачи спротив Маші, пригорнула до великого серця й довго гладила по головах, ручках, худих спинках та мокрих носах.
Не плачте, дівчата. Мами тепер вже немає. Але я є. Мамою не можу бути, а другом стану. Більше нікому вас не віддам!
Плачучи навзрид, вони вперше не соромились сліз. І хоч Маша ще виривалася, але Світланка заснула на руках у Марго, тихенько всхлипуючи уві сні.
Розуміння прийшло згодом. Хоча за всі ті роки було всяке, Маргарита, що мріяла про дітей, а після операції зрозуміла, їх не матиме таки стала мамою трьом сиротинятам по праву серця.
Батько помер через рік після другого шлюбу під авто прямісінько із задуманості.
Маргарита, дізнавшись, вибігла з роботи у легких туфлях просто до школи. Й перше що побачила стривожена директриса, вже на шляху до Віри.
Я сама! прохрипіла у коридорі.
Дівчат привела додому, нагодувала, посадила перед собою.
Дівчата Тата ні, не так. Ви не самі. Я вас не покину. Ніколи.
Всі троє вже розуміли страшну новину. У їхньому світі залишились тільки змокрі від сліз долоні, і тепла велика бабусина груди, в яку можна було сховати все горе.
Маргарита своє слово стримала. Оформлення на удочеріння вона почала ще за життя чоловіка, тому питань не виникло.
Вона пішла з поліклініки взяла дві роботи у приватних центрах. Тепер грошей ставало, і почала давати розум чаклунам своїм.
Дівчата виросли волелюбними і своєрідними, з різними планами на життя. І кожен з них Маргарита сприймала.
Актриса? Ну, Марічко, не так вже просто! брала телефон, через два дні везла Машу на прослуховування у театр. Два роки, й Маша змінила думку, а Маргарита зітхнула з полегшенням. Професія важка.
Світлано, якщо вже віриш у свій драйв роби це з толком! обмундирування, захист, мотоцикл. Довелось продати ділянку у селі, але мрія доньки дорожча.
Віра не завдавала клопоту завжди доросла не по віку. В такі хвилини Маргарита обіймала її міцно й шепотіла:
Видихни, малеча. Я з тобою.
Життя тягнулось рівно, спокійно, повне турбот. До моменту, коли три дні тому дзвінок від забутого голосу застукав по имю і Маргарита впустила улюблену філіжанку чаю, відчинила місце Насті, з якою займалась математикою, й опустилась у крісло. Точніше, спробувала не втримала рівновагу й довго лишалась лежати на підлозі, ігноруючи запитання онуки.
Настю, дзвони мамі! Мені потрібна моральна та психічна підтримка!
Віра примчала буквально за тридцять хвилин, женучи богдана і намагаючись додзвонитись до сестер.
Що сталось, Марго?
Мабуть, я збожеволіла!
Ого, теж мені новина! шуткувала Віра, стягаючи куртку.
Світлана зайшла з шоломом, приміщаючи його біля обуреного кота:
Але ж м’якесенька подушка у тебе, моя красуне!
Ну нарешті хтось оцінить мої старання! задоволено мовила Маргарита. Дівчата, можна я піду на побачення?
Куди?!
Настя кулею зметнулась ставити чайник. Прощавай, математика!
Обговорення цієї новини розтяглось на кілька днів. А на неділю Марго страждала у колі родини.
Що вам розповісти? Він був першим коханням! Боже, яким гарним був! Кучері, постава, голос!
Бабусю, ти його любила?
Так шалено!
І страждала?
Бо то була не просто нерозділена любов Я втратила себе у тих почуттях
Ой, співати тут треба, жартувала Світлана. Марго, менше пафосу!
Не ображай мене, люба! Інакше фіги отримаєш, а не еклери!
Уся сімя стелилась у крісла і Маргарита, обмахуючись зошитом наче віялом, мовила:
Так вже трапилось: перше кохання не завершилось весіллям. Мені шістнадцять, йому сімнадцять, а та, котра нас розєднала вісімнадцять. Старша, студентка
Зараз це мало, а тоді прірва. Ми ще школярі, а вона вже доросла. Урок перший, Насте: не розповідай подрузі, який твій хлопець гарний нічого доброго не вийде. Заздрість як чорна цвіль. Спочатку не видно, далі все затягує
Коли дізналась вони зустрічаються, мовчала, страждала.
