«А цю коробку ти маєш віддати сестрі» – ніжно посміхнувся татко

Я почула, як до будинку під’їхала вантажівка. А в тій вантажівці мама з татом були. Я вибігла, ні, скоріше вилетіла на вулицю спершу з квартири, а потім з під’їзду. Невже маленькі діти можуть так швидко бігати?

Я підбігла до батьків, які вже вийшли з вантажівки. Татко протягнув мені коробку досить велику. В мене ручки тремтіли від захвату та переживань. Я ледве-ледве розв’язала стрічку, якою була прикрашена коробка.

Відкрила, а там лялька. Така ще й гарна! З Ніжно-блакитним волоссям та красивим рожевим бантиком на голові. А сукня на ній яка! Вся в рюшках, мережеві та бантиках. Як принцеса з казки. В неї ще й очі закривалися та відкривалися. Наче вона розмовляє за допомогою очей та погляду.

Татко протягнув мені ще одну коробку та сказав:

«А цю коробку ти маєш віддати сестрі» – ніжно посміхнувся татко.

І ось так я з лялькою в одній руці і коробкою в іншій забігла назад до під’їзду. І поки я підіймалася по сходинка, то вирішила подивитися, яка лялька в сестри. А там лялька з рожевим волоссям! Це ж моя мрія! В неї була така ж сукня, як і в моєї ляльки, тільки не рожева, а персикова.

Я взяла ляльки в ручки, одну з них, ту, що з моїх мрій, з рожевим волоссям, прижала до себе сильніше, а другу, з блакитним волоссям, слабше. Прибігла до квартири та одну ляльку протягнула сестрі та сказала, що це їй від тата. Але протягнула я їй ляльку з блакитним волоссям.