Не вийшла з тебе Тетяна Ларіна?
Ні. Я була розумнішою. Не пішла її шляхом. Боялась, але діяла правильно. Яке у нас могло бути майбутнє? Він хотів стати моряком-підводником, а я лікарем. Мрії здійснились
Він писав мені! пожвавішала Маргарита. В першому я зізналась у коханні.
Ура! захоплено підстрибнула Настя.
Світлана насторожено подивилась, бо в голосі Марго зазвучала туга.
А далі? затамувавши подих, чекала Настя.
Після неприємної паузи Маргарита мовила:
А в другому листі я йому відмовила
Чому ж?!
Бо дати йому, окрім любові, нічого не могла. Діти йому потрібні були, а я ні. В любові не можна думати лише про себе! Любиш думаєш і про іншу людину. Запамятай. Як знайдеш того, хто про тебе піклується більше за себе тримай і не відпускай.
В серцях пронеслася мовчанка. Марго плакала, а Настя кинулась її обіймати, стираючи поцілунками сльози.
Не плач, бабусю, тобі не можна носик почервоніє, очі опухнуть!
Піду відпочину до вечора мусиш виглядати, як барвиста квітка! Парадний вихід не кожен день!
Всі мовчки проводжали Марго. Вона завжди казала перегорнута сторінка не задля того, щоб її повертати.
Відтак Світлана закінчила сливи, Віра прибралась, а Марія з книжкою закуняла в гамаку, здивувавшись тиші. Ця тиша насторожила але вона лише зітхнула й поринула в сон.
Ох і пожалкує вона потім!
За кілька годин до воріт підїхав автомобіль і з нього вийшов літній чоловік у модній кепці, звірився з запискою й постукав у калитку.
Доброго вечора! Можу побачити Маргариту Петрівну?
Віра відкрила гостю, здивована, але не відмовила. Може, йому щось треба?
Лише коли цей чоловік назвався, Віра ледь не розсміялась це ж той герой роману Маргарити.
А ви не мали зустрітись у місті?
Так, та я звільнився раніше і так захотілося не відкладати зустріч.
Зрозуміло, проходьте!
Віра рушила до веранди, але захолола й завмерла від картинки:
Усім на диво на веранду, немов королева, вийшла Маргарита Петрівна і всім відняло мову.
Її красу “підсилили” (чи знівечили?) онуки.
Міцні чорні стрілки, намальовані фломастерами двійнят, зробили очі такими виразними, що Настя встигла за ганчіркою, а Пушинка забилась під стіл, скиглячи, хвилюючись за свою психіку.
Зачіска, яку плели онуки квітчаста, з десятком заколок, більше схожа на щось від переможців конкурсу перукарів.
Ой лишенько! Віра не витримала й розсміялась. Ти просто королева!
Сміх перейшов у гомеричний, коли гість скидав кепку а під нею лисина! Всі покотились від реготу.
Шевелюрааа!
Гість, спантеличений, постояв і також розсміявся.
Колись я був кудрявий та вродливий! А зараз так і є радість привіт, Маргарито!
Вона бігцем кинулась всередину, а з дому долинув спершу жалібний стогін, потім такий регіт, що Світлана кинулась займати чергу в туалет.
Коли всі заспокоїлись, а Маргарита відмила сліди дитячих старань, на веранді зібралось усе сімейство і довгий вечір став початком нової глави у житті цієї чудової української родини.
Чергову сторінку перевернуто.
А Соколенки згодились: хороших людей багато не буває, хоч і не такий він, як уявляла Маргарита. Проте не втік, сміявся разом із ними, розпитував дітей і взагалі свій. Тож може, саме йому й довірити свою Маргариту, яка давно стала головним центром їхньої домашньої галактики? Час покаже. Головне дати людині шанс.
І коли Віра ставила чашку чаю перед мачухою, легенько обіймала її за плечі й на вушко шепотіла:
Ну що ти? Не бійся нічого! Ми тут. Будь сміливою!